Згорілий дім, відбудова Ірпеня та пам’ять про війну | архітекторка Любов Тютіна
До студії медіа "Погляд" у Бучі завітала унікальна гостя — жителька Ірпеня, старша викладачка НАОМА, художниця та докторка філософії з архітектури Любов Тютіна. В інтерв’ю з ведучою Марією Марчук вона ділиться своєю глибоко особистою історією війни, роздумами про подолання колективної травми та професійним поглядом на майбутнє відновлення зруйнованої Київщини. З цього матеріалу ви дізнаєтесь про пережите архітекторкою під час повномасштабного вторгнення, втрату родинного гнізда, роботу над відбудовою міста та створення осередків пам'яті.
Шлях Любові в професію визначений з дитинства. Її мати також була архітекторкою, тому майбутня дослідниця виросла серед макетів, креслень та кульманів у проектному інституті "КиївЗНДІЕП". Попри дитячі мрії про інші професії — від ветерирара до економіста, Любов обирає архітектуру як особистісний виклик. Вона проходить три рівні вищої освіти в НАОМА і захищає дисертацію докторки філософії. Любов Тютіна розповідає, що цьому неабияк посприяло родинне середовище та постійна цікавість до професії.
Любов ділиться, що окрім проектування форм, у її житті важливе місце посідає поезія та мистецтво. Під творчим псевдонімом Сніжана Громневська вона пише тексти та бере участь у перформативних театральних заходах. Вона зазначає, що цей псевдонім відображає різні стани води — сніг, грім та тиху воду, що символізує внутрішнє прийняття себе різною та допомагає глибше відчувати світ. Архітекторка зізнається, що дуже любить подорожувати, і під час мандрівок Україною вона з цікавістю записувала думки та життєву філософію людей, які зустрічала в містах і селах. Згодом ці емоції та враження вона почала складати, наче пазл, у власні тексти. Пізніше в Ірпені це переростає в експериментальний перформативний театр "Віддзеркалення". Любов Тютіна розповідає, що завдяки цим тренуванням та роботі зі словом відчула: навіть маленький вірш має колосальний масив енергії та інформації.
Повномасштабне вторгнення застає Любов в Ірпені, у великому приватному будинку, який колись спроектувала й побудувала її мама. Любов Тютіна розповідає, що попри небезпеку та авіаудари по сусідньому Гостомелю, родина довго не наважується виїхати, ховаючись у надійному підвалі, збудованому ще дідусем. Цей підвал був настільки міцним, що архітекторка знала: навіть якщо впаде будинок, він вистоїть. Проте пісок в Ірпені дуже сильно передає звуки та вібрації від канонад.
Рішення про евакуацію приходить після того, як снаряд пролітає прямо біля будинку. Вибухова хвиля проходить крізь людей, стеля йде по контуру, і починає сипатися утеплювач. Тоді Любов розуміє, що більше не витримує, і зранку евакуюється разом із племінницею. Батько та дядько з дружиною виїжджають з міста трохи пізніше. Згодом телефоном від сестри Любов отримує страшну звістку: їхній родинний будинок повністю згорів. Вона зазначає, що в тот момент відчула радість від того, що тато живий, але водночас прийшло усвідомлення, що життя повністю обнулене й починається з нуля.
Повернувшись до звільненого міста, Любов застає згарища та шалений шок. Вона описує запах смерті й снарядів, який ні з чим не переплутаєш. У серпні разом із друзями вона розбирає завали власного дому. Як архітекторці їй важливо сортувати сміття: попіл пересіюють окремо, а метал збирають для здачі. На кухні вціліло багато виробів із глини — косівська та опішнянська кераміка, яку колекціонувала мама. Вона зазначає, що цей матеріал піддається зовнішнім чинникам, але в найзапекліших умовах вогню виявляється найвитривалішим. Це стає для неї символом стійкості, адже українці генетично зліплені сильними і мають великий історичний досвід виживання.
