Сергій Кульчицький став першим офіцером у званні генерала, що віддав життя за Україну

П’ять років тому, 29 травня 2014 року, над горою Карачун поблизу Слов’янська загинув генерал-майор Сергій Кульчицький. Вічна пам’ять Герою!

Генерал-майор Сергій Кульчицький був одним з тих, хто допомагав формувати добровольчі батальйони і навчав добробатівців у Нових Петрівцях Вишгородського району. Одним із тих, хто пішов воювати на Донбас у першому добровольчому формуванні України, який нині носить ім’я свого засновника – Героя України, генерал-майора Сергія Кульчицького. Першим бойовим генералом, який загинув на Донбасі під час АТО у тяжкому для України 2014-му.

Генерал-майор Кульчицький був у вертольоті Нацгвардії України, який після розвантаження харчових продуктів та  ротації особового складу на п'ятому блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий. Катастрофа, спричинена пострілом із переносного зенітного ракетного комплексу, забрала життя шістьох військовослужбовців НГУ: генерал-майора Сергія Кульчицького, полковника Сергія Бульдовича, майора Віталія Куриловича, капітана Сергія Кравченка, прапорщиків Валентина Білошкурського і Віктора Ліпського, та шістьох працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області: старших лейтенантів міліції Петра Безпалька і Василя Семанюка, старшого прапорщика міліції Володимира Шарабуряка, прапорщика міліції Володимира Лисенчука, старшини міліції Петра Остап’юка, старшого сержанта міліції Віктора Яков’яка. Дивом уціліти судилося лише одному із членів екіпажу – другому пілоту капітану Олександру Макеєнку, який дістав тяжкі травми. Сімейний стан: Залишилися мати, дружина, син - офіцер Служби безпеки України. Місце поховання: м. Львів, Личаківське кладовище, поле почесних поховань № 67 ("Книга пам"яті полеглих за Україну).

 «Ми перші, кого навчав Сергій Петрович. На Майдані ще у березні 2014 року озвучили, що будуть сформовані добровольчі батальйони, і ми не вагалися – поїхали. Нас було більше 500 чоловік, які потрапили на базу у селище Нові Петрівці. Прискорений курс навчання проходив під керівництвом генерала Кульчицького. Враження він складав одне – офіцер, яких мало. Він підпадав ще під якісь наші дитячі уявлення, бо всі ми виросли на книжках про військових, людей честі. Коли генерал-майор Кульчицький загинув, серед нас прозвучала фраза: «Пацани, ми – сироти». Ми розуміли, що таких офіцерів – одиниці, і ті моменти у відродженні Нацгвардії, які він започатковував, ніхто не стане доробляти», – розповідає військовослужбовець батальйону оперативного призначення НГУ Іван Дацко.

Друг родини Кульчицьких, підполковник у відставці Юрій Ваврисюк розповів біографію генерал-майора Кульчицького.

«Сергій Кульчицький народився 17 грудня 1963 року в місті Веймарі (тоді Німецька Демократична Республіка, де в той час у Групі радянських військ служив його батько Петро Іванович - офіцер Збройних Сил СРСР, виходець із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільщини. Пізніше, 1967-го, батька перевели до Далекосхідного військового округу, тож дитинство Сергія Петровича та його молодшого брата Ігоря пройшло у військових містечках різних гарнізонів.

Сергій ще у юні роки прийняв рішення стати військовим. 1979-го, після закінчення 8-го класу без відома батьків подав документи до Уссурійського суворовського військового училища. Закінчивши його 1981 року, вступив до Далекосхідного загальновійськового командного училища, дислокованого у місті Благовіщенську. Навчався у підрозділі, який готував офіцерів морської піхоти, був старшиною курсу, отримав військове звання "старшина".

1985 року Сергій Петрович закінчив училище з відзнакою, і, маючи право обирати місце служби під час розподілу, обрав вакансію на Північному флоті, у 61-й бригаді морської піхоти, дислокованої у місті Печенга-1 Мурманської області. В цей період одружився з Надією Богданівною Дребіт, родом з Чорнокінців.

