Від військової служби до власної справи: історія ветеранки Оксани Іванець
Після 26 років у погонах та роботи в найгарячіших точках Харківщини офіцерка запасу Оксана Іванець змінила військову форму на професію масажистки. В інтерв’ю проєкту "ПОГЛЯД.Інтерв'ю" вона розповіла про сексизм в армії, документування російських воєнних злочинів та те, як знайшла нову справу життя у 45 років.
Свій шлях у війську Оксана розпочала ще у 17 років, вступивши до академії Державної прикордонної служби України. Понад два десятиліття вона служила у прикордонному відомстві, пройшовши шлях від старшого контролера до начальника прес-служби Східного регіонального управління. Під час АТО та ООС вона регулярно працювала на лінії розмежування та КПВВ.
Попри виховання п’ятьох дітей і швидке повернення з декретних відпусток на службу, Оксана неодноразово стикалася з упередженим ставленням та сексизмом.
За її словами, саме безпідставні чутки з боку керівництва щодо отримання дострокового звання підполковника змусили її звільнитися з прикордонної служби. Крім того, вона наголошує на системних проблемах в армії: відсутності дієвих механізмів захисту жінок від дискримінації та гострому дефіциті якісної жіночої військової форми й анатомічних бронежилетів.
У 2020 році Оксана призвалася до лав Збройних сил України та стала кореспонденткою інформаційного агентства "АрміяInform". Повномасштабне вторгнення вона зустріла на Харківщині. Поки її чоловік та діти виїхали у безпечне місце за кордон, Оксана залишилася працювати в зоні бойових дій.
Після деокупації Харківщини вона однією з перших документувала наслідки російської агресії:
• працювала на місцях масових поховань та ексгумації під Ізюмом;
• відвідувала катівні, де окупанти утримували українців;
• фіксувала наслідки ракетного удару по селу Гроза, де внаслідок влучання "Іскандерів" під час поминок загинули 59 місцевих жителів .
Оксана зізнається, що пережитий досвід залишив глибокий слід на психіці: після потрапляння під авіаналіт у неї з’явилася рефлекторна реакція на гул літаків, а через роботу на місцях трагедій вона досі не переносить запах спирту та антисептиків.
Навесні 2024 року, коли російські війська почали масовано атакувати енергетичну інфраструктуру Харкова, Оксана перевелася на службу до Києва, щоб убезпечити дітей, які на той момент уже повернулися в Україну.
Маючи 26 років вислуги, вона вирішила звільнитися зі служби, однак зіткнулася з юридичною колізією. Законодавство дозволяло звільнення багатодітним мобілізованим військовим, проте не передбачало такого права для жінок-офіцерів, які служать за контрактом. Оксана звернулася до народних депутатів та керівництва Міністерства оборони, і завдяки її ініціативі у квітні 2024 року до законодавства внесли відповідні зміни. Восени того ж року вона офіційно стала цивільною.
Після звільнення з війська та нетривалої роботи в прес-службі державного органу Оксана спробувала повернутися в цивільну журналістику. Проте на співбесіді в одному зі столичних медіа їй заявили, що воєнна журналістика — це "пропаганда", а не справжній досвід. Цей випадок став вирішальним: у 45 років жінка вирішила більше нікому нічого не доводити й відкрити власну справу.
Згадавши дитячу мрію про медицину, Оксана закінчила курси класичного та лімфодренажного масажу. Поштовхом також став власний досвід відновлення спини після носіння важкого бронежилета. Наразі вона:
• опановує масаж обличчя та планує вивчити метод "сухої голки" для роботи з м’язовими спазмами;
• реалізує грант у розмірі 250 тисяч гривень на облаштування власного масажного кабінету та закупівлю обладнання;
• активно підтримує побратимів і посестер як учасниця жіночого ветеранського руху VETERANKA.
У планах ветеранки — не лише розвиток бізнесу, а й соціальна ініціатива: створення "Дня доброти", у межах якого вона зможе безкоштовно допомагати військовим, родинам загиблих, зниклих безвісти та полонених захисників.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.