“Я як тренер намагаюсь бути прикладом для дітей”. Інтерв’ю із заслуженим майстром спорту України з кікбоксингу ІСКА, дворазовим чемпіоном світу, чемпіоном Європи і тренером Володимиром Сотіним

Повномасштабна війна докорінно змінила реальність мільйонів українців. У нових умовах спорт став не просто фізичною активністю, а й засобом психологічної підтримки, способом триматися, відчувати стабільність і силу духу. Кікбоксинг для Володимира Сотіна – не тільки справа життя, а й місія: виховувати сильних, витривалих, вмотивованих українців, здатних не зламатися перед труднощами. Президент Київського обласного осередку Федерації кікбоксингу ІСКА й успішний тренер клубу "Реформа" в Ірпені Володимир Сотін спеціально для медіа "Погляд" розповідає про реалії тренерської роботи в умовах війни, проблему фінансування та ділиться своїми мріями й планами на майбутнє.

Частина друга ексклюзивного інтерв’ю. Першу читайте за посиланням

Спорт як опора під час війни

- Війна змінила життя багатьох українців. Як змінила вона ваше життя і ставлення до тренувального процесу?

- Війна внесла свої корективи і кардинально змінила ставлення до життя, певних цінностей, про які ми раніше не задумувались. Прості речі зараз мають цінність.

24 лютого ми всі покинули місто Ірпінь, тренування зупинились. Мені здавалось, що на той момент наш клуб "Реформа" перестав взагалі існувати, бо ніхто не знав, що буде завтра. 

Згодом я почав шукати контакти моїх вихованців, щоб тримати з ними зв’язок. Хтось був за кордоном, інші – роз’їхались по Україні. Один спортсмен нашої команди, на жаль, загинув. Цього хлопчика розстріляли окупанти в колоні під час евакуації. До середини квітня ми тримали з дітьми зв'язок, спілкувались через zoom-конференцію, підтримували один одного.

Коли наші війська вибили ворога з Київської області, ми зрозуміли, що люди почали повертатися в Ірпінь. Я з дружиною приїхав в Ірпінь 15 травня.

Ми не знали, що з нашим залом. На щастя, загалом він був цілий, окрім вікон і дрібних пошкоджень. Керівництво клубу замінило вікна, я й батьки дітей допомагали прибирати приміщення від скла і сміття. 19 чи 20 травня ми відновили тренування. На той момент прийшло 15 дітей, хоча до повномасштабного вторгнення наш клуб відвідувало понад 120 дітей. Ми почали потроху займатись. Люди продовжували повертатися в Ірпінь, приходили нові діти, наша команда ожила. Ми знову розвивалися. За три роки повномасштабної війни кількість дітей збільшилась до 160.

Серед наших вихованців є діти військових, які мають знижки або тренуються безкоштовно. У залі є необхідне обладнання, яке ми надаємо дітям, у кого немає можливості одразу все придбати.

- Як ви адаптувалися до нових умов, коли змагання або інші події переносяться або взагалі відміняються?

- Як і всі. Звичайно, якщо під час тренування оголошують тривогу, потрібно спуститися в укриття, з яким велика проблема в районі ЖК "Синергія". Я не беру до уваги парковки чи цокольні приміщення, адже це не укриття.

Звісно, змагання під час тривоги припиняються. Буває й таке, що ти приїжджаєш на змагання, а тривога триває цілий день, тож змагання переносяться на наступний день. Під час вимкнення світла тренування проходять під ліхтариками. Проте ми вже адаптувалися до таких умов, як і вся країна. Ми вдячні нашим Збройним Силам України, що маємо можливість тренувати, їздити на змагання, виїжджати за кордон на чемпіонати світу чи Європи. Нам гріх жалітися.

- У 2022 році ви виставили на аукціон свою золоту медаль з чемпіонату світу 2019 року,  щоб зібрати кошти для поїздки команди "Реформа" на чемпіонат світу. Чому вирішили це зробити?

