Наземні роботизовані комплекси: щоб якомога менше доводилося ризикувати людьми. Інтерв’ю з Андрієм Горбатовим, головним сержантом 2-го батальйону бригади "Рубіж"

Війна стрімко змінює поле бою, а разом із ним і роль військових підрозділів. Якщо ще кілька років тому вирішальне значення мали мінометні розрахунки, то сьогодні дедалі більше бойових завдань виконують безпілотні та наземні роботизовані системи (НРК), які допомагають зберегти життя бійців під постійним контролем ворожих дронів. Про це і не тільки розповідали військові учасникам цьогорічного фестивалю Lokalist у Бучі, який знову об'єднав локальний бізнес, митців, громадські ініціативи і благодійні проєкти. Одним із важливих напрямів події став збір коштів для українських захисників і можливість безпосередньо поспілкуватися з тими, хто щодня використовує сучасні технології на передовій. Головний сержант 2-го батальйону бригади "Рубіж" Андрій Горбатов у ексклюзивному інтерв’ю для медіа "Погляд" розповів, чому наземні роботизовані комплекси стали незамінними для фронтової логістики, про їх роль в евакуації поранених і доставці боєприпасів туди, куди вже неможливо відправити людину, та як кожен донат допомагає рятувати життя українських захисників.

– Андрію, розкажіть нашим читачам про вашу бригаду, її завдання та напрямки роботи. Чому зосередились саме на наземних роботизованих комплексах?

– Понад три роки ми були бойовим підрозділом – мінометною батареєю. Але в реаліях сучасної війни з нашим профілем дедалі важче працювати як на передньому краю, так і загалом. Міномет уже не є настільки важливою бойовою одиницею, як раніше. Тому більша частина нашого підрозділу зараз перекваліфіковується на операторів наземних роботизованих комплексів, FPV-дронів або розвідувальних безпілотних систем. Один із напрямів нашої підготовки – це НРК (наземні роботизовані комплекси).

Завдяки нашим друзям із благодійної організації "Надія", які постачають нам ці комплекси у великих кількостях, ми маємо змогу ефективно працювати. Остання партія складалася із семи машин. Ми їм безмежно вдячні.

Те, що раніше можна було зробити пікапом, зараз практично неможливо. А цей маленький, малопомітний робот у сірий час доби везе свій вантаж, а ми керуємо ним із безпечної відстані завдяки Starlink.

– Ви змінюєте його маскування залежно від сезону?

– Один балончик фарби щосезону – це недорого й зовсім нескладно. Наприклад, останнє тренування проходило на дуже важкій місцевості. Ми навантажували комплекс великими колодами вагою майже 80 кілограмів. Він був весь подряпаний, але один балончик якісної фарби – і знову як новий.

– Наскільки складно сьогодні забезпечувати підрозділи такими машинами?

– Виробник передає їх нам безкоштовно. Усі фінансові труднощі він бере на себе й просить лише одного: щоб ці машини використовувалися якомога більше і щоб якомога менше доводилося ризикувати людьми.

 Можливо, є місія, яка особливо запам'яталася?

– Таких місій було багато. Як і про будь-який вид озброєння, можна розповідати безліч історій. Але до людей доходять переважно лише успішні. Втрат теж дуже багато. Росіяни не шкодують своїх FPV-дронів, щоб просто перерізати наші логістичні шляхи.

– Наскільки змінився характер війни з 2022 року?

– На 180 градусів. Якщо ще два роки тому була чітка лінія бойового зіткнення, передові підрозділи бачили ворога за 200-300 метрів і навіть чули його, а ми, мінометники, працювали в кілометровій зоні, то зараз цієї лінії фактично не існує. Сіра зона перетворилася на безлюдний простір, який контролюють дрони. Люди постійно перебувають в укриттях і виходять лише за командою, коли фіксується рух противника. Якщо раніше бої були буквально віч-на-віч із ворогом, то сьогодні основну роботу виконують бойові "пташки".

– Як люди можуть вам допомогти? Чого зараз найбільше бракує?

– Саме завдяки таким заходам як фестиваль Lokalist люди можуть побачити цю техніку, дізнатися про складність її виробництва і зрозуміти, наскільки зараз важко збирати кошти. Люди втомлюються, благодійні організації теж виснажують свої ресурси. Не варто проходити повз. Потрібно цікавитися, розповідати про це рідним і знайомим. Усе працює, але без донатів це було б просто неможливо.

– Ви вперше на фестивалі Lokalist?

– Так, уперше. Мені все дуже сподобалося, особливо спілкування з людьми. Усі відкриті, контактні. Після мого звернення ніхто не пройшов повз – кожен задонатив.

– Які загальні враження у вас від фестивалю? Можливо, вже знайшли нові контакти?

– Так. Поруч із нами працювали побратими, з якими ми познайомилися й поспілкувалися.

По палатках із їжею чи напоями ми не ходили, адже наша головна місія була – зібрати кошти, показати людям, що така проблема існує, і що підтримувати НРК можна не лише під час фестивалів чи ярмарків. Якщо є бажання, завжди можна знайти реквізити й раз на місяць або раз на два місяці переказати навіть невелику суму. Разом це перетворюється на серйозну підтримку.

– Понад три роки ми були бойовим підрозділом – мінометною батареєю. Але в реаліях сучасної війни з нашим профілем дедалі важче працювати як на передньому краю, так і загалом. Міномет уже не є настільки важливою бойовою одиницею, як раніше. Тому більша частина нашого підрозділу зараз перекваліфіковується на операторів наземних роботизованих комплексів, FPV-дронів або розвідувальних безпілотних систем. Один із напрямів нашої підготовки – це НРК (наземні роботизовані комплекси).

