"Мої певні навички і скіли мають приносити користь суспільству, тому я долучилась до організації "Бугурт Січ"", – чемпіонка світу з середньовічного бою Ліна Кіштаарі

Такий видовищний вид спорту як середньовічний бій дедалі більше утверджується в Україні як простір реабілітації, взаємопідтримки та соціальної інтеграції. Він поєднує фізичну дію, командну взаємодію й історичну традицію. Бугуртний спорт відкриває нові можливості для військових ветеранів, молоді й родин, які шукають спільний досвід і відчуття єдності. Саме ці цінності стали основою турніру адаптивного середньовічного бою "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025", що відбувся 29-30 листопада у Києві та зібрав близько 100 учасників. Однією з суддів турніру була чемпіонка світу з середньовічного бою Ліна Кіштаарі – представниця Київського фехтувального клубу, яка цьогоріч долучилась до організації "Бугурт Січ". В ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" Ліна розповідає про свій шлях у спорті, роботу на турнірі та як середньовічний бій перетворюється на спільноту, що підтримує, надихає і сприяє відновленню.

Від особистого вибору – до суспільної місії середньовічного бою

- Ліно, ви як чемпіонка світу з середньовічного бою на турнірі "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025" були суддею. Розкажіть нам, як і коли ви познайомились і почали співпрацювати з організацією "Бугурт Січ"?

- Моє знайомство з Бугурт Січчю було поступовим. Спочатку я познайомилась з Оленою Кречет – нашою музою, джерелом натхнення, керівницею цього проєкту.

Одного разу вона просто прийшла до нас у зал потренуватися, де ми, власне, і познайомились. Згодом ми бачились на турнірах, почали активніше спілкуватись. Вона розказувала мені про свій проєкт. Звісно ж, я ним зацікавилась. Тож наприкінці літа цього року теж до нього долучилась.

- Наскільки ваша сьогоднішня діяльність є дотичною до вашої професії?  

- Вона абсолютно недотична, але близька до того виду спорту, яким я вже доволі давно займаюсь. Мої певні навички і скіли (від англ. Skill – здібність, вміння, майстерність, - прим. ред.) мають приносити користь суспільству, тому я долучилась до організації "Бугурт Січ", бо це моє покликання, але моя професія аж ніяк не пов’язана із цією діяльністю.

- Як давно займаєтесь середньовічним боєм?

- Я займаюсь середньовічним боєм близько дев'яти років. Це було доволі спонтанне рішення, яке справило значний вплив на мій розвиток і формування особистості. Одного прекрасного дня я просто вирішила, що мені було б цікаво навчитися володіти мечем. Я знайшла клуб, в якому і досі тренуюсь. З тих пір минуло багато часу: було чимало турнірів, медалей, нагород і всіляких досягнень. Я рада, що середньовічний бій є в моєму житті. Це сформувало моє коло спілкування. До того ж саме завдяки цьому спорту я можу приносити користь людям, нашим ветеранам, захисникам, які на фронті ризикують своїм життям і здоров'ям. Мої навички можуть допомогти їм реабілітуватися, і це дуже круто.

- Хоча середньовічний бій і є професійним видом спорту, проте він недостатньо видимий, на жаль, в Україні. Чи можете ви розповісти нашій аудиторії найяскравіші факти про цей вид спорту і про рівень України на світовій арені?

- Я можу сказати, що середньовічний бій – один із найвидовищніших видів спорту. Він активно розвивається як у світі, так і в Україні, незважаючи на війну та інші складні обставини. Зокрема більшість наших бійців залучені нині до фронту і волонтерства. На мою думку, цей спорт має всі шанси стати олімпійським видом спорту, адже є розвиток, простір для зростання, потенціал серед бійців, які зараз навчаються.

Так само в нього є майбутнє в Україні, адже саме завдяки організації "Бугурт Січ" потенціал бійців може реалізуватися, а середньовічний бій може стати окремим видом реабілітації ветеранів та їхньої реінтеграції у суспільство. Це дуже важливо, я вважаю, у сьогоднішніх реаліях.

Що стосується рівня України на світовій арені, то, я впевнена, середньовічний бій – один із найкращих. Цього року ми достойно представили свою країну на міжнародній арені. Наша збірна України з середньовічного бою привезла загалом, здається, п'ять медалей: три з них золоті, серед яких одна моя.

І це в умовах, коли в Україні  люди не мають змоги нормально тренуватися, як, власне, потрібно для таких турнірів. Попри війну і складні умови тренувань, ми все одно зібрались, поїхали і достойно представили нашу країну, у черговий раз заявивши, що ми є одна з найсильніших збірних у світі.

- Які команди, на вашу думку, є сильними гравцями у цьому виді спорту?

- Традиційно сильними є європейські команди, адже в Європі середньовічний бій – добре розвинений вид спорту. Я б сказала, що сильними гравцями є збірні Англії, США, Франції. До речі, у збірній США є чимало військових ветеранів.

Для нас це дуже цікавий досвід. Також на цьогорічному чемпіонаті несподівано добре показала себе збірна Австралії. Я не очікувала, що вони будуть настільки сильні і що їх буде так багато. Усе це свідчить, що середньовічний бій як спорт розвивається, зростає конкуренція. А якщо твої супротивники активно ростуть і розвиваються, то і тобі треба більше працювати над собою, щоб не пасти задніх.  

Довідково:

Середньовічний бій – неолімпійський вид спорту, що передбачає повноконтактні поєдинки із застосуванням сталевої ненагостреної зброї та захисного спорядження, характерного для Середньовіччя. В Україні він офіційно визнаний і внесений до Реєстру видів спорту наказом Міністерства молоді та спорту №4711 від 23 грудня 2016 року. Бугурт є однією з його номінацій і означає командні лицарські бої "загін на загін" у форматах 3×3, 5×5 або 10×10, що відтворюють традицію колективної військової взаємодії.

За лаштунками лицарських турнірів

- Розкажіть, будь ласка, про свою співпрацю з Бургут Січчю. Ви залучені і до суддівства, і до школи тренерів?

- Так, я залучена до суддівства турнірів, оскільки маю досвід. Крім того, активно займаюсь у школі тренерів, бо хочу, щоб мої навички були корисними саме для реабілітації ветеранів. Також трішки працюю як дизайнер, хоча переважно на волонтерських засадах. А чому б і ні? Я вмію це робити, і людям подобаються наші друковані матеріали, які ми  використовуємо. Наприклад, хоругви на турнірі – теж моя робота. Усе це створює обличчя бренду, що дуже важливо для нашої впізнаваності.  

- Поділіться своїм досвідом суддівства загалом. Які емоції і враження отримали на нещодавньому турнірі "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025"?

- Загалом у мене більше досвіду як бійчині, бо зазвичай я беру участь у турнірах. Проте останнім часом я активно долучаюсь до суддівства. Коли ти є учасником, то, можливо, не так пильно стежиш за іншими бійцями, тож не бачиш усіх ударів, підходів, технік, манер ведення бою. Для мене це новий, надзвичайно цікавий досвід.

На турнірі "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025" було важко, скажу чесно. Неймовірно велика кількість боїв і бійців.

Усі вони реально круті, але інколи доходило до таких швидкостей, що ми – судді – ледь встигали рахувати. Але ми справились. Наша команда складалась із досвідчених суддів.  

- Чим відрізняється суддівство парних і командних боїв?

- Передусім правилами. В дуельних номінаціях – здебільшого фехтування, там немає повного контакту, прийомів боротьби, ударів кулаками або торцем щита. Відповідно рахуються тільки удари мечем чи клиночком по супротивнику.

У групових номінаціях ведеться рахунок бійців, які ще на ногах. Таким чином виграє та команда, в якій більше бійців залишилось стояти на ногах. Це основне правило. На мою думку, групові бої складніше судити, бо одній людині треба слідкувати за багатьма речами і великою кількістю бійців. Тоді як у дуельних номінаціях потрібно фокусуватися на одній людині, яка наносить удари. Зазвичай на одного бійця – два судді, які стоять по діагоналі. Так робиться для того, щоб кожен із них побачив зі свого боку нанесені удари і рахунок був максимально об'єктивний.  

- А поділіться з читачами, як на перебіг боїв впливає група підтримки?  

- Коли ти виходиш на ристалище і бачиш неймовірну підтримку глядачів, це дуже підтримує, надихає, адже ти відчуваєш, що люди за тебе вболівають. Вони ніби діляться з тобою власною енергією, тому ти викладаєшся на максимум, бо не маєш права їх підвести. Взагалі чути радісні голоси за спиною дуже круто і важливо.

- Чим відрізняються бої в металі і в м'яких обладунках?

- У залізних обладунках існує більший ризик травмуватися, отримати якийсь забій. З практичної точки зору залізні обладунки доволі дорогі, а якщо в них ще й тренуватись декілька разів на тиждень, то вони довго не протягнуть. Натомість у м'яких обладунках легше відпрацьовувати удари, які потім можна виконувати і в залізі. До того ж є турніри, які проводять саме в м'яких обладунках. Колись це стане відокремленим видом спорту, адже тут вища динаміка, а правила ті ж самі.

- Можете розповісти про безпекові фактори на турнірах? Чи є якась специфіка в розминці?

- Специфіка, як на мене, загальна, як і в будь-якому виді спорту. Розминка необхідна для розігріву м'язів і суглобів, щоб не було травмування. Та й рух дає енергію, потрібну для виконання ударів і прийомів.

Що стосується безпекового фактору, то в нас, звісно, є деякі речі, які заборонені, наприклад, колючі удари як на залізі, так і на м'яких обладунках, тому що це дуже небезпечно. Також заборонені удари в пахову зону, по ступнях, задній частині колін, шиї.

І м'які, і залізні обладунки максимально закривають голову, тулуб, всі суглоби.

Проте є відкриті зони позаду, але відповідно до номінації (дуельна  чи групова), є правила, які створюють більш безпечний простір, оскільки певні рухи, що можуть травмувати опонента, заборонені.

- Наскільки доступним з фінансової точки зору є обладунки для цього виду спорту?

- Залізні обладунки обходяться дуже дорого. Мені важко назвати точну суму, оскільки вона залежить від майстра, складності роботи, виду металу тощо. Фінансово комфортніше збирати собі костюм по частинах, щось поступово дозамовляючи.

- Чи намагаються спортсмени зробити свій костюм легшим?

- Так, але дивлячись для чого. Полегшений обладунок підходить для фехтувальних номінацій, коли немає ударів ногами або кулаками. Також можна зробити легшу версію залізного обладунку, замінивши сталь на титан. Проте у повноконтактних групових номінаціях краще обирати більш закритий обладунок. По-перше, у професійних поєдинках використовується не клиночок, а древкова зброя, удар від якої набагато сильніший. До того ж у групових номінаціях є ризик, що хтось може штовхнути або вдарити ззаду, тому відповідно треба бути закритим по максимуму. Закритий обладунок, звісно, коштує дорожче і є важчим.

- Яким було ваше перше спорядження?  

- Мій перший обладунок на залізному турнірі був як збірна солянка. Я була схожа на Франкенштейна (монстра, зібраного з частин, - прим. ред.), бо мій костюм складався з чужих позичених речей. Одна людина дала мені корпус, інша – шолом, а хтось – захист на ноги. Я була трішечки кумедним бійцем.

Після того першого турніру я вирішила, що мені треба робити свій обладунок. Тож на наступних змаганнях у мене вже було власне спорядження на ноги, все інше – позичене. Поступово з кожним турніром я обростала власними обладунками, які замовляла в коваля. Він їх робив саме під мої розміри. Приблизно через пів року в мене вже був майже весь власний комплект. Зазвичай бійці саме так і складають собі спорядження.  

- Чи маєте ви власні ритуали перед боями?

- Перед боями мені дуже важливо якісно розім'ятися, підготувати свій обладунок, спокійно одягнутись, щоб комфортно почуватись. Перед самим виходом на ристалище я намагаюсь ні з ким не спілкуватися, щоб налаштуватись на бій, подивитися на супротивників, оцінити їхню манеру фехтування, проаналізувати, подумати. Це такий важливий ритуал саме перед виходом. А між боями під час перерви мені обов’язково треба поїсти, щоб відновити сили, адже витрачається багато енергії.

Спорт, що лікує та об’єднує

- Середньовічний бій є потенційно небезпечним видом спорту, адже передбачає використання зброї, важких обладунків та фізичний контакт, що може призвести до травм. Якщо бійці мають обмеження, це якось маркується на турнірах?