- Ми шукали фінансову підтримку. У 2022 році чемпіонат світу відбувався в Туреччині. У нас була певна частина спонсорських коштів, але вони не покривали 100% суми, необхідної для п’ятьох спортсменів, які, на мою думку, могли представити нашу державу на високому рівні, та тренера для поїздки.

Тому була відкрита банка зборів, щоб зібрати близько 100 тисяч гривень.

Мені не шкода було власної медалі, адже ми мали змогу поїхати і гарно виступили. Діти повернулись із золотими і срібними медалями. А найголовніше – діти відволіклись від війни, 10 днів вони жили без тривог і вимкнень світла. Я дуже щасливий, що у нас вийшло тоді поїхати, бо нам допомогли і спонсори, і багато людей. Я не очікував, що за 10 днів ми на банку зберемо донатами 70 тисяч гривень, а за медаль я отримав 20 тисяч гривень.

- Яка зараз ситуація із фінансуванням поїздок? Що є найскладнішим?

- Найскладнішим залишається фінансування поїздок. У нас є іноземні спонсори, які нам допомагають їздити на змагання. Вони іноді покривають майже 100% бюджету поїздок або якусь певну частину. Інша частина покривається коштами батьків спортсменів. Також іноді федерація може відшкодувати певну частину витрат, як було у 2023 році, повернувши стартові внески за участь у змаганнях. Міська рада Ірпеня теж час від часу виписує премії спортсменам.

У нас в клубі є така традиція, започаткована мною, що чемпіони світу у нас тренуються безкоштовно.

Зараз таких 8 чи 9 людей. Оскільки клуб "Реформа" – приватна організація, тож це немалі кошти, адже всі знають, скільки зараз коштує в місяць спортивна секція для дітей. Це було зроблено для того, щоб батьки чемпіонів мали можливість зекономлені кошти перенаправити на те, щоб дитина змогла поїхати на змагання. Якщо взяти 12 місяців і помножити на місячний абонемент, виходить чимала сума, яка становить близько 60% бюджету поїздки на змагання. Я вважаю, це певна й моя інвестиція в дітей, їх розвиток. Я хочу, щоб діти мали можливість їздити за кордон, як я, коли займався. Спочатку усе оплачували мої батьки, але коли я навчався в університеті, то шукав різні джерела фінансування. Інколи міська рада покривала частину витрат.

Я часто спілкуюсь зі спортсменами з Європи, Америки, Великобританії, у яких питання фінансування змагань налагоджене за рахунок приватних спонсорів та організацій. У нас це теж практикується, але мізерно мало. В Україні поки що не дуже прийнято підтримувати дитячий спорт. Якщо хтось таки допливає до дорослого професійного спорту, тоді вже з ним підписуються контракти, виділяються спонсорські кошти... Але щоб в Україні в майбутньому були відомі спортсмени високого рівня, треба вже сьогодні вкладатися в дітей, підтримувати дитячих тренерів, які працюють на голому ентузіазмі за невелику зарплату, виховуючи з дітей чемпіонів. 

Тому питання фінансування дитячого спорту дуже гостре і болюче. Якщо немає приватної компанії чи фізичної особи, яка коштами підтримує спортсмена, то тоді питання фінансування лягає на плечі батьків. Поїздка за кордон на змагання нині обходиться в 40 тисяч гривень, тобто близько 1000 доларів. Звісно, коли я їздив у Мадрид у 2009 році, курс долара був 8, а зараз 45, тож різниця дуже відчутна. За кордоном вартість перельотів і готелів практично не змінюється. Батьки ж мають розуміти: для того, щоб дитина досягла успіхів, потрібно робити інвестиції в її майбутнє. Але гарантій ніхто не дає. До цього теж треба бути готовим.  

- Чи спостерігаєте ви збільшення кількості людей, які приходять до спортивних залів після початку війни, шукаючи не тільки фізичну підготовку, а й емоційну підтримку?

