Наріман Алієв: «Мені не страшно почати життя з нуля»
Наріман Алієв — один з найталановитіших режисерів сучасної України. Глибокий психологізм, життєва правда, у якій є і біль, і любов із ненавистю, і щось поміж ними, та при цьому ні крихти плакатності, — ось головні риси всіх його фільмів, як короткометражних, так і повнометражного «Evge / Додому» (2019).
У 16 років ви переїхали з Криму до Києва. Чи відчували материкову Україну, тим більше столицю, геть інакшою, ніж півострів?
Знаю, в Криму часто повторювали «Киев нас не понимает» і «За Перекопом земли нет». Чи ви могли б підписатися під цими фразами?
Кримські татари так не казали. А взагалі, коли я поїхав із Криму, то просто опинився в іншому Всесвіті. Коли ти маленька людина з маленького селища і маленького народу, тобі здається, що у твоєму світі немає краси. І ти намагаєшся втекти в більший світ. Добре там, де нас нема.
Переосмислення прийшло, коли я повернувся у Крим. Мій викладач в інституті Олег Борисович Фіалко постійно казав: знімайте те, що ви знаєте.
А що я знав? Мені здавалось тоді, що я нічого не знав. Я не бачив світу, не був у Зімбабве, не знайомий з Анджеліною Джолі…
А потім повертаєшся до свого коріння і розумієш: усе, що ти взагалі знаєш, — ти знаєш саме про це.
У ваших фільмах — і в «Додому», і в кількох короткометражках — дуже видимий конфлікт між дітьми й батьками, поколіннєва прірва.
Ви, мабуть, знаєте про поділ спільнот на ті, які тяжіють до самозбереження, — і тоді мусять закриватися, і ті, які тяжіють до саморозвитку, — вони можуть відкриватись до світу.
Чи можна сказати, що між різними поколіннями кримських татар прірва посилюється ще й конфліктом цих цінностей?
Це правда, що коли в національної спільноти немає суб’єктності, то вона максимально закривається.
Ця закритість дала кримським татарам можливість зберегтися як спільноті, вижити під час депортації, це дало нам змогу повернутися в Крим.
З іншого боку, щоб розвиватися, мені треба було поїхати з Криму, стати частиною українського кінематографу, бо кримськотатарського кінематографу не існує. Звичайно, це віддаляє мене від мого народу, бо, розвиваючись, ти мимоволі і поступово асимілюєшся, втрачаючи щось своє.
Тому так, у кримськотатарській спільноті поколіннєвий конфлікт гостріший, ніж у багатьох інших, сильніше чи слабше він постає у кожній сім’ї.
І в моїх фільмах конфлікти точаться між нормальними людьми, які не мають вагомих недоліків, — вони зіштовхуються на тих моментах, на яких українці сказали б: а це що, проблема? Так, коли вас усього 300 тисяч, то міжнаціональні шлюби — це проблема.
Яке місце кримськотатарського у вашій ідентичності як українця? І навпаки — українського у вашій ідентичності як кримського татарина?
На жаль, мушу сказати, що зараз моя ідентичність викривлена. Хоча моє життя в Києві виглядає лише як переїзд, міграція всередині країни, я відчуваю, що вже не можу говорити про Крим компетентно.
Я ідентифікую себе політично як українця, але я не тотожний етнічним українцям, бо в нас, кримських татар, свої наративи.
Водночас, оскільки я відрізаний від своєї спільноти, це атрофується, і я не можу відчувати настрої та думки тих, хто лишається у Криму.
Чи бачать кримські татари, які лишаються на півострові, у цій війні шанси на звільнення?
По-перше, за вісім років окупації світ у Криму змінився. По-друге, багато людей там не розуміють, що відбувається.
По-третє, серед кримських татар є острах, що або Україна зникне, або про них забудуть, переключаться, наприклад, на Херсонщину, а Крим стане обмінною монетою компромісу.
Крим інформаційно відірваний, люди не розуміють, де черпати правдиві новини, а ще, Крим зомбований, бо вісім років окупації не минули даремно.
Утім, дуже важливо те, що в переговорний процес України та Росії залучені й кримські татари — Рустем Умеров, а Мустафа Джемілєв у березні зустрівся з президентом Туреччини, де йшлося про підтримку України, зокрема і в питанні Криму.
«Треба розуміти: те, що Російська імперія зробила з Україною, вона робила завжди. Вона робила це з Польщею, Фінляндією, Угорщиною, Чехословаччиною, Ічкерією, Грузією, Молдовою. Не було часів, коли Російська імперія не воювала. Просто зараз знову прийшов час до нас.
Тепер потрібні орієнтири, щоб відкрити собі новий світ, недооцінений, відсунутий колись на маргінес. Я цей світ почав для себе відкривати в 2014 році.
Коли я відкрив для себе українську мову, то відкрив великий український світ — і так, коли є багато людей з українським світом, нам легше зібратися й консолідуватися, бо українська мова, українські орієнтири — це маркер спільника».
Повне інтерв’ю The Ukrainians з Наріманом Алієвим за посиланням.
Раніше ми розповідали, що цьогоріч радіодиктант написали 15 217 учнів та вчителів шкіл Київщини.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.