“Безкоштовно навчаємо ветеранів основам бджільництва”. Інтерв’ю із засновником сімейної пасіки "Меди Трипілля" Русланом Лапуком

Після повернення з фронту ветеран Руслан Лапук відновив сімейну пасіку, а сьогодні безкоштовно допомагає ветеранам опановувати бджільництво. Заснований ним бренд "Меди Трипілля" об'єднав виробництво натуральної продукції, популяризацію українських бджолярських традицій і підтримку побратимів, які шукають новий професійний шлях після служби. Представити свою продукцію, знайти нових покупців і розповісти про ветеранські ініціативи Руслан Лапук зміг під час цьогорічного фестивалю Lokalist, який став майданчиком для локальних виробників, ремісників і соціально відповідального бізнесу. Про шлях від перших саморобних вуликів до власної справи, розвиток сімейної пасіки, створення натуральної продукції (меду, свічок, косметики) та чому бджільництво може стати новим початком для ветеранів він розповів в ексклюзивному інтерв'ю медіа "Погляд". 

– Руслане, розкажіть нашим читачам, коли ви почали займатися бджільництвом? Як з'явилася ця ідея?

– Спочатку бджільництво було для мене хобі. Захопився ним ще у восьмому класі, коли зробив свої перші вулики. Згодом почав займатися цим уже серйозніше. Навчив мене дядько, який мав фахову освіту з бджільництва і передав мені свій досвід.

Пізніше я переїхав до Києва на навчання. У столиці теж мав невелику пасіку, фактично в межах міста, поки її не вкрали. Я родом із Тернопільщини, і після того випадку вирішив: доки не матиму власної землі, більше пасіку не заводитиму.

Згодом у нас з'явилася ділянка в Кагарлицькому районі неподалік Ржищева, де й сьогодні розташована наша пасіка.

Ми активно її розвивали, тримали до 50 бджолосімей. Саме там плануємо в майбутньому створити базу для реабілітації військових. Поки що це лише плани – усе залежить від фінансування.

З початком повномасштабного вторгнення я з перших днів став добровольцем, був одним з організаторів територіальної оборони при Шевченківському ТЦК Києва. Потім увійшов до складу 241-ї бригади, а згодом служив у Маріупольському батальйоні. Фактично півтора року провів на Донеччині.

Пасікою тоді займалася лише моя дружина. Після двох років служби я звільнився і поставив собі умову: працювати тільки на себе і лише офіційно. Так і працюємо: ведемо господарство, сплачуємо податки, усе як належить.

Те, що ви сьогодні бачите, – результат роботи останніх двох років. За цей час ми вийшли на рівень, до якого багато хто йде десятиліттями. Зараз постійно розвиваємося.

– Отже, спочатку це було захоплення, а після звільнення зі служби ви почали повноцінно відновлювати справу?

– Так. У мене є профільна освіта з бджільництва. Якщо все складеться, планую вступити ще й до магістратури та займатися науковою роботою.

– Яку продукцію виготовляєте?

– Окрім меду, виготовляємо свічки. Частина форм є типовими, але дедалі більше виробів створюємо під власним брендом "Меди Трипілля", акцентуючи увагу саме на трипільській культурі та нашому регіоні. Маємо велику лінійку воскових свічок, серед яких є авторські моделі, створені на основі трипільських традицій.

Також виготовляємо косметику: близько дванадцяти видів натурального мила, сухі шампуні, креми та іншу продукцію на основі меду.

Постійно кочуємо з пасікою на нові місця, щоб отримувати цікаві сортові меди. Це важка праця, але ми стараємося.

– Хто придумує ваші вироби? Як вони створюються?

– Косметикою займається дружина. Пасіка, кочівля, виробництво меду, сировина, поставки, робота з постійними клієнтами й мережами, які закуповують нашу продукцію, – це більше моя сфера. Донька відповідає за просування бренду, рекламу, робить фотографії і відео, займається веденням Instagram. Це справді сімейне виробництво.

– У вас є власна майстерня чи магазин?

– Поки що магазин і майстерня працюють в одному приміщенні. У перспективі хочемо створити окремий цех. Він нам надзвичайно потрібен. Але зараз це питання фінансів. Тож поки працюємо в магазині-майстерні у смт Коцюбинське на Київщині.

– Виходить, ви повністю контролюєте весь процес виробництва?

– Так. У нас усе своє – від сировини до готової продукції.

– Коли почали активно розвивати свою справу?

– Із 2024 року. А у 2025-му скористався державною грантовою програмою як ветеранський бізнес. Це не дуже великі кошти, але вони допомогли. Завдяки гранту маємо два офіційні робочі місця.