- Так, звичайно. У дитячому спорті діти шукають підтримку тренера, старших друзів по команді, бо зараз багато чоловіків стоять на захисті нашої країни, тож діти більшу частину часу проводять без батька. Діти шукають для себе нові знайомства, певну мотивацію від успішних спортсменів у клубі. До нас приходять тренуватись, знаючи, що в нас є чемпіони світу чи призери міжнародних змагань. Я бачу, що дітям потрібна зараз підтримка, розмови з ними. Вони часто підходять до мене, розповідають свої історії, які можуть здатися для дорослих дрібницями, але для дитини це цілий світ. Спорт передбачає не тільки досягнення, а й у першу чергу наявність команди однодумців.

- Чи доводилось вам після початку повномасштабного вторгнення допомагати військовим або постраждалим від війни в рамках вашої спортивної діяльності?

- Звичайно, ми проводили так звані батьківські дні, коли тренування дітей відбувались разом із батьками.

Також ми збирали нашою командою різноманітну допомогу батькам або родичам наших вихованців, які зараз на фронті або отримали поранення. Я також намагаюсь постійно підтримувати ті збори, які в соцмережах викладають батьки дітей або їх родичі.

У клубі "Реформа" діють пільги для дітей або родичів військових. Діти загиблих воїнів тренуються у нас безкоштовно. Також ми іноді долучаємось із клубом до організації "Спільна перемога", щоб разом проводити в дитячій лікарні "Охматдит" тренування для дітей або свята, зокрема брали участь у святі Миколая, грали в настільні ігри. Тож підтримуємо не тільки спортивне життя, а й громадське. Я як тренер намагаюсь бути прикладом для дітей.

Коли спорт – покликання

- Ви досягли великих успіхів у спорті. Які були найскладніші моменти у вашій кар’єрі?

- Були травми, легкі і важчі, з переломами. Були прикрі змагання, де я програвав, як мені здавалося, не тим, кому можна програвати. Траплялися й конфлікти у команді, коли тренувався в Мелітополі.

- Як ви справляєтесь із вигоранням, адже тренерська робота потребує багато зусиль?

- Бувають такі періоди, що втомлююся більше психологічно, емоційно, ніж фізично, адже поки ще молодий. Раніше, до повномасштабного вторгнення, я робив певні відпустки, щоб кудись поїхати відволіктись. Зараз допомагає триматися розуміння, що ми нині живемо не в найгірших умовах, тож мусимо виконувати свою роботу. Наші захисники, воїни сьогодні емоційно вигорають сильніше, ніж я на тренерській роботі, тому не скаржусь.

- Спортсменів часто запитують про ритуали перед змаганнями. Чи є у вас такі?

- Я не можу спати вночі перед змаганнями, особливо коли став тренером. У голові постійно прокручую майбутні змагання, думаю, як себе поводити, що сказати в певних ситуаціях. Спеціальних ритуалів не маю. Але знаю, що у кожного спортсмена є щось своє: хтось слухає музику чи читає книжку, хтось лягає спати або навпаки розминається. Кожен знаходить для себе те, що може відволікти від страху і напруження. Головне, як на мене, не перегоріти емоційно перед змаганнями: коли ти надто сильно хвилюєшся, а перед самим боєм тебе відпускає. Це і називається "перегоріти". Наш страх як вогонь: він може тебе спалити або ти приготуєш на ньому їжу. Людина сама обирає, як управляти своїм страхом. Спортсмен повинен навчитися керувати власними страхами і хвилюваннями, бо саме вони допомагають у бою, мотивують і пробуджують найкращі можливості. Той, хто не вміє керувати своїми емоціями, програє, адже страх його спалює.

- Як проходить ваш звичайний робочий день? Чи є час для відпочинку та своєї родини?

