Федір Андрощук: Як ховав колекцію, жив у музеї та чекав на мародерів під час вторгнення рф
Міністерство культури та інформаційної політики України зафіксувало 331 злочин проти культурної спадщини України, скоєний російськими військовими з моменту повномасштабного вторгнення. Левова частка — це руйнування та пошкодження культурних обʼєктів обстрілами.
Також серед злочинів пограбування музейних колекцій у Маріуполі, Мелітополі та інших тимчасово окупованих містах.
Схожа доля могла чекати й Національний музей історії України в Києві.
Генеральний директор Федір Андрощук розповів про випадкові кулі, що влучили в будівлю в перші дні війни, як вони з колегами рятували колекцію та до середини березня ночували в робочих кабінетах, про подальшу долю музею і нові експозиції та виставки, а також чому став прихильником ідеї вилучення найцінніших експонатів з місцевих музеїв до національних.
Чому в холі музею на підлозі лежить російська військова форма, ушанка, кирзові чоботи?
У нас є активна група — відділ історії незалежної України. Вони документували пандемію, тепер війну. Коли більш-менш стало спокійно на Київщині, то поїхали в експедиції звільненими територіями — збирають речі для виставки. Ми беремо те, що можемо.
Не розраховуємо притягнути бронетранспортер, а відбираємо найбільш промовисті предмети. Наприклад, зверніть увагу на капот цивільної машини, на якому намалювали літеру V.
Дуже хотілося б мати двері машини, пробиті кулями чи посічені вибухом, мені навіть з музею війни в Данії замовили такий предмет, але це складно. Те, що більш-менш непогано збереглося, інтегрується ЗСУ чи місцевими.
Під інтеграцією маєте на увазі, іде у вжиток?
Так. Взагалі, це не наша спеціалізація, бо ми — не музей війни, але не можемо не помічати її, бо це частина історії України. Очевидно, що війна має бути інтегрована в нашу експозицію.
На вході стоїть озброєна охорона у військовій формі, яка не пропускає до вас без запрошення. Музей зачинено для відвідувачів?
Так, з 24 лютого і допоки є повітряна загроза, я не бачу можливостей для відкриття. Хоча в цьому питанні рішення має ухвалювати міністр [культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко]. Але подивіться на Львів.
Здавалося б, безпечне місце, а там ракетні удари. Немає жодного безпечного місця. Музеї обстрілюють так само, як і все інше.
У перший день, як все почалося, ми розібрали експозицію. Вважайте, роздягли музей. Всі думали, що війна десь там, а вона сталася зранку і в Києві.
Що музей робить без відвідувачів та із захованою колекцією?
Публічна сфера зараз неможлива, але в музеї є робота. Наприклад, у фондах. Довідка: Сховища, в яких зберігаються музейні колекції.
тривають реставраційні роботи. Необхідно дивитися, у якому стані перебувають експонати, проводити безперервні звірки, бо з часом можуть відбуватися деструктивні речі, адже ми маємо справу з давніми предметами.
Наприкінці минулого року почали працювати з електронною базою музею. Грубо кажучи, створюємо реєстр експонатів.
Те, що в нас є, заносимо в базу, з часом вона частково стане публічною.
Її потрібно було зробити ще 20 років тому і якось централізовано, на державному рівні, але не сталося.
Ми самі придбали музейний пакет і наповнюємо інформацією. Описуємо кожний музейний обʼєкт: як виглядає, де знайдено або ким подарований, історія походження. Створюємо паспорт. І додаємо фотографії.
У вас була інструкція, як діяти в музеї під час обстрілів?
Є радянська інструкція з прописаною процедурою: що робити першочергово, що у другу чергу. Нею ми керувались.
За один день розібрати колекцію неможливо — величезний музей, тому ми забрали головне. Працювали до четвертої ранку 25 лютого.
Настільки був сконцентрований на тому, що потрібно зробити в музеї, що не відповідав навіть на дзвінки.
Часто питають, що я запам’ятав про перший день. Я абсолютно нічого не пам’ятаю, що відбувалося поза стінами музею.
Після 25 числа нас залишилося в музеї з десяток людей.
Продовжували розбирати колекцію — пакувати, описувати. Це забрало в нас місяць. Розбирати експозицію — тривалий процес, це ж не зняти зі стін картини та знести у підвал. Це була наша відповідальність: навіть якщо зруйнується будівля, є шанс, що завдяки цьому ми збережемо експонати.
Перші дванадцять днів жили в музеї. У приймальні є диванчик, спав на ньому. Приніс якийсь плед з дому. Були дні, звісно, ходив додому помитися, бо в музеї не було води, та й із продуктами складнощі. Щоб щось купити, потрібно було три магазини обійти.
Безперервно залишатися в музеї потрібно було з яких причин?
У всіх є своя дільниця відповідальності, у мене — це музей. У перші дні не було зрозуміло, як розвиватимуться події. Наприклад, чи спрацює охорона музею? Виявилося, все працює, нас охороняли. Чи зайдуть у Київ? А що на рахунок мародерів? Статися могло все що завгодно, у місті роздали зброю через війну. Але все виявилося дієвим. Територіальна оборона була, і багато служб, невидимих для населення, контролювали ситуацію.
Але тим не менш була вулична перестрілка, і в нас влучили — дві кулі пробили вікно в залі Десятинної церкви. Експонатів уже там не було. Ми не чули, як це сталося. Одну кулю знайшли там же на долівці, другу — в іншому приміщенні.
Після двох тижнів стало зрозуміло, що всі процеси в місті контролюються, росіян відбивають.
Тому почали ходити додому, але мій заступник спав фактично місяць у музеї, йому далеко було йти пішки.
Але це не тільки наша історія. Наприклад, у Чернігівському історичному музеї директор прожив 40 днів, провів їх у підвалі з експонатами під час бомбардувань.
Те, як відбувається війна, вимагає перегляду багатьох речей. Зокрема, важко не погодитися, що в мирний час — чим більше музеїв, тим краще. Але виявляється, що з практичної точки зору місцеве керівництво не в змозі забезпечити їхню безпеку.
Дуже рідко музеї мають підтримку навіть у мирний час. Обмежені обсяги фінансування охорони, утримання кваліфікованого персоналу.
Ви говорите про евакуацію, яка не відбулася?
Навіть не стільки про евакуацію, як про системну безпеку. Зараз історія показала, що централізація у військовий час має сенс. Як мінімум це менша кількість об’єктів, для яких можна організувати безпеку. На периферії це важче робити — через значно менші ресурси та й загалом нерозуміння важливості культурної спадщини та відповідальності за її збереження.
Музеї, в яких є дорогоцінні речі, виявилися неготовими до того, що розпочалося 24 лютого.
Першоджерело за посиланням.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.