– Чи відчуваєте зараз підтримку саме як ветеранський бізнес?

– Не сказав би, що її багато. Наприклад, фестиваль Lokalist підтримує ветеранські бізнеси, робить знижки на участь тощо.

Це хороша ініціатива. А загалом отримати допомогу для розвитку бізнесу непросто. Навіть ветеранські гранти мають дуже велику конкуренцію. Хотілося б більшої підтримки, особливо інформаційної.

– Як ця справа допомогла вам після служби? Чи стала вона своєрідною реабілітацією?

– Насправді так. Бджільництво дуже заспокоює. Недарма існує навіть сон на вуликах – завдяки мікровібрації бджіл. Я знаю багатьох військових, які повернулися до пасіки після фронту. Вони кажуть, що психологічно стає набагато легше.

Бджоли справді заспокоюють. Навіть просто сидиш на хуторі, спостерігаєш за ними, слухаєш птахів – і вже відчуваєш внутрішній спокій.

Один старший пасічник якось сказав: "Посварюся з дружиною – йду на пасіку. Посиджу біля бджіл пів години – і ніби сварки не було".

Тому плануємо розвивати напрям реабілітації військових. Уже зараз безкоштовно навчаємо ветеранів основам бджільництва. Вони проходять практику, вчаться, допомагають… Це наша позиція, адже побратимів треба підтримувати. 

Також співпрацюємо з кафедрою бджільництва НУБіП (Національний університет біоресурсів і природокористування України, - прим. ред.). Допомагаємо ветеранам потрапити на навчання через Державну службу зайнятості, де можна безкоштовно пройти відповідні курси.

– Чи вистачає сил працювати самотужки?

– Чесно кажучи, важко. Нам би ще кількох працівників, але все впирається у фінанси. Працюємо родиною. Допомагають колеги-пасічники, співпрацюємо з кафедрою бджільництва. Якщо треба, підстраховуємо одне одного. Фінансово нелегко, але ми намагаємося розвиватися. Частину продукції вже закуповують магазини та кав'ярні, зокрема в Ірпені.

– Розкажіть про тематику ваших виробів. Чим надихаєтесь?

– Частина виробів сезонна. Наприклад, цьогоріч створили колекцію до року Коня. Є стандартні форми, які використовують багато майстрів. Але зараз ми активно розвиваємо власну трипільську лінійку. Ось, наприклад, трипільський тягловий бик, баранці, Берегиня, Трипільська Мадонна – це вже наші авторські моделі. Саме цей напрям плануємо розвивати далі.

Щодо косметики, то виготовляємо натуральне мило та сухі шампуні. Їх дуже люблять військові, особливо дівчата, адже вони легкі, компактні й зручні у польових умовах.

Маємо широкий асортимент меду. Є навіть падевий мед тваринного походження. Він утворюється не з нектару, а з медвяної роси, яку виробляє попелиця. Такий мед дуже багатий на мікроелементи, довго не кристалізується, але для зимівлі бджіл він непридатний. Це досить рідкісний продукт. 

– Яку ідею ви вкладаєте у свої вироби?

– Бренд "Меди Трипілля" орієнтується на українські традиції й етнокультуру. Це про тяглість поколінь. Наприклад, наші свічки з травами – це не якась магія чи панацея, а швидше спосіб зупинитися, подумати, налаштувати себе на певну мету. Запалюєш свічку, концентруєшся, обмірковуєш свої дії.

Але головне – потім іти й працювати над тим, чого прагнеш. Свічка лише допомагає зосередитися і дає внутрішню підтримку.

– Як фестиваль Lokalist допоміг вашому бізнесу?

– Будь-який фестиваль – це можливість заробити й показати свою продукцію. Особливо великий попит перед святами, наприклад, коли люди шукають тематичні вироби. Крім того, частина коштів із таких заходів спрямовується на благодійність. Це правильно.

Загалом такі фестивалі як Lokalist допомагають ветеранам повернутися до цивільного життя. Навіть невелика знижка на участь – це вже стимул приїхати, показати себе, знайти партнерів, познайомитися з побратимами. Часто саме тут народжуються нові співпраці.

Ми навіть відмовилися від участі у ярмарку на Бессарабському ринку й приїхали сюди, хоча комерційно це могло бути вигідніше. Але тут є соціальна складова. Ми не просто говоримо, що потрібно допомагати, а самі долучаємося. 

– Дякуємо за інтерв'ю і бажаємо процвітання вашій справі!

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.