"Найголовніше – протриматися на день довше і перемогти". Інтерв’ю з журналістом і письменником Русланом Горовим

Щороку Протасів Яр збирає людей, для яких культура, громадянська відповідальність і пам’ять нероздільні. Фестиваль "Протасів Яр" пам’яті Романа Ратушного започаткували у 2023 році його родина, друзі, побратими, громадські активісти і діячі культури. Відтоді захід став місцем зустрічі письменників, музикантів, журналістів, митців, військових, волонтерів, громадських діячів. Ця культурно-громадянська ініціатива покликана продовжувати справи та ідеї Романа Ратушного. Серед тих, хто долучається до фестивалю з року в рік, – Руслан Горовий, заслужений журналіст України, письменник, режисер і волонтер. З Романом і Василем Ратушними він перетинався ще під час Революції гідності, а сьогодні в ексклюзивному інтерв’ю для медіа "Погляд" говорить про них із болем людини старшого покоління, якій доводиться згадувати тих, хто мав би жити після неї, і про пам’ять, яка не повинна перетворюватися на формальність, а має бути збережена.

– Руслане, ви не вперше берете участь у фестивалі "Протасів Яр" пам’яті Романа Ратушного. Чим для вас особливе це місце?

– Це місце для мене – не порожній звук. За Протасів Яр упродовж багатьох років тривала боротьба, щоб його не забудували, щоб тут залишилася зелена зона. У цій боротьбі брала участь величезна кількість людей, деяких уже немає з нами, як-от Романа і Василя Ратушних. Тому я по можливості щороку  приходжу на фестиваль, хоча б на один день намагаюся прийти і побути. Були тут і покази моїх фільмів.

Цього року на фестивалі я зустрів величезну кількість людей, яких останнім часом хотів побачити, але не знав, де вони всі є. Ми зараз усі розбіглися по своїх "шкаралупках", у кожного купа справ, дуже багато всього треба робити. А тут за п’ять хвилин можна побачити важливих для мене людей.

– Ви знали родину Ратушних, перетиналися з Романом і Василем ще під час Майдану. Якими вони залишилися у вашій пам’яті?

– Ці діти виросли на моїх очах. Я одного віку з їхніми батьками, розумієте? Ми всі з однієї бульбашки, бо ходили однаковими стежками. І все це дуже гірко. Мені дуже важко на цю тему говорити, тому що це несправедливо. Я старший. Зазвичай молодші мають розповідати про старших, а не навпаки.

А вийшло так, що ці хлопці (Роман і Василь Ратушні) виявилися більш чесними, мотивованими, такими, які опинилися на самому вістрі й, на жаль, загинули. Ні про яку справедливість тут не може йтися.

Якщо я живий, а вони – ні, значить, я десь не допрацював: або під час Майдану, або потім, під час малої війни, якщо ми дійшли до того, що загинули вони. Тому біль і провину я відчуваю чи не щодня. І зокрема перед ними.

– Що вам найбільше запам’яталося з ваших зустрічей із Романом і Василем у часи Революції гідності?

– Річ у тім, що для мене весь Майдан досі такий, що я не можу нормально про нього говорити. Це був перший досвід, коли на твоїх очах гинули знайомі й навіть незнайомі люди.

А коли вперше трапляється така нагла смерть, тебе потім ніби закриває від цього з усіх боків. Багато чого було у нас спільного. Перетиналися на барикадах, під час якихось штурмів. Був "Мистецький Барбакан" – така умовна зона відпочинку, де відбувалися читання, різні зустрічі. Там теж перетиналися.

Довідково: "Мистецький Барбакан" –  локація, створена митцями у грудні 2013 року в центрі Києва під час Революції Гідності для зустрічей, перепочинку, обігріву та цілодобового чергування на території протесту.  

Фото із відкриття галереї протестного мистецтва Музею Майдану у Києві та презентація її першої виставки "Мистецький Барбакан. Ретроспекція".

Зараз це питання мене трохи заскочило зненацька. Я не намагався спеціально щось згадувати, а голова тепер працює так, що дуже багато стирає. Якщо не докладаєш зусиль, щоб згадати, потім уже важко витягнути це з пам’яті.

– Фестиваль – один зі способів зберігати пам’ять про Романа Ратушного. А якою, на вашу думку, має бути жива пам’ять про таких людей поза меморіальними заходами?

– Зараз настільки багато інформації, що ми в ній тонемо. Для збереження пам’яті про наших героїв має бути щось інтерактивне, те, що постійно залишатиметься на поверхні. У мене, наприклад, є свої ритуали. Коли проїжджаю повз мурал Романа Ратушного у Києві, завжди подаю звуковий сигнал. Це мій ритуал. Ось такі ритуали, можливо, варто створювати. Наприклад, бачиш мурал – зроби щось, згадай. Це як із хвилиною мовчання: о дев’ятій годині треба зупинитися і згадати полеглих воїнів. Варіантів може бути мільйон. Але зараз про це важко говорити, тому що ми ще в процесі. Війна триває. Я завжди кажу: найголовніше – протриматися на день довше і перемогти. Бо інакше ні про які могили чи пам’ять не може бути й мови.

Я знав людей, могил яких уже немає – їх розкатали танками. І це, на жаль, наша реальність. Буває, кудись приїжджаю і за назвою вулиці розумію, що вона названа на честь когось із моїх сучасників. Починаю гуглити – і дізнаюся, хто там жив. Якось так пам’ять і працює.

– Після початку повномасштабної війни змінилися не лише теми, про які пишуть українські автори, а й відчуття того, навіщо писати. Як війна змінила вашу творчість?

– Як і в усіх змінила. І чим далі, тим більше взагалі нічого не хочеться, крім того, щоб збирати гроші на донати або заробляти й купувати щось, щоб просто били цю мерзоту. Яка творчість? Щось пишеться, безумовно.

– Попри це, чи працюєте зараз над новими книжками або іншими творчими проєктами?

– Я ніколи спеціально ні над чим не працюю. У мене є свій принцип: голова переповнилася – я записав. Є написаний на відсотків тридцять роман. Книжка для підлітків повністю написана, але треба її ще доробити. Також пишуться оповідання, вірші, пісні. Наприклад, із гуртом "Жадан і Собаки" записали пісню "Східняк", яка має скоро вийти, але не знаю, коли саме, бо немає часу її доробити.

– Фестиваль "Протасів Яр" поєднує культуру, громадські ініціативи, військову й ветеранську тематику. Наскільки важливими сьогодні є такі майданчики?

– На фестивалі є речі, які мені дуже подобаються. Наприклад, деякі стенди я бачив у дуже несподіваних місцях. Вони знаходять свою аудиторію і працюють із цими людьми. Там і дрони є, і все що завгодно. Загалом це дуже важливо, тому що під час війни дуже легко втратити місток між поколіннями. Те, що цікаво одним, може бути зовсім нецікавим іншим. А такі речі поєднують.

– Дякуємо!

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Про те, як саме на галявині Протасового Яру проходив цьогорічний фестиваль пам'яті Романа Ратушного, який об'єднав близько тридцяти подій та мистецькі виставки, дивіться у відео медіа "Погляд".

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.