Богдан Логвиненко: Робота на результат, а не заради крісел: чому прийшов час розповісти правду

Міністерство Оборони з Михайлом Федоровим не було ідеальним. Але ключове – усім, кого я зустрічав у цьому міністерстві, абсолютно чхати було на посади, привілеї, статуси тощо. Усі працювали на результат. УСІ, кого я там зустрічав за дуже короткий час перебування.

В цьому дописі хочу описати вам свою історію потрапляння в міністерство, починаючи з мобілізації. Довго мовчав, аби не нашкодити, але тепер це вже не має сенсу й не маю морального права мовчати.

Я міг не мобілізуватися, бо маю можливість не служити за сімейними обставинами і продовжувати займатися медіа, що розповідає світу про війну в Україні. Але відчуття непричетності дуже сильно тисло. Аби мобілізуватись, я мав певну суму коштів, розуміючи, що не витягну на солдатських і усвідомлюючи, що не хочу паралельно десь працювати, як це вже відбувається з багатьма, на жаль.

Мені пощастило обрати чудовий підрозділ – 429 бригаду Ахіллес, в якої я неодноразово бував на позиціях з 2022 року і в якій в нас було повне порозуміння і з безпосереднім командиром, і з комбригом. В процесі рекрутингу в мене була єдина умова – щонайменше півроку взагалі не займатись жодними управлінськими справами, тим більше, не маючи офіцерського звання. Я не пішов пілотом, бо розумів, що маю обмежений час через сімейні обставини і необхідність повернення до цивільного життя, тому хочу вриватись в роботу одразу, без додаткового навчання. Побратим сказав, що я хотів тихенько пересидіти в армії на посаді водія, але шось пішло не за планом.

Бо витримав я менше, аніж півроку. Як тільки я бачив якісь можливості – стрибав у них. Хотілося покращувати і оптимізовувати речі, в яких я бачив проблеми. Поєднувати і спрощувати людей і процеси, зрештою виявилося, що в цілій бригаді недостатньо людей з одночасно досвідом ведення переговорів та розмовною англійською. Завдяки цьому, я пройшов дуже різні рівні – від усіх компонентів пілотування та управління БПС до розбирання особливостей будівництва бункеру.

Паралельно встиг організувати бібліотеку, декілька подій для командного складу бригади просто з власної ініціативи, міні-стратегічну сесію з освіти і багато усього. Я допоміг першій іноземці потрапити у цей підрозділ і почати трек, в якому бачив майбутнє для рекрутингу європейців на посади в розвідці. Деякі речі публічно і не напишеш. Коли ми приймали делегацію з 12 послів – остаточно втратив розуміння "Хто я?"

Я надзвичайно вдячний Юрію Федоренку за довіру та пропозиції рухатися далі в бригаді, пропозицію очолити Патронатну службу, але паралельно із тим ми з Віктором Хоменком думали про те, як масштабувати рішення, про які тут теж не напишеш, що дуже добре спрацювали на Харківському напрямку, на всю країну. Про деякі з цих рішень наші іноземні партнери розповідали міністру і він нас покликав.

Там ми отримали пропозицію не тільки взятися за цей трек, але й очолити напрямок безпілотних систем у МОУ як Центр компетенцій. Виявилося, що у того, хто купує і забезпечує, досі не було відповідального за такий нині малозначущий напрямок як безпілотники. Ми погодилися і одразу отримали підтримку від нашого комбрига.

Ми почали працювати і створили її структуру, наїздами у Київ, паралельно не втрачаючи звʼязку з бригадою. Ми усвідомлювали, що швидко нас не затвердять, але не думали, що буде блокуватися буквально все. Нам також здавалося, що спільний успіх та майбутня перемога України – важливіша за посади, амбіції, чиїсь погони тощо.

Зі своїх джерел я знаю, що Сирський жалівся Зеленському, що ми (як і інші нові структури, що мали стати центрами компетенцій) хочемо бути "головним управлінням бпс", після чого в нас була розмова з Михайлом, де він сказав: "А вам це принципово? Якщо їм принципово – давайте ви будете просто центром бпс". Нам було глибоко байдуже, аби ця робота рухалась. Так, нашу структуру так і не затвердили в Генштабі, за 2 місяці тричі повертаючи її на "доопрацювання".