- Для відпочинку і родини час шукається. Якщо це день із моїм тренуванням, бо я ще займаюсь великим тенісом, то о 7 ранку я вже маю бути в Бучі на тренуванні. Опісля їду в зал, проводжу ранкове заняття для дітей, які вчаться в школі на другій зміні. Потім я їду в ліцей, де проводжу уроки і заняття. Знову прямую в зал, де треную дві або три вечірні групи дітей. Якщо це понеділок, середа чи п'ятниця, то десь о 19.00-19.30 я вдома. Якщо це вівторок або четвер, то додому приходжу о 21.00. Субота в мене робоча до обіду. У неділю іноді бувають додаткові заняття для підготовки до змагань. Повноцінних вихідних практично немає. Зараз ще й додалась робота у федерації Київської області, де на мене покладено обов'язки з розвитку нашого обласного осередку та підготовки до змагань. Це організаційні питання: зібрати команду, збірну області від кожного клубу, комунікація з тренерами, суддями для змагань тощо. У такому шаленому ритмі намагаємось із дружиною шукати час для невеликих поїздок, проведення часу разом.

- Щоб ви порадили молодим спортсменам, які мріють про великі перемоги?

- Не слід поспішати з висновками, оцінкою власних результатів, бо спорт – така штука, що сьогодні ти чемпіон, а завтра – ніхто. Так само і навпаки може бути. Сьогодні ти не маєш успіхів, але з часом за рахунок постійних тренувань ти можеш досягти тих цілей, які собі ставиш. Усім спортсменам можу порадити терпіння, цілеспрямованості, чесності і відвертості з самим собою. Не треба намагатися сподобатися тренеру або батькам. На тренуваннях у дітей буває, що вони щось роблять, тільки коли дивлюсь я або батьки, а коли ми не дивимося, то вони вважають, що можна не виконувати те чи інше завдання або вправу. Якщо спортсмен робить усе необхідне, то це обов’язково дасть результат.

- Що вас особисто змушує продовжувати працювати?

- Мені подобається те, чим я займаюся. Я не бачу себе в іншій професії. Це моя робота, яка приносить заробіток і задоволення. Я бачу перспективи розвитку і знаю, що ще не реалізував усі свої знання чи потенціал як тренер. Якщо зрозумію, що мені все набридло, перестану цим займатися, як було з юриспруденцією. Робота повинна приносити задоволення. Тоді буде розвиток і фінансовий успіх.

Від аматорів до професіоналів

- У 2024 році ви стали президентом Київського обласного осередку Федерації кікбоксингу ІСКА України. Як оцінюєте рівень розвитку цього виду спорту в Україні?

- Кікбоксинг в Україні наразі на високому рівні. У нас є декілька федерацій в країні, кожна з яких розвивається своїм шляхом. Федерація WAKO обрала напрямок потрапляння в олімпійську програму. Федерація ІСКА, яку я представляю, загалом переходить від аматорського кікбоксингу до професійного. У федерації ІСКА проводиться багато професійних боїв, тож ми зараз хочемо, щоб Україна вийшла на ринок саме професійного кікбоксингу. У нас є чимало хлопців дорослого віку, які досягли певних успіхів в аматорському спорті, стали чемпіонами світу, заслуженими майстрами спорту України, майстрами спорту міжнародного класу і хочуть розвиватися далі, щоб заробляти кошти за рахунок кікбоксингу. А це і є перехід у професійній спорт.

Можу сказати, що федерація ІСКА впевнено розвивається. Кожен чемпіонат в Україні стає більш масштабним. Так, чемпіонат Київської області в цьому році пройшов на хорошому рівні. Звичайно, завжди є помилки і можливості для покращення. Загалом кількість спортсменів збільшується, з’являються нові клуби. До нас на змагання приходять спортсмени з інших видів спорту (техквондо, боксу), бо є бажання потрапити в збірну України і, можливо, поїхати на міжнародні змагання, щоб спробувати свої сили там. Бойові мистецтва схожі між собою. Отже, є над чим працювати.