Старанний та ініціативний офіцер швидко просувався по службі. Закріплена за ним бойова техніка завжди була на ходу. Сергій Петрович розповідав, як особисто він "до гвинтика" перебирав двигуни БТРів. Зі сміхом він згадував, що запчастини зі складу йому діставались поза усіма нормами у обмін на талони на горілку (в той час цукор, горілка та деякі інші продукти розподілялись і продавались по талонах, а молодий офіцер алкоголю не вживав).

Після проголошення незалежності України 1992 року капітан Кульчицький перевівся в Україну. У 1992 - 1993 рр. – він заступник командира із бойової та спеціальної підготовки, у 1993 - 1994 рр. - заступник командира по службі - начальник штабу, у 1994 - 1995 рр. - командир 14-го окремого батальйону Нацгвардії України (військова частина 1441, місто Тернопіль). 1995 року призначений командиром мотострілецького батальйону 23-ї окремої бригади НГУ (військова частина 2209, місто Сімферополь), у 1995 - 1997 рр. - командир 41-го окремого батальйону морської піхоти 4-ї окремої бригади морської піхоти 7-ї дивізії НГУ (військова частина 2223, місто Феодосія). У 1997 - 1998 рр. - заступник командира з бойової та спеціальної підготовки 24-го полку Нацгвардії України, у 1998 - 2003 рр. - заступник командира і командир 24-го окремого батальйону 5-ї дивізії Національної гвардії України (з грудня 1999 року - Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України, військова частина 1241, місто Івано-Франківськ). 2003 року полковник Кульчицький був переведений до органів внутрішніх справ, до 2005-го обіймав посаду заступника начальника штабу - начальника оперативного відділу Управління МВС України в Івано-Франківській області.

У 2005 - 2010 рр. Сергій Петрович призначений командиром 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапора бригади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України (військова частина 3002, місто Львів). 2010 року закінчив Національну академію оборони України, у 2010 - 2012 рр. призначений заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України. З серпня 2012 року - начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України (з квітня 2014-го - Головного управління НГУ). Указом Президента України від 24 серпня 2013 р. Сергію Петровичу було присвоєно військове звання "генерал-майор".

Навесні 2014 року генерал-майор Кульчицький брав активну особисту участь у створенні першого добровольчого підрозділу, сформованого із активістів Самооборони Євромайдану 1-го резервного батальйону НГУ. Він наголошував: "Я не хочу бути начальником похоронної команди. Мені не потрібен ваш героїзм, якщо ви будете мертвими. Моє завдання - підготувати вас так, щоб якомога більше з вас залишилося живими…" Потому разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район АТО на Сході України. Вимогливий та принциповий офіцер, він повністю віддавався роботі, турбувався про підлеглих і в тяжкі хвилини стояв горою на їх захисті. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв нехитру солдатську їжу, яку, бувало, сам і готував. Життя генерала, 32 роки якого було присвячено військовій службі, обірвалося 29 травня 2014 року під містом Слов'янськом, у збитому бойовиками-сепаратистами вертольоті НГУ, на борту якого разом із Сергієм Петровичем загинули 11 його побратимів…

Нагороджений українськими орденами - "За мужність" ІІІ ступеня (28 травня 1999 року, "за особисту мужність, виявлену під час ліквідації наслідків повені в Закарпатській області, зразкове виконання службового обов'язку") та Богдана Хмельницького III ступеня (20 серпня 2008 року, "за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, бездоганне виконання військового і службового обов'язку, високий професіоналізм"), медалями "10 років Збройним Силам України", та "15 років Збройним Силам України", радянськими медалями "За відзнаку у військовій службі" ІІ ступеня, "70 років Збройних Сил СРСР", "За бездоганну службу" ІІ та ІІІ ступенів. Також відзначений нагородами Української православної церкви - орденом преподобного Іллі Муромця ІІІ ступеня, орденом "1020-річчя Хрещення Київської Русі"; вищою нагородою товариства Червоного Хреста України "Почесна відзнака".

Ім'я Героя України генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького викарбовано на одній із плит меморіалу загиблим працівникам МВС України на столичній Солом'янській площі і, відповідно до наказу командувача НГУ № 54 від 30 травня 2014 року, "за мужність, відвагу, самовіддані дії, виявлені під час виконання військового обов'язку" занесено навічно до списків управління 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапора бригади Національної гвардії України - у військовому містечку цього з'єднання, що у Львові, 29 травня 2015 року урочисто відкрито і освячено погруддя Героя».