Про роль середньовічного бою в реабілітації та соціалізації ветеранів Сергій Клочко, президент Всеукраїнської федерації середньовічного бою, голова клубу "Ріттер"

Повномасштабна війна суттєво змінила життя українського спортивного середовища. Багато спортсменів і тренерів долучилися до війська, а спортивні організації змушені шукати нові формати роботи. У цих умовах середньовічний бій в Україні поступово стає простором фізичної активності, емоційної розрядки та спільноти для військових і ветеранів. Останніми роками до розвитку цього напряму активно долучаються громадські ініціативи, зокрема Бугурт Січ, яка працює з ветеранами та впроваджує адаптивний формат бугурту. Співпраця організації зі Всеукраїнською федерацією середньовічного бою була закріплена меморандумом. Про те, як змінилася діяльність федерації під час війни, який потенціал має середньовічний бій для реабілітації ветеранів і як розвивається ця спільнота сьогодні, розповідає президент Всеукраїнської федерації середньовічного бою та голова клубу "Ріттер" Сергій Клочко.

- У листопаді 2025 року Всеукраїнська федерація середньовічного бою долучилась до турніру адаптивного середньовічного бою "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025". У рамках турніру навіть відбулося підписання меморандуму про співпрацю. Можете розповісти про це детальніше?

- Турнір "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025" – яскрава подія. Ми завжди підтримуємо такі заходи. Тим більше організатор – наш партнер, громадська організація "Бугурт Січ", яка працює з ветеранами, займається їхнім відновленням. У ході турніру відбулося урочисте підписання меморандуму про співпрацю із Всеукраїнською федерацією середньовічного бою, яка представляє офіційний вид спорту – середньовічний бій, Міністерством молоді та спорту України і громадською організацією "Бугурт Січ". Я впевнений, що ця співпраця буде плідною.

- Які основні напрями вашої співпраці можете виокремити?

- Якщо середньовічний бій – це про змагання, спорт і конкуренцію, то Бугурт Січ – це про братерство, бойовий дух і відновлення ветеранів. Тому зараз особливо важливо підтримувати ініціативи організації "Бугурт Січ" усіма можливими способами: своєю участю, залученням інших людей, розвитком цього напряму. Насправді зараз, окрім Бугурт Січі, практично нікому розвивати цей напрям, тому ми максимально допомагатимемо і сприятимемо розширенню їхньої діяльності.

Довідково:

Громадська організація "Бугурт Січ" була заснована у 2021 році Оленою Кречет. Сьогодні організація спеціалізується на розвитку бугурту в адаптивному форматі та його впровадженні як реабілітаційної практики для військовослужбовців і ветеранів із різними фізичними потребами. Бугурт Січ проводить регулярні тренування, навчальні програми й турніри, створюючи безпечний простір для відновлення, самореалізації та соціальної інтеграції.

- Скажіть, як змінилася діяльність федерації з моменту повномасштабного вторгнення?

- Дуже сильно змінилася. Раніше ми проводили турніри, фестивалі, змагання і паралельно працювали на своїх основних роботах. Зараз приблизно 70% членів федерації входить до лав Збройних Сил України, зокрема і я.

Тому працювати у спорті так, як раніше, дуже складно. Однак ми намагаємося знаходити можливості долучатися до таких заходів.

- Частина спортсменів тепер потенційно можуть долучатися до ветеранських ініціатив?

- Так, вони вже долучаються і ще будуть це робити в майбутньому. Загалом кістяк команди Бугурт Січі ще раніше складався зі спортсменів із різних клубів Києва, Харкова, Вінниці, Одеси, Дніпра.

- У чому полягає реабілітаційний потенціал цього виду спорту та реконструкторських напрямів?

- Будь-який контактний вид бойового мистецтва – це дуже потужний викид адреналіну. Він дає можливість виплеснути все, що накопичилося. Це емоційна розрядка. Після поєдинку виникає ейфорія, і немає значення – виграв ти чи програв. Але коли ветерани долучаються до середньовічного бою або бугурту, основна увага приділяється максимальній безпеці. Крім того, клуби, організації, секції – це завжди спільнота. На змаганнях відбувається спілкування між учасниками й глядачами, а ще це заряд позитивної енергії, коли ти виходиш на ристалище. Тому, я впевнений, це дуже потужний інструмент реабілітації ветеранів.

