Суспільство
Російсько-Українська війна
Інтерв'ю

Як рух "Ветеранка" допомагає захисницям повернутися до цивільного життя | Катерина Демерза


Повернення військовослужбовиць до мирного життя часто супроводжується не лише фізичною чи психологічною реабілітацією, а й нерозумінням із боку суспільства та бюрократичними перепонами. Про те, як працює найбільша в Україні спільнота жінок із бойовим досвідом, з якими викликами стикаються посестри та які проєкти вони втілюють у цивільному житті, в інтерв'ю медіа "Погляд" розповіла керівниця відділу комунікації та партнерств Руху VETERANKA Катерина Демерза.

Історія Руху VETERANKA розпочалася у 2017–2019 роках з адвокаційної кампанії "Невидимий батальйон". Тоді військовослужбовиці та ветеранки об’єдналися, щоб домогтися відкриття бойових посад для жінок в українській армії. До цього захисниці нерідко виконували бойові завдання на передовій, але у військових квитках значилися на інших посадах.

Коли мета кампанії була досягнута, жінки зрозуміли, що спільний досвід і взаєморозуміння об’єднують їх набагато сильніше. Так із ініціативи виросла громадська організація — Жіночий ветеранський рух (Рух VETERANKA). Серед перших вагомих перемог спільноти — дозвіл дівчатам вступати до військових ліцеїв у 2019 році.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році багато активних учасниць організації повернулися на фронт, а на їхнє місце прийшла адміністративна команда з цивільних жінок, яка забезпечує тилову підтримку. Сьогодні спільнота налічує близько 3 000 військовослужбовиць та ветеранок по всій країні.

Як рух

Робота організації поділена на два ключові напрями залежно від потреб жінок:

• Допомога чинним військовослужбовицям. Команда закриває запити підрозділів на спорядження, тактичну медицину, дрони, автівки та наземні роботизовані комплекси. Також триває системна адвокація щодо захисту від сексуальних домагань і насильства в армії та забезпечення жінок якісною амуніцією. Зокрема, посестра з Вінниччини Наталія Ліщишина активно адвокатує за розробку спеціальних бронежилетів та плитоносок для жінок, щоб спорядження не травмувало їхнє здоров'я.

• Супровід ветеранок у цивільному житті. Менеджерки спільноти індивідуально ведуть кожну посестру: допомагають знайти перевірених лікарів, реабілітаційні центри, психотерапевтів, покривають витрати на ліки, а також сприяють у здобутті нової освіти чи кар'єрних консультаціях. Крім того, у чатах спільноти працює горизонтальна взаємодопомога, де посестри діляться власними контактами та ресурсами.

За словами Катерини Демерзи, державні та місцеві ветеранські програми часто орієнтовані переважно на чоловіків. У суспільстві досі панує стереотип, що ветеран повинен мати специфічний "військовий" вигляд.

Через це ветеранки нерідко стикаються зі знеціненням: у державних установах їх сприймають лише як дружин або родичок військових. Трапляються випадки, коли навіть на офіційних заходах захисниць просять пересісти, бо місце нібито призначене "для захисника". Щоб привернути увагу до цієї проблеми, у русі замислюються над створенням футболок із промовистим написом "Так, я воювала", аби жінкам не доводилося щоразу доводити свій статус.

Державні гранти на відкриття бізнесу (наприклад, у розмірі одного мільйона гривень) Катерина оцінює стримано. Такі програми вимагають швидкого працевлаштування людей та сплати податків, тоді як малому бізнесу важко вийти в плюс за пів року без додаткової фінансової подушки.

Проте фахівчині Руху VETERANKA допомагають посестрам із бізнес-ідеями: супроводжують у пошуку міжнародних грантів, вчать правильно описувати проєкти та вести звітність. Серед успішних прикладів невеликих ветеранських ініціатив в організації згадують родинне виробництво меду або історію посестри Оксани, яка після повернення зі служби відкрила власний масажний кабінет.

Водночас більшість ветеранок після служби обирають не чисту комерцію, а сфери з високою соціальною цінністю. Через загострене відчуття справедливості та відповідальності перед побратимами жінки йдуть працювати у громадський сектор, місцеве самоврядування, оборонні технології (MilTech) або прагнуть відкривати центри іпотерапії та реабілітації, яких в Україні критично бракує.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми SAFE (раніше “Голоси України”), що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. SAFE реалізується у рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.


Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.