"Ми маємо омріяти те, що зробимо в Криму після деокупації". Інтерв’ю з Алімом Алієвим, засновником українсько-кримськотатарського літературного проєкту "Кримський інжир"

Понад десять років Крим залишається тим місцем, з якого почалася сучасна російсько-українська війна. Попри окупацію, півострів не зникає з українського культурного простору. Його історію, мову, літературу та голос кримськотатарського народу продовжують відкривати українцям митці, науковці й культурні діячі. Одним із найвідоміших таких проєктів став літературний проєкт "Кримський інжир", який об'єднує українських і кримськотатарських авторів, популяризує кримськотатарську літературу та нагадує, що Крим є невіддільною частиною України. Під час цьогорічного фестивалю "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного у Києві літературний проєкт "Кримський інжир" став одним із його учасників, представивши поезію сучасних кримськотатарських авторів. Чому важливо говорити про півострів через культуру, пам'ять і спільне майбутнє, команда медіа "Погляд" поспілкувалася із Алімом Алієвим – журналістом, правозахисником, есеїстом, заступником генерального директора Українського інституту.

– Фестиваль "Протасів Яр" присвячений пам'яті громадського активіста й розвідника Романа Ратушного та продовженню його боротьби за свободу, українську культуру й гідність. Аліме, чи знали ви особисто Романа Ратушного?

– Особисто я з Романом не був знайомий, але знав про нього, його діяльність і, безумовно, підтримував її. У той час наша активістська спільнота була розкидана по різних містах і країнах: я жив у Львові, Роман – у Києві, хтось – деінде. Для нас було важливо розуміти, що в інших містах є люди, які думають і діють так само. Вважаю, цілком можливо, що ми перетиналися з Романом під час Революції Гідності на Майдані у Києві.

– На цьогорічному фестивалі "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного відчутно звучала тема Криму. Що вона означає для вас?

– Крим – це мій дім, моє коріння. Це місце, звідки я черпаю силу й натхнення. І це місце, куди ми всі обов'язково повернемося.

– Ви часто берете участь у фестивалях. Яке місце серед них посідає фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного?

– Якщо говорити про фестивалі, особливо літературні, то я намагаюся їх відвідувати, а в багатьох беру участь як спікер. Цьогоріч на фестивалі "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного у мене була незвична роль – я читав поезію кримськотатарських поетів, які нині живуть в окупації. Їхні тексти надзвичайно важливі не лише для кримськотатарської, а й для всієї сучасної української літератури, адже передають живий пульс Криму. На різних фестивалях я переважно говорю про Крим: яким він є сьогодні і яким ми хочемо побачити його після деокупації.

– А на яких ще фестивалях вас можна зустріти?

– Передусім на міжнародному фестивалі "Книжковий Арсенал".

Також 21-22 серпня в Києві відбудеться фестиваль "Кримський інжир". Це буде ще одна добра нагода зустрітися.

Насправді фестивалів, в яких ми беремо участь, дуже багато. Це і форуми громадянського суспільства, і події, присвячені Криму. Кілька років поспіль ми організовували "Кримську галявину" на фестивалі "Країна мрій".

Але для мене важливо бути не лише в Києві. Є літературні фестивалі "Порт" в Одесі, "Фронтера" – у Луцьку. Разом з Українським ПЕН ми їздимо на прифронтові та деокуповані території, веземо українські книжки й проводимо культурні події – квартирники – у Харкові, Запоріжжі, Херсоні. Дуже важливо говорити зі своїми людьми по всій Україні.

Довідково:

Український ПЕН – впливова правозахисна та культурна організація, що об'єднує майже 200 українських літераторів та інтелектуалів.

– Як ви відкриваєте Крим тим, хто ніколи там не був?

– Часто під час зустрічей я запитую людей, чи були вони в Криму. Тим, хто ніколи не був, навіть трохи заздрю, бо після деокупації вони вперше відкриють для себе справжній Крим.

Зазвичай під час зустрічей ми говоримо про те, чому Крим є важливим для України, чому саме звідти почалася війна і як сьогодні кримські татари й українці чинять спротив окупації. Пояснюємо, чому потрібно вивчати кримськотатарську історію й культуру, адже це невід'ємна частина української історії. Коли ми говоримо про українську політичну націю, важливо пам'ятати, що її співтворцями, архітекторами були й кримські татари.

– Нещодавно у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові відбулося закладання фундаменту першої кримськотатарської садиби. Що означає цей проєкт для вас?

– Це дуже важлива ініціатива, яку реалізує музей у Пирогові разом із Кримським Домом (Кримський Дім – державний культурний, освітній та правозахисний простір, створений для об'єднання зусиль громадських організацій та корінних народів Криму, - прим. ред.). На мою думку, йдеться про відтворення традиційної кримськотатарської садиби, де працюватиме музей народного та ужиткового мистецтва.

Сьогодні за межами Криму, на жаль, немає постійно діючого музею кримськотатарської культури. Бувають тимчасові виставки, але повноцінного музею не існує. Важливо, що така експозиція з'явиться саме в Музеї просто неба у Пирогові, де представлені різні регіони України, а Крим донедавна залишався відсутнім. Сподіваюся, тепер ця прогалина буде заповнена.

– Які враження залишив цьогорічний фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного?

– Я вже не вперше брав у ньому участь. Найбільше завжди радий бачити Світлану Поваляєву – маму Романа і Василя Ратушних, натхненницю цього фестивалю.

Мені здається надзвичайно важливим, що пам'ять перетворюється на дію. Фестиваль завжди збирає чимало моїх друзів, колег, поетів, письменників, філософів, журналістів, правозахисників. Це середовище своїх людей. Ми, українці, вміємо створювати спільноти. Фестиваль "Протасів Яр" – одна з них.

– Позаду вас табличка є "Бахчисарай". Що означає це кримське місто для вас?

– Для України Бахчисарай – це осердя Криму. Для мене ж це ще й місто мого роду. І по маминій, і по татовій лінії всі мої предки походять із Бахчисарая та Бахчисарайського району.

Для кримських татар Бахчисарай – це місце сили. Саме тут була столиця Кримського ханства, розвивалися кримськотатарська культура, дипломатія, політика, військова справа й мова.

Позаду мене табличка, де назву міста написано українською та кримськотатарською латинкою. Спочатку кримськотатарською писали арабською в'яззю, згодом – латиницею, потім радянська влада перевела мову на кирилицю. Сьогодні ми поступово повертаємося до латинки, адже вона значно природніше передає звучання кримськотатарської мови.

– І наостанок. Який смак має Крим для вас?

– Крим – це передусім смак дому й людей, із якими він пов'язаний. Це кава, яку щоранку варить мама в батьківському будинку. Це кавуни, які розрізають родичі за спільним столом. Це інжир, що росте на подвір'ї моїх друзів. І, звичайно, смак морської солі, яка залишається на губах після купання у морі.

– Про що ви мрієте після деокупації Криму?

– Я завжди кажу українцям: ми маємо уявити, що зробимо в Криму після деокупації. Дуже важливо дозволити собі цю мрію й тримати Крим у власному внутрішньому світі. Тоді тема не зникатиме з нашого життя. А після звільнення від окупантів ми зможемо зробити Крим таким, яким його бачимо сьогодні у своїх мріях, – місцем сили не лише для кримських татар і України, а й для всього вільного світу. Кожна мрія може стати реальністю. Вона повинна нею стати, бо ми не лише мрійники – ми люди, які вміють втілювати свої мрії.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.