"Не треба намагатися змінити людину". Як ветеран з Київщини повертається до цивільного життя після поранення

26-річний Віталій Бичков із Київщини після важкого поранення заново вчився ходити, писати та користуватися телефоном. Сьогодні він займається адаптивним спортом, облаштовує власне житло й шукає можливості опанувати нову професію. Поруч — родина тітки, яка підтримує ветерана. Його історія — про повернення до цивільного життя, підтримку близьких і право на самостійність навіть тоді, коли потребуєш допомоги.

Інтерв’ю підготовлено в межах всеукраїнської інформаційної кампанії "Приємно познайомитися, знову". Її мета — підтримати родини ветеранів і ветеранок й допомогти їм пройти шлях повернення у стосунки з найближчими. Деталі на платформі Ветеран PRO.

Замість демобілізації — повномасштабна війна

Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Віталій саме готувався завершувати строкову службу. Каже, того дня вже мали з'явитися списки на демобілізацію. Але додому він не повернувся.

Віталій родом із Богуславщини. Після смерті батьків жив самостійно, закінчив училище, де здобув професію будівельника. У 2020 році пішов на строкову службу. А вже під час повномасштабної війни вирішив підписати контракт.

"Я розумів, що особливої підтримки немає, оскільки я сирота, а в сестри своя сім'я, свої потреби. Підписав контракт, щоб повністю себе забезпечувати, мати постійний дохід", — розповідає ветеран.

Спочатку служив у Києві, на базі зв'язку, а згодом його перевели до бойової бригади на посаду стрільця-санітара.

11 липня 2024 року Віталій отримав важке поранення. Дев'ять днів перебував у комі, понад місяць потребував штучної вентиляції легень. Далі — операції, тривале лікування та реабілітація.

На допомогу прийшли близькі. Тітка Віталія, Надія Пилипівна, приїхала до нього в лікарню й залишилася на десять днів.

Потім її змінила старша сестра захисника — Анна, яка провела з братом ще близько тижня та допомогла переїхати до наступного реабілітаційного центру. Згодом Анна виїхала за кордон, але вони регулярно спілкуються.

Надія Пилипівна була поруч із Віталієм ще з дитинства: разом із чоловіком забирала його та сестру на канікули, організовувала поїздки, допомагала їхній мамі.

Навчитися робити звичні речі заново

Після тривалого лікування Віталію довелося звикати до змін у своєму тілі. Через поранення правої руки він втратив два пальці та частину долоні. Тож навіть прості повсякденні справи потребували нових навичок.

"Мені довелося переучуватися на ліву руку. Писати, їсти, купатися — усе в побуті. У принципі, я навчився всього. Зараз можу лівою рукою робити абсолютно все", — говорить він.

Зміни стосувалися не лише фізичного стану. До мирного повсякдення теж потрібно було звикати. Віталій пригадує, як одного разу вийшов на вулицю і побачив у небі літаки. Інстинктивно присів — спогади про службу далися взнаки. Різкі звуки, зокрема грюкання автомобільних дверей, теж викликали напруження.

Заспокоїтися допомагає природа. Любить гуляти лісом і парком, а нещодавно захопився риболовлею.

"У лісі мені комфортно. Там, де немає людей, я на своїй хвилі. А риболовля — це для тиші", — пояснює Віталій.

Відновлення триває досі. Ветеран був у санаторії в Миргороді та співпрацює з центром Superhumans, де готується до протезування.

Важливою частиною його життя стала ветеранська спільнота в Яготині. Через місцевий ветеранський простір Віталій почав долучатися до заходів та адаптивного спорту. Зараз грає в петанк. Каже, головна цінність таких зустрічей — навіть не спортивний результат, а можливість спілкуватися зі своїми на рівних.

"Ветерани краще розуміють один одного. Є більше тем, про які можна поговорити. І це не обов'язково про війну, а про щось мирне", —

говорить він.

Віталій також підтримує зв’язок із побратимами. Вони телефонують одне одному, іноді зустрічаються в Києві.

Підтримка, яка залишає право вибору

Після поранення Віталій оселився в Яготині разом із Надією Пилипівною та її чоловіком. У родині четверо дорослих дітей і восьмеро онуків, які також підтримують ветерана. Та навіть близьким людям, які добре знають одне одного, після тривалої розлуки буває непросто знову звикнути до спільного життя.

"Десь у нас трохи розходилися думки. Але минав час, і ми все одно приходили до спільного рішення — як зробити краще", — розповідає Віталій.

Надія Пилипівна визнає: після повернення племінника довелося шукати новий підхід до спілкування. Вона звикла піклуватися про нього ще з дитинства, але тепер поруч дорослий чоловік, який має власний досвід і хоче сам ухвалювати рішення.

"Я йому можу все пояснити, розкласти по поличках, але рішення він приймає сам", — каже тітка.

Так Віталій сам вирішив залишитися в Яготині. Він довго обмірковував цей крок, а згодом придбав квартиру в новобудові неподалік від родичів. Зараз поступово облаштовує власне житло.

У родині тітки Віталій допомагає по господарству: прибирає, разом із Надією Пилипівною готує їжу, доглядає за квітами та грядками. Вони також ходять на прогулянки, плавають і роблять зарядку. Це їхні звичайні спільні справи, у яких є місце і турботі одне про одного, і самостійності.

Мрії про роботу, власну родину й майбутнє

До служби Віталій планував працювати в будівництві. Після поранення ці плани довелося переглянути, але інтерес до професії залишився. Зараз він шукає можливості навчатися й опанувати спеціальність, яка дозволить більше працювати за комп'ютером. Його цікавлять 3D-дизайн і проєктування.

Віталій уже звертався до служби зайнятості, розглядав різні програми перекваліфікації та професійного розвитку. Остаточного рішення поки немає — він продовжує відновлення й шукає напрям, у якому зможе реалізувати себе.

А ще мріє про власну сім'ю, дітей і роботу, яка дозволить себе забезпечувати.

На запитання, як близьким краще підтримувати ветеранів після повернення, Віталій відповідає:

"Не треба намагатися змінити людину. Треба полюбити її такою, якою вона стала. Війна змінює кожного по-різному і кожен проходить цей шлях по своєму".

Його власне повернення до цивільного життя ще триває. Попереду протезування, навчання, пошук роботи. І хоча підтримка родини залишається важливою, Віталій прагне сам ухвалювати рішення й будувати своє майбутнє.

Партнерський матеріал

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.