Замість того, щоб евакуюватися за кордон, де пропонували роботу іноземні виші, Любов вирішує залишитися в Україні й застосувати свої знання для відновлення. Вона активно включається в роботу архітектурного саміту з відбудови Ірпеня.
Любов Тютіна розповідає про ключові проекти, над якими працює:
Культурно-дозвільний центр "Дорога життя" біля Романівського мосту — проект мультипростору з бібліотекою, виставковими залами та класами для гуртків. Дизайнери відрефлексували на тему мосту, тому фасад проекту частково скляний, а частково покритий ржавим металом, що повторює текстуру пошкодженої арматури. Вночі крізь отвори, що нагадують сліди від снарядів, пробиватиметься світло.
Монумент "Воля" — встановлений біля відділку поліції в Ірпені, створений як рефлексія на основі залишків простріляних снарядів та уламків.
Військовий сектор меморіального кладовища — розробка концепції уніфікованих надгробків для загиблих воїнів, де за основу пропонується форма традиційного козацького лапчастого хреста.
Тема військового поховання є надзвичайно складною. Любов зазначає, що це важка внутрішня історія, адже місця, на жаль, заповнюються. Робоча група досліджує закордонний досвід та козацькі цвинтарі в Україні, проектує церемоніальну площу й наголошує на важливості абсолютної рівності у вшануванні захисників. Не може бути так, що когось ми пам'ятаємо краще, а когось гірше — вони рівно віддали життя за країну.
Окремо Любов зазначає про кураторство над студентськими проектами НАОМА. Студенти другого курсу безкоштовно розробляють ескізи котеджів для постраждалих жителів та ВПО. Люди приносять технічне завдання, розповідають про свої очікування та площу за документами, а студенти адаптують планування під державні житлові сертифікати на відновлення житла. Це стає чудовим волонтерським подарунком місту.
Любов Тютіна є активною учасницею круглих столів з меморіалізації подій на Київщині.
Вона розповідає, що суспільство має відходити від радянської "гігантоманії" та шаблонів, натомість шукати сучасну та делікатну мову пам’яті.
Архітекторка виступає проти поспішного приховування руйнувань задля ілюзії "красивого життя". Посилаючись на поради психологів, вона зазначає, що недопрожитий колективний травматичний досвід гальмує розвиток суспільства. Місто має зберігати автентичні артефакти та "осередки пам’яті", куди люди приходять, щоб розділити свій біль. Своєрідним символом Ірпеня для Любові стає " target="_blank" ref="">графіті Бенксі на СМУ — гімнастка із травмованою шиєю, яка продовжує свій рух.
Любов Тютіна розповідає, що це є втіленням стану міста: ми травмовані, але продовжуємо рухатися далі.
Говорячи про виклики повоєнної архітектури, докторка філософії виокремлює кілька стратегічних напрямків для Київщини:
Енергоефективність та екологія. Відновлені будинки мають створювати надійний тепловий контур захисту. Любов розповідає, що майбутнє за кінетичною архітектурою з комп'ютеризованими динамічними панелями, які захищають будівлі від тепловтрат чи спеки.
Адаптація просторів. Сучасні норми вимагають обов'язкової інтеграції бомбосховищ, паркінгів та інклюзивних дитячих майданчиків, що складно вмістити на обмежених ділянках старого житлового фонду.
Реабілітаційна інфраструктура. Регіон має використовувати свої ліси та рекреаційні ресурси для створення центрів психологічної та фізичної реабілітації ветеранів через ревіталізацію покинутих санаторіїв.
Унікальний дизайн-код. Архітекторка зазначає, що вкрай важливо уникати сліпого копіювання закордонних рішень, адже це є проявом комплексу меншовартості. Вона закликає досліджувати власну ідентичність, автентичні матеріали та відтінки, оскільки Ірпінь історично завжди був осередком творчої еліти, письменників та художників.
На завершення Любов розповідає, що відбудова стадіону "Чемпіон" та Будинку культури є абсолютно на часі за наявності фінансування. Спорт і культура допомагають громаді повноцінно адаптуватися, психологічно відновлюватися та повертатися до життя.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.