Завдяки нашим друзям із благодійної організації "Надія", які постачають нам ці комплекси у великих кількостях, ми маємо змогу ефективно працювати. Остання партія складалася із семи машин. Ми їм безмежно вдячні.

На фестивалі Lokalist ми збирали донати, щоб допомогти закуповувати комплектуючі та розвивати ці системи. Вони постійно модернізуються, адже в процесі експлуатації виникає потреба в удосконаленні.

На жаль, такі комплекси служать не так довго, як інші безпілотні системи. Ворог дуже активно полює саме на них. Вони повільні, але їхня роль у логістиці настільки важлива, що це важко переоцінити. Там, куди людину просто неможливо відправити, працюють ці маленькі машинки, виконуючи завдання, на які людина за здорового глузду не погодилася б.

– Які завдання можуть виконувати НРК?

– Кожна місія готується окремо. Є підрозділи, які перебувають на передньому краю, і саме для їхнього логістичного забезпечення потрібні НРК. Деякі комплекси мають більші розміри. Ця система оснащена додатковим причепом, що значно збільшує корисне навантаження як під час доставки вантажу, так і на зворотному маршруті. Такими наземними роботизованими комплексами вже евакуйовували наших поранених. Ними доставляють боєприпаси, амуніцію, запасні частини та все необхідне для підрозділів.

Те, що раніше можна було зробити пікапом, зараз практично неможливо. А цей маленький, малопомітний робот у сірий час доби везе свій вантаж, а ми керуємо ним із безпечної відстані завдяки Starlink.

– Ви змінюєте його маскування залежно від сезону?

– Один балончик фарби щосезону – це недорого й зовсім нескладно. Наприклад, останнє тренування проходило на дуже важкій місцевості. Ми навантажували комплекс великими колодами вагою майже 80 кілограмів. Він був весь подряпаний, але один балончик якісної фарби – і знову як новий.

– Наскільки складно сьогодні забезпечувати підрозділи такими машинами?

– Виробник передає їх нам безкоштовно. Усі фінансові труднощі він бере на себе й просить лише одного: щоб ці машини використовувалися якомога більше і щоб якомога менше доводилося ризикувати людьми.

 Можливо, є місія, яка особливо запам'яталася?

– Таких місій було багато. Як і про будь-який вид озброєння, можна розповідати безліч історій. Але до людей доходять переважно лише успішні. Втрат теж дуже багато. Росіяни не шкодують своїх FPV-дронів, щоб просто перерізати наші логістичні шляхи.

– Наскільки змінився характер війни з 2022 року?

– На 180 градусів. Якщо ще два роки тому була чітка лінія бойового зіткнення, передові підрозділи бачили ворога за 200-300 метрів і навіть чули його, а ми, мінометники, працювали в кілометровій зоні, то зараз цієї лінії фактично не існує. Сіра зона перетворилася на безлюдний простір, який контролюють дрони. Люди постійно перебувають в укриттях і виходять лише за командою, коли фіксується рух противника. Якщо раніше бої були буквально віч-на-віч із ворогом, то сьогодні основну роботу виконують бойові "пташки".

– Як люди можуть вам допомогти? Чого зараз найбільше бракує?

– Саме завдяки таким заходам як фестиваль Lokalist люди можуть побачити цю техніку, дізнатися про складність її виробництва і зрозуміти, наскільки зараз важко збирати кошти. Люди втомлюються, благодійні організації теж виснажують свої ресурси. Не варто проходити повз. Потрібно цікавитися, розповідати про це рідним і знайомим. Усе працює, але без донатів це було б просто неможливо.

– Ви вперше на фестивалі Lokalist?

– Так, уперше. Мені все дуже сподобалося, особливо спілкування з людьми. Усі відкриті, контактні. Після мого звернення ніхто не пройшов повз – кожен задонатив.

– Які загальні враження у вас від фестивалю? Можливо, вже знайшли нові контакти?

– Так. Поруч із нами працювали побратими, з якими ми познайомилися й поспілкувалися. По палатках із їжею чи напоями ми не ходили, адже наша головна місія була – зібрати кошти, показати людям, що така проблема існує, і що підтримувати НРК можна не лише під час фестивалів чи ярмарків. Якщо є бажання, завжди можна знайти реквізити й раз на місяць або раз на два місяці переказати навіть невелику суму. Разом це перетворюється на серйозну підтримку.

– Наскільки важливо поєднувати такі мистецькі події зі збором коштів для війська?

– Вважаю, що в умовах війни поєднання мистецьких подій зі збором коштів для війська є надзвичайно важливим. Взагалі таку роботу можна поєднувати з будь-яким форматом спілкування з людьми: фестивалями, культурними подіями, інформаційними майданчиками. Я готовий демонструвати наземні роботизовані комплекси на будь-якому заході, аби люди більше дізнавалися про них і, звісно, підтримували наших благодійників.

– Як ви розповідаєте дітям про НРК?

– Діти дуже цікавляться будь-якою технікою, а особливо тією, якою можна керувати. Вони змалку звикли до джойстиків і різних моделей машинок, тому така техніка викликає у них справжнє захоплення. Коли даєш потримати пульт, спочатку трохи побоюються, але потім їм дуже подобається.

Ми пояснюємо дітям, що це справді важлива техніка. Якщо вона зацікавила дитину, то, можливо, зацікавить і її батьків. Саме так ми виконуємо свою місію. Ми не розважаємо людей, а допомагаємо збирати кошти на речі, які рятують життя.

– Дякую вам.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.