Тим часом за ці 2 місяці нам вдалося зібрати команду з таких самих відчайдух як і ми з Віктором. З тих, хто готовий був пірнати у невідомість. Ми не знали, чи зможемо ми мати якісь адекватні зарплати. Чи ми матимемо структуру Управління чи Центру. Чи ми будемо взагалі призначені. Але зміни рухали нами.

Ми запустили 15 проєктів. Зібрали 15 осіб команди і ще 20 готувалися на перехід. Додатково з нами почали працювати кілька громадських організацій. Запустили офіс. Нафандрейзили на те, щоб його обладнати, а не чекати на міністерське майно. Що взагалі можна зробити за 2 місяці не маючи на старті нічого, крім ідеї, стартапу? Виявилось, що багато. Деталей проєктів я не розповім, деякі не варто, а деяким не хотілося б нашкодити. Яке б не було майбутнє міністерство – дуже сподіваюсь, що частина цих проєктів все ж залишиться і втілиться. Про якість з них ви вже могли встигнути почути в новинах.

Але збиття міністра за те, що був чесним і відвертим – однозначно загальмує не тільки наш трек. Він загальмує безліч процесів, що вже стали на рейки. Можливо, наше суспільство просто ще не готове на цьому етапі до швидких змін. Можливо, це сталося не в найсприятливіший час, враховуючи очевидний старт підготовки до виборів. Можливо Михайлу не вистачило дипломатичності і навиків політичної гри, бо йому здавалося, що президент усе ще той, з яким вони разом вигравали вибори у 2019, але за цей час він вже встиг стати типовим українським політиком, в якого інформаційний простір формується з тих, хто швидше і ефектніше добіжить до вух, і таким, що переймається своєю долею трішечки більше, аніж долею країни.

Дякую за довіру Юрію Федоренку, Віктору Хоменку, Михайлу Федорову, Олексію Вискубу, неймовірній команді, що працювала ці місяці. Що далі – не знаю. Але так чи інакше – усе вирішує тільки український народ. Пишаюся тими, хто зараз усвідомлює, звідки і куди дує вітер. Дякую усім, хто готовий йти проти цього вітру.

Дякую за довіру Юрію Федоренку, Віктору Хоменку, Михайлу Федорову, Олексію Вискубу та неймовірній команді, що працювала ці місяці. Що далі – не знаю. Але так чи інакше – усе вирішує тільки український народ. Пишаюся тими, хто зараз усвідомлює, звідки і куди дує вітер. Дякую усім, хто готовий йти проти цього вітру.

Богдан Логвиненко — це відомий український письменник, журналіст, мандрівник, громадський діяч та телеведучий.

Найбільшу відомість він здобув як засновник масштабного мультимедійного проєкту Ukraїner, який з 2016 року досліджує культуру, антропологію та географію України, а з початком повномасштабної війни фіксує український опір та злочини окупантів.

Першоджерело за посиланням.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією медіа "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!

Довідково

15 липня 2026 року Михайло Федоров залишив посаду міністра оборони України в межах повного перезавантаження Кабінету Міністрів. Головною причиною відставки стали глибокі розбіжності між Федоровим та Головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським щодо стратегії закупівель і реформування армії. Федоров наполягав на системних змінах у військовому керівництві, тоді як стара система чинила опір інноваціям.

16 липня 2026 року у Києві, Дніпрі, Одесі, Луцьку та багатьох інших містах України спалахнули масові "картонні протести". Тисячі громадян та військових вийшли на площі проти повернення "радянських підходів" до управління армією та з вимогою повернути міністра-реформатора на посаду.

У цей же день пройшов підсумковий брифінг із Федоровим. Ексміністр відзвітував про досягнення своєї команди, відверто назвав причиною звільнення блокування реформ та опублікував звернення:

"Дякую за довіру Юрію Федоренку, Віктору Хоменку, Михайлу Федорову, Олексію Вискубу та неймовірній команді, що працювала ці місяці. Що далі – не знаю. Але так чи інакше – усе вирішує тільки український народ. Пишаюся тими, хто зараз усвідомлює, звідки і куди дує вітер. Дякую усім, хто готовий йти проти цього вітру".

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.