- Так, звісно. Ми започаткували традицію маркувати бійців, які мають певні обмеження за станом здоров’я, щоб середньовічний бій став адаптивним видом спорту. Ми прагнемо зробити його доступним для всіх охочих, і насамперед для ветеранів. Якщо людина має протез, то не можна бити по нозі чи руці. Ми це маркуємо жовтим скотчем і додатково оголошуємо про це перед початком боїв. Якщо боєць із контузією, його не можна бити по голові, тому відповідно маркується шолом. У випадку, коли людина пересувається на колісному кріслі, то її супротивник теж сідає на крісло чи стільчик і таким чином ведеться бій.  

- Чи існує специфіка щодо жіночих і чоловічих парних боїв?

- Насправді такої специфіки немає як у світі, так і в Україні. Жінки змагаються з чоловіками на рівних правах. Іноді на турнірах проводиться окрема жіноча номінація, але правила там незмінні.  

- Ви спостерігаєте певний терапевтичний ефект від тренувань і змагань?

- Безсумнівно, рівень стресу, тривоги та депресії значно знижується навіть після звичайних тренувань. Турніри ж дарують нові емоції, що позитивно впливають на психіку. По собі можу сказати, що часто перед тренуванням я відчуваю втому, стрес, а після мені стає морально легше. Взагалі будь-який вид спорту полегшує життя людини, допомагаючи позбутись стресу і напруги. Середньовічний бій – командний вид спорту, який сприяє розширенню кола  спілкування.  

- Турнір "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025" – фінальний у 2025 році. Як змінилась організація "Бугурт Січ" за цей рік?

- Я не так давно долучилась до Бугурт Січі, але, мені здається, раніше турнірів такого масштабу ця організація не проводила. Це дуже приємно і круто. А ще таке зростання надихає, бо я бачу чимало людей, які прагнуть долучитися до нас, нашого проєкту і місії. Вони хочуть допомагати розвивати Бугурт Січ. Тому, я впевнена, наступний рік буде ще кращим за нинішній.  

- Чим вам найбільше запам’ятався турнір "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025"?

- Цей турнір був дуже насичений емоціями, передусім радістю, коли просто заходиш у приміщення і бачиш своїх друзів, з якими давно не спілкувалась.

- Ви сказали, що для розвитку цього виду спорту дуже важлива медійна складова. Чого не вистачає організації "Бугурт Січ" для більшої видимості? Що б ви хотіли додати?

- Я б хотіла, щоб більше людей дізналися про нашу спільноту, щоб більше ветеранів могли реабілітуватися завдяки Бугурт Січі. Реабілітація і реінтеграція у суспільство допоможе ветеранам відчути себе знову живими, щасливими, зарядженими. Для цього потрібні ті, хто зможе допомагати нам розвиватись в Україні і, можливо, за кордоном. Я б дуже цього хотіла і вірю, що так і буде. Чим ширшою буде медійна складова, тим більше людей дізнаються про нас.

- Якщо говорити про середньовічний бій як мистецтво і частину культурного спадку, то чим для вас особисто є Бугурт Січ?

- Коли я чую слово "лицар", то уявляю когось дуже шляхетного, незвичайного і цікавого. Усі ці обладунки, клинки, щити захоплюють, бо мають певний драйв. Я думаю, що не одна така.

Люди, які приходять на турніри подивитись, теж відчувають цей вау-ефект. Для них це надзвичайне видовище, яке, можливо, запам'ятається на довгі роки. А ще це просто дуже гарно.  

- Люди, які займаються середньовічним боєм і зокрема бугуртом, говорять, що цей вид спорту надихає на трансформацію ідентичності, коли людина повертається до пошуку себе, власного Я. Що можете сказати з цього приводу?

- Я б сказала, що середньовічний бій – це про братерство. Люди, які займаються цим видом спорту, знаходять однодумців і друзів. Поки ви тренуєтесь, спілкуєтесь, постійно щось робите разом, формується братерство, яке допомагає відновлюватись. Таку думку я чула від членів Бугурт Січі. Принаймні для мене це саме так. В організації "Бугурт Січ" я знайшла найкращих людей у своєму житті, за що безмежно вдячна. Тут і братерство, і шляхетність, і підтримка, і благородство, і романтика врешті-решт.  

- Дякуємо!     

Розмову вела продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.