Від евакуації до адаптації: як допомагають родинам у Сімейному хабі "Save Ukraine"

Для багатьох українських родин вимушений переїзд через війну — це лише початок довгого та складного випробування. Опинившись у безпеці, люди постають перед безліччю нових викликів: від пошуку житла й відновлення документів до гострої потреби в медичній та психологічній допомозі. Найважче цей транзитний період переживають діти, які через перенесений стрес та жахи окупації часто замикаються в собі, втрачають навички спілкування та панічно бояться зовнішнього світу. Розуміючи, що звичайної гуманітарної допомоги тут недостатньо, Сімейний хаб "Save Ukraine" в Ірпені побудував унікальну систему комплексного супроводу родин, де з кожним кейсом працює велика мультидисциплінарна команда.

Сьогодні в Ірпінському хабі працює 41 фахівець — це психологи, реабілітологи, освітяни та соціальні працівники. Керівник хабу Євген Ящук пояснює, що всі сервіси центру пов'язані в один логічний ланцюжок: від евакуації та тимчасового розселення до медичного супроводу, глибокої реабілітації та фінальної інтеграції в громаду. Оскільки за плечима кожної людини стоїть унікальний і часто травматичний досвід, універсальних алгоритмів допомоги просто не існує. Робота з кожною родиною починається з детального вивчення її ситуації фахівцями, які з'ясовують, що саме пережила дитина, у якому стані вона перебуває зараз і чого найбільше потребує. Тільки після цього складається індивідуальний план дій.

Важливою особливістю роботи хабу є те, що психологічна допомога ніколи не обмежується лише дітьми. Психологиня центру Юлія Бєлявська наголошує на обов'язковій включеності батьків у процес відновлення. Для матерів і батьків тут проводять індивідуальні консультації та групові ресурсні зустрічі, адже дитина не зможе повністю одужати від травми, якщо вдома її оточуватимуть тривога та стрес. Коли дорослі знаходять у собі сили змінити свій внутрішній стан, це миттєво відображається на малечі — вона починає почуватися в безпеці, заспокоюється і відкривається до світу.

Яскравим прикладом такого відновлення є історія Ольги Зубкової та її семирічної доньки Даші, які три роки прожили в окупації в Новій Каховці. Вони довго не наважувалися на виїзд через смертельну небезпеку дороги, тим паче що один із двох дітей Ольги пересувається на кріслі колісному. Коли залишатися стало неможливо, фонд "Save Ukraine" евакуював родину до Ірпеня, надавши їм прихисток на три місяці. Ольга згадує, що спочатку сама була сильно травмована психологічно, але спілкування з іншими мамами в хабі, спільне малювання та шиття сумок з українською символікою повернули їй спокій та відчуття того, що вона нарешті вдома, серед своїх.

Цей спокій передався і маленькій Даші. Через життя під окупацією дівчинка панічно боялася гучних звуків і майже не спілкувалася з людьми. У хабі Даша почала відвідувати заняття з англійської мови, гратися з однолітками та займатися арттерапією. Малювання стало для неї способом терапії — вона часто зображує спокійний ліс із метеликами, де відчуває повну безпеку. Перебуваючи в центрі, дівчинка не лише долає страхи, а й успішно готується до школи, надолужуючи втрачений через війну час.

Проте інколи психологічна травма переплітається зі складними фізичними порушеннями, і тоді до роботи підключаються інші підрозділи хабу. Так сталося з родиною Полікарпових, яка евакуювалася з Донеччини. Їхній син Михайлик має складні порушення опорно-рухового апарату і потребує постійного фізичного розвитку. Після первинного обстеження в Ірпені фахівці хабу зіткнулися з серйозним викликом — для хлопчика потрібно було виготовити специфічні індивідуальні ортези, щоб він міг спиратися на ноги під час згинання. За цю складну конструкцію за державною постановою хотіли братися далеко не всі фірми.

Адміністраторка Центру для дітей з інвалідністю Тетяна Васюк згадує, що хабу довелося задіяти власний соціальний транспорт, аби возити Михайлика на численні примірки до фірми-виробника в Київ. Водночас із хлопчиком щодня уперто займався реабілітатор Роман. Результати цієї спільної праці виявилися дивовижними. Мама Михайлика, Лариса, згадує, як син малював себе з «залізними ногами», мріючи ходити, і як плакала від емоцій, коли бачила його — втомленого, мокрого після занять, але з неймовірною радістю в очах. Сьогодні Михайлик уже може впевнено стояти без сторонньої допомоги десь три хвилини і робить свої перші самостійні кроки.

Історії Даші та Михайлика доводять, що шлях від евакуації до повної адаптації є важким, але цілком реальним, якщо родина отримує професійну підтримку. Досвід Ірпінського хабу виявився настільки успішним, що організація масштабувала його, співпрацюючи вже з 17 подібними центрами по всій Україні. Щоб цей ланцюжок допомоги працював безперебійно, процедуру звернення зробили максимально простою: родинам у громадах достатньо заповнити коротку онлайн-анкету за QR-кодом, після чого фахівці самі виходять на зв'язок і починають крок за кроком повертати людей до нормального, стабільного життя.

Ця робота в Ірпені є частиною глобальної місії, яку реалізують Центри надії та відновлення "Save Ukraine". Про те, як влаштований цей масштабний процес евакуації, порятунку дітей та їхнього повернення до повноцінного життя в громадах, детально розповідає Анастасія Поліщук у своєму спеціальному сюжеті: дивитися відео за посиланням. Саме завдяки такому поєднанню професіоналізму та щирої турботи сотні українських родин отримують найцінніше — другий шанс на майбутнє.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.