Як жіночий добровольчий підрозділ "Бучанські відьми" захищає українське небо від російських дронів (ФОТО)

"Бучанські відьми" – це добровольчий підрозділ протиповітряної оборони Збройних сил України, який складається майже повністю з жінок. Вони зараз допомагають захищати українське небо, оскільки дедалі більше чоловіків відправляються на фронт. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС.

Російських дронів в українському небі також стає дедалі більше. Їх часто запускають хвилями, щоб перевантажити основну оборону перед ракетним ударом. Нічні зміни дозволяють жінкам поєднувати захист своєї держави з денними професіями: вчительки, лікарки чи навіть майстрині манікюру.

Для багатьох це спосіб придушити давнє безсилля, коли російські війська окупували Бучанський район на Київщині на початку повномасштабного вторгнення. Жахи тих тижнів – зокрема, історії вбивств, катувань та викрадень – почали з’являтися лише наприкінці березня 2022 року, коли українські війська звільнили місто.

"Мені 51 рік, я важу 100 кг, я не можу бігати. Я думала, що мене проженуть, але ні, взяли!" –

ветеринарка, яка приєдналася до бійців влітку 2024 року і тепер має позивний "Валькірія", Валентина.

Вона розповідає про друзів на фронті та загиблих у боях. Саме це і привело її у підрозділ "Бучанські відьми".

"Я все можу. Спорядження важке, але ми, жінки, потягнемо".

Вона продемонструє це через кілька годин, коли по всьому регіону оголосять повітряну тривогу. Її підрозділ перебирається зі своєї бази в ліс. Ми їдемо за їхнім пікапом у темряві, і опиняємося посеред поля. Четверо вистрибують і починають встановлювати зброю.

Кулемети ще з іншої епохи: два "Максими" 1939 року, а на ящиках з набоями намальовані червоні зірки. Сергій, єдиний чоловік у загоні, мусить вручну заливати охолоджувач – воду з пляшок.

Це все, що є. Найкраще українське спорядження на передовій, до того ж Україна постійно просить у союзників більше. Але стародавня зброя бездоганно працює, і "Бучанські відьми хваляться", що з літа збили три російські безпілотники.

"Моє завдання їх почути. Це нервова робота. Але ми мусимо зосереджуватись, щоб не прослухати і найменший звук".

Її подрузі Інні з позивним "Чері" теж трохи за 50 років, і вона їде на одну з перших ротацій.

"Страшно, так. Але і народжувати теж страшно, а я через це тричі пройшла», – сміється вона, і називає свій позивний. Як моя машина, а не помідори".

Вчителька математики, час від часу мусить бігти з лісу, щоб провести урок.

"Я лишаю в машині свій одяг, підбори. Фарбую губи, проводжу урок. Потім знову сідаю у машину, швидко переодягаюся за рогом і їду. Хлопці далеко, а ми тут. Чого не можуть українські жінки? Ми все можемо".

Десь на горизонті виблискує промінь від іншої групи, прочісує небо у пошуку небезпеки над своєю патрульною зоною.

Ніде не вказано точну кількість добровольчих підрозділів, і скільки серед них жінок. Але позаяк Росія майже щоночі запускає дрони з вибухівкою, такі загони утворюють додатковий щит навколо великих міст.

З позиції відьом у полі, Юлія відстежує на своєму планшеті два дрони. Вони над сусідньою областю, тож безпосередньої загрози для Бучі немає, але кулемети до кінця тривоги ніхто не ховає.

Командир добровольців – Андрій Верлатий, кремезний чоловік, щойно повернувся з Покровська, де точаться найзапекліші бої.

"Там салюти нон-стоп".

Раніше у нього було близько 200 чоловіків, які керували мобільними підрозділами ППО у Бучанському районі та патрулювали під час комендантської години. Багато з них були непридатними до повноцінної військової служби.

Але потім закон про мобілізацію переглянули, знадобилося більше солдатів – і ці чоловіки з команди полковника раптом виявились придатним для служби на фронті.

"Близько 90% моїх хлопців опинилися в армії, а інші поховалися, розбіглися, як щурі. У нас майже нікого не залишилося. Лише чоловіки без ніг або розтрощеним черепом".

У нього були варіанти: набрати дуже молодих хлопців або жінок.

"Спочатку звучало як жарт: "Візьмемо жінок!". Ми їм не дуже довіряли, як і армії. Але все дійсно змінилося".

Відьми проводять свої вихідні на розширеній військовій підготовці. У день нашого візиту був їхній перший урок штурму будівлі. Вони тренуються на руїнах ферми, тицяючи гвинтівками у порожні дверні прорізи, перш ніж обережно минути їх.

Деяким вдається виглядати переконливіше, але відданість і зосередженість жінок беззаперечна – адже їхні мотиви глибокі та щирі.

"Я пам’ятаю окупацію. Я пам’ятаю жахи. Я пам’ятаю крики моєї дитини. Я пам’ятаю трупи, коли ми втікали".

Її сім’я виїжджала з Бучі повз спалені танки, вбитих солдатів і цивільних. На одному з російських блокпостів, за її словами, солдат змусив їх опустити вікно машини, а потім підніс дуло до голови її сина.

Вона сповнена тихої люті і тому відмовляється припинити вірити у перемогу, незважаючи на темряву по всій країні через 1000 днів повномасштабної війни.

"Життя змінилося, всі наші плани зруйновані. Але я тут, щоб прискорити кінець війни. Як кажуть наші дівчата, вона без нас не скінчиться".

Офіс-менеджерка Анна, ще одна відьма-доброволиця, тріщить армійськими черевиками по битому склу та уламках. Зараз їй 52 роки, і військова підготовка її зміцнює.

"В окупації я відчувала повну безглуздість свого існування. Я нікому не могла допомогти, навіть не могла сама захищатися. Я хотіла навчитися стріляти, щоб бути корисною".

З тренерами багато розмов: жінки радіють. Але пізніше того ж вечора, на їхній базі в лісі, одна з них відкривається ще більше і ділиться моторошною історією.

Коли Бучу захопили, російські війська почали обходити будинки. Вони ґвалтували і вбивали. Одного дня пішли чутки, що окупанти ідуть вбивати дітей.

"Я ніколи не пробачу росіян за рішення, яке ухвалила тоді".

Я не буду описувати подробиць історії – про її несамовите рішення – лише те, що солдати так і не прийшли, і їй не довелося так чинити. Але відтоді жінку переслідує той момент і провина.

Вперше стало легше, тільки коли почала вчитися захищатися, боронити свою сім’ю і країну.

"Приїзд сюди дуже допоміг. Тому що я більше ніколи не сидітиму, як жертва, і не буду так боятися".

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.