У мене є ідея проведення спортивних літніх таборів для спортсменів. Ми кожен рік їздимо своїм клубом так відпочивати. Зараз я як очільник обласної федерації хотів би це обговорити з тренерами, щоб згуртуватись і об’єднати провідних спортсменів Київської області, дати дітям можливість відпочити, провести з користю час, обмінятись досвідом.

Також хочеться проводити більше відкритих міжклубних тренувань для обміну досвідом, думками між тренерами. Таким чином розвиватиметься і федерація. Тренери мають проявляти активність, висловлювати свої думки й показувати напрацювання. Наразі, я сподіваюсь, ситуація з фінансуванням покращуватиметься на рівні всієї держави. Є над чим працювати, маємо ідеї і бажання їх реалізовувати.

- Чи достатньо зараз підтримки від держави та місцевої влади для тренерів і спортсменів?

- Підтримки завжди недостатньо, в будь-який час. Допомога є, хоч і маленька. І це вже непогано. Підтримка відчувається і від держави, й від міністерства спорту, і федерації. Я не маю на увазі клуб "Реформа", а загалом говорю про країну. З кожним роком влада все більше розуміє, що спорт – це обличчя держави на міжнародному рівні, тож підтримка покращується, але, звісно, не на достатньому рівні. Проте ми вдячні й за це.

- Ви мрієте зараз проводити всеукраїнські чемпіонати не лише в Ірпені, а й у Бучі. Що потрібно для реалізації цієї ідеї?

- Потрібне приміщення і контакт із місцевою владою. На мою думку, треба підтримувати команди з усієї області. У нас є команди з Вишневого, Вишгорода, Коцюбинського, Обухова, Бучі. Кожного року треба проводити змагання в різних містах, щоб розвивати ринок кікбоксингу, адже для міста буде престижно провести змагання обласного рівня. Це зацікавить людей, змотивує піти на заняття з кікбоксингу, допоможе розвивати федерацію. Тому ми маємо на наступний рік, наприклад, провести змагання в Бучі, де є Академія спорту і класний великий майданчик. Можна запросити багато клубів, провести змагання не два, а три дні, зробити всеукраїнський турнір чи відкритий чемпіонат Київської області в рамках всеукраїнського турніру. У наступному році слід знайти майданчик у тому ж Вишгороді, Вишневому або Обухові. Така взаємодія має бути вигідною для всіх: і для влади, і для організатора, і для спортсменів, і для клубів, які приїздять. 

- І на завершення нашої розмови: про що найбільше мрієте та які плани вам би хотілось реалізувати у найближчому майбутньому?

- Звичайно, головна мрія – це завершення війни для нашої країни. Я дуже хочу приїхати в рідний уже деокупований Мелітополь. Мої батьки виїхали звідти, залишивши там все, що в них було. Вони теж мріють, що колись зможуть повернутися в свій дім.

Є мрія їздити на міжнародні змагання з більшою кількістю дітей. Відповідно має бути фінансування. Перед повномасштабним вторгненням у нас були плани організувати літній табір у Болгарії, але поки що ця ціль для нас недосяжна. Звичайно, все залежить від нашої перемоги і завершення війни на умовах, які для України будуть найкращими.

Я вважаю, українці довели всьому світу, що є тією нацією, яка ніколи не віддасть своє і буде боротися. Мені здається, у нас все вийде.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Досягнення високих спортивних результатів в умовах зростання конкуренції у кікбоксингі вимагає постійного підвищення фізичної підготовки та вдосконалення технічної майстерності борця. Пропонуємо преглянути сюжети медіа "Погляд", як ірпінські кікбоксери готуються до змагань та отримують пермоги.

• Підготовка до Чемпіонату Європи з кікбоксингу.

• Ірпінські спортсмени стали призерами Чемпіонату Європи з кікбоксингу ISKA

Нещодавно, ірпінчани здобули низку медалей на Чемпіонаті Світу з кікбоксингу ІСКА у Відні

А минулого року, вибороли 21 медаль на чемпіонаті світу з кікбоксингу

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.