- На вашу думку, чи з’явилися якісь табу або нові правила, яких раніше не було в середньовічному бою?

- Мабуть, ні. Коли ти виходиш на ристалище, там усі рівні. Немає значення, хлопець ти чи дівчина, чи є у тебе якісь проблеми зі здоров’ям, наприклад, із кінцівками. Нічого не має значення – тільки ти і бій. І це дуже круто, бо повертає багатьох людей до відчуття реальності.

- Скільки часу потрібно тренуватись, щоб брати участь у таких боях?

- Для м’якого спорядження непотрібна довга підготовка. А ось коли йдеться про турніри у справжніх металевих обладунках, то тоді треба більш тривала підготовка.

Це має бути або школа тренерів, або регулярні тренування. Оскільки середньовічний бій і зокрема бугурт – контактний вид бойового мистецтва, потрібно правильно підігнати спорядження, знати правила і техніку бою. За один чи два рази цього не навчишся. Приблизно через пів року або рік цілком реально вийти на середній рівень у цьому бойовому мистецтві.

Концепція Бугурт Січі полягає в тому, що це дуже доступний вид бойового мистецтва. До початку повномасштабного вторгнення я бачив залізне спорядження лише як тренувальне, але хлопці й дівчата з Бугурт Січі показали, що воно може бути дуже потужною ідеєю і працювати в напрямку реабілітації ветеранів, що зараз надзвичайно актуально.

- Можна сказати, що відбулося певне переосмислення концепції?

- Так, команда Бугурт Січі її переосмислила, не я. Але ми співпрацюємо. Наприклад, у їхній школі тренерів мені особисто ніколи брати участь, проте мій підлеглий по службі в морській піхоті працює у рекрутингу в Києві й активно бере участь у школі бугуртних тренерів, ходить на тренування. Таким чином соціалізується через бугурт.

- А яким ви бачите потенціал розвитку цього напряму?

- Можливо, не дуже правильно так казати, але, на жаль, цей напрям ще багато років буде надзвичайно актуальним.

- Чим відрізняються бої в залізі й у м’яких обладунках?

- У залізі досить важко. Там приблизно 25 кілограмів спорядження. Це трохи нагадує бойові виходи. А м’які обладунки важать приблизно 3 кілограми. Тому різниця дуже відчутна. Головне, що в м’яких обладунках значно вищий рівень безпеки порівняно із залізними. До того ж поріг входження набагато нижчий. Ми, наприклад, замовили 40 м’яких комплектів, тож є можливість провести турнір фактично для всіх. Люди, які приходять тренуватись, не мають власного спорядження. Вони його просто отримують на місці. Якби це були залізні обладунки, я не впевнений, що організатори змогли б надати 40 комплектів.

Довідково:

Середньовічний бій – неолімпійський вид спорту, що передбачає повноконтактні поєдинки із застосуванням сталевої ненагостреної зброї та захисного спорядження, характерного для Середньовіччя. В Україні він офіційно визнаний і внесений до Реєстру видів спорту наказом Міністерства молоді та спорту №4711 від 23 грудня 2016 року. Бугурт є однією з його номінацій і означає командні лицарські бої "загін на загін" у форматах 3×3, 5×5 або 10×10, що відтворюють традицію колективної військової взаємодії.

- Розкажіть трохи про федерацію середньовічного бою? Чи відбуваються зараз міжнародні змагання?

- Зараз усе дуже складно через війну. Багато чоловіків долучилися до війська або допомагають війську. Тому федерація точно не працює на 100%. Однак ми проводимо змагання, долучаємося до активностей наших партнерів. Нам навіть вдалося минулого літа відправити невелику збірну України на чемпіонат світу в Угорщині. Наразі ми працюємо приблизно на 40% наших можливостей. Але ці труднощі треба долати. Я впевнений, що коли більшість наших хлопців повернеться з фронту, ми знову зможемо працювати на повну потужність.

- Який досвід проведення середньовічних турнірів та фестивалів ви маєте? Як зазвичай організовуються такі події?

- До повномасштабного вторгнення я недовго працював директором парку "Київська Русь" на Київщині. Там у нас проходило багато великих змагань. Я також є автором фестивалю "Стара фортеця. Подорож крізь століття" у Тростянці Сумської області.

Окрім цього, ми проводили змагання у Білгород-Дністровській фортеці в Одеській області, різноманітні заходи в Одесі, намагаючись наповнювати такі події всілякими активностями між боями. Зокрема, для дітей ми привозили м’яке спорядження, проводили середньовічний ярмарок, майстер-класи, танцювальні заняття.

Зараз Бугурт Січ вже можна розглядати не лише як окрему організацію, а й як складову середньовічного бою загалом. Мені здається, що Бугурт Січ йде правильним шляхом, адже поєднує військову спільноту. Сьогодні, наприклад, там представлена 37-ма бригада морської піхоти. Є лучний тир, середньовічний ярмарок. І це дуже круто й органічно. Мені подобається.

- Якщо говорити про потенціал цього спорту для дітей і підлітків, чи є зараз попит?

- До повномасштабного вторгнення я недовго працював директором парку "Київська Русь" на Київщині. Там у нас проходило багато великих змагань. Я також є автором фестивалю "Стара фортеця. Подорож крізь століття" у Тростянці Сумської області.

Окрім цього, ми проводили змагання у Білгород-Дністровській фортеці в Одеській області, різноманітні заходи в Одесі, намагаючись наповнювати такі події всілякими активностями між боями. Зокрема, для дітей ми привозили м’яке спорядження, проводили середньовічний ярмарок, майстер-класи, танцювальні заняття.

Зараз Бугурт Січ вже можна розглядати не лише як окрему організацію, а й як складову середньовічного бою загалом. Мені здається, що Бугурт Січ йде правильним шляхом, адже поєднує військову спільноту. Сьогодні, наприклад, там представлена 37-ма бригада морської піхоти. Є лучний тир, середньовічний ярмарок. І це дуже круто й органічно. Мені подобається.

- Якщо говорити про потенціал цього спорту для дітей і підлітків, чи є зараз попит?

- Я сам із Харкова. Коли я мобілізувався, зал довелося зачинити. Нині у Харкові складно проводити дитячі чи юнацькі тренування. Попри це, ми активно працюємо в Києві, Одесі, Дніпрі, Вінниці, Житомирі. Велика кількість тренерів – військові, проте вони все одно проводять тренування за можливості. З дітьми зараз важко працювати. Я, чесно кажучи, не впевнений, що взяв би на себе таку відповідальність через безпекову ситуацію. Однак я не заперечую, що це можливо.

- Які існують вимоги до тренувальних майданчиків?

- Насправді мінімальні. Тверда, неслизька підлога і все. Свого часу ми проводили змагання у замках, на бруківці і траві. Звісно, найкомфортніше, як писали в старовинних книжках, проводити тренування на втоптаній, утрамбованій землі. Вона неслизька і не надто м’яка. Але загалом можна працювати майже на будь-якій поверхні. Найкраща, мабуть, гумова поверхня.

- На завершення інтерв’ю, скажіть, як зараз відбувається співпраця між військовими, громадськими організаціями та державою у напрямі реабілітації ветеранів?

- Я не можу назвати себе великим спеціалістом у цьому питанні. Але, наприклад, зараз центральний осередок Бугурт Січі працює в Києві і продовжує розширюватися. Ми ж плануємо відкривати філії у Харкові, Дніпрі та інших містах, щоб військовим було легше добиратися на тренування. Кожен військовий, коли не має бойових завдань і може вирватися у місто, відпочиває по-своєму. Хлопцям і дівчатам, які долучилися до Бугурт Січі, цікаво прийти і пофехтувати. Боксери боксують, а ми фехтуємо. Це своєрідне дозвілля, спорт і спільнота водночас. При цьому ще й заряджаєшся від глядачів – це класно.

Розмову вела продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Також, рекомендуємо переглянути інтерв’ю з чемпіонкою світу з середньовічного бою Ліною Кіштаарі та ветераном Владом Романецьким. В інтерв’ю вони розповідають, як середньовічний бій допомагає людям (зокрема ветеранам) у реабілітації та психологічному відновленні через фізичні навантаження та відчуття братерства.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.