"Ми всі різні, але об’єднані мистецтвом". Інтерв’ю з художницею, тату-майстринею Аліною Дубиняк із Гостомеля

Ось вже пів року як у Гостомелі існує арт-студія "inakshi" – місце, де сучасні напрямки живопису поєднуються з традиційними техніками, а мистецтво не поділяється на високе чи побутове. Воно живе в простих речах: у штампі на тканині, у мазку фарби на полотні, у візерунку на старій книзі. Арт-студію "inakshi" створила художниця, тату-майстриня й викладачка Аліна Дубиняк. Тут кожна деталь про повагу до себе, власного стилю, народного ремесла і сучасного погляду на творчість. Щотижня тут проводять різноманітні майстер-класи: з писанкарства, флюїд-арту, текстурної пасти, акварельної ілюстрації, олійного та акварельного живопису. Особливе місце займає вибійка – стародавня техніка друку на тканині, яка сьогодні знову знаходить відгук у серцях людей. Аліна не просто її відтворює, а шукає нові образи, вирізає власні штампи, працює з натуральними тканинами, створює речі, які оживають у побуті та стилі людей. Аліна Дубиняк вірить: ми всі різні, але мистецтво здатне об’єднувати. Саме ця ідея стала основою назви студії – "inakshi" – і саме її вона вкладає у кожен принт, деталь чи штрих. Про мистецтво як шлях до себе, про силу творчості в часи випробувань, про роботу з дорослими і дітьми та про участь у фестивалі Lokalist, де студія вперше представила свої роботи на широке коло, говоримо в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" з Аліною Дубиняк.

Від тату до власної мистецької студії

- Аліно, розкажіть, як ви заснували свою арт-студію "inakshi". Що стало поштовхом? 

- Наша арт-студія доволі молода. Нещодавно виповнилося лише пів року як ми відкрилися.

Ми довго йшли до цього. Це було виважене рішення, зважаючи на теперішні часи, але ми щасливі, що все вийшло, а ми маємо змогу дарувати людям цю творчість і отримувати від цього неймовірне задоволення.

- Як давно займаєтесь творчістю? До чого найбільше лежить душа?

- Я у творчості з дитинства. Малюю скільки себе пам’ятаю, напевно, ще з дитячого садочку. У підліткові роки я почала малювати простою ручкою яскраві візерунки на руках однокласників. Люди радили мені стати тату-майстринею. У ті часи малювали лише чорні татуювання. Не було майстрів, які б створювали делікатні жіночні татуювання.

Закінчивши школу, я вступила в Києві в університет. Паралельно знайшла курси і вивчилась на тату-майстриню. Ось так почалась моя кар’єра. Я все життя малюю і роблю татуювання. Насправді я хотіла стати дизайнеркою інтер’єрів, а татуювання було моїм хобі. Проте поступово саме татуювання переросло в повноцінну професію. І зараз я вже займаюсь татуюваннями більше 8 років. Мені стало цікаво поєднати це разом з творчістю, зокрема з образотворчим мистецтвом, малюванням. Чому захотіла поєднати? Тому що татуювання взагалі як мистецтво є доволі важким процесом, який вимагає великої зосередженості і концентрації. Я сприймаю цю професію дуже відповідально. І працюю на результат найвищої якості. В образотворчому мистецтві ж, коли я беру пензлик, для мене час ніби зупиняється. Я ні про що не переживаю. Мені не треба турбуватись, як почувається клієнт. У мене просто є полотно, пензлики, фарба. Я наче кудись відлітаю. Тому я захотіла поєднати ці два напрямки у своїй студії. І ось пів року як ми відкриті, а я стараюся поєднувати, наскільки це можливо.

- У своїх соцмережах ви говорите, що вибійка – це малюнок на тканині, що є мовою традицій та стилю. Можете детальніше розповісти про вибійку? Як давно застосовуєте її в своїй роботі? 

- Вибійка – це стародавній вид друку на тканині. Взагалі ви можете подумати, що це український традиційний вид друку, який зародився саме в Україні, але це не так. Вона прийшла до нас з Індії морськими шляхами через Візантію, коли переправляли тканину і різні матеріали. Таким чином до нас прийшли ці надруковані спеціальними штампами різні візерунки та орнаменти на тканині. Ми запозичили їх у східних країн.

Як я давно займаюся? Нещодавно, відколи заснувала студію. Ми пробуємо вибійку на різних матеріалах, експериментуємо, підбираємо штампи або самі їх вирізаємо.

Можна брати, наприклад, м’яку породу дерев, як от яблуня або груша, і вирізати різцями. Або можна використовувати спрощений варіант – ліногравюру. Ліногравюра – це по суті те саме, що вибійка, просто вона вирізається на ліноліумі, а вибійка – на тканині. Тому ми експериментуємо й хочемо в майбутньому запустити саме ліногравюру. На фестивалі Lokalist ми представляли наші фартухи, більш традиційні українські, які можна стилізувати до будь-яких образів. Вони додають святковості, прикрашають. Є хустинки, які можна одягати і на голову, і на пояс. Це дуже крутий спосіб додати в звичайний одяг щось нове, незвичне, певну родзинку, яка буде доповнювати образ, прикрашати. Щоб бути оригінальними, навіть вдома, вам потрібні лише фарба і штамп, які зовсім неважко знайти в магазині.

 - Чому обрали саме вибійку у своїй діяльності?

- Я почала шукати, що було б цікаво людям. Щодо вибійки я знайшла лише один майстер-клас від майстерні Оксани Білоус, яка проводить у Києві. Мені дуже подобаються її роботи, і, на жаль, більше я не знайшла. Я подумала, що було б цікаво таке організувати саме в нас. Можливо, людям би сподобалось пробувати. Бо насправді коли люди чують слово "вибійка", вони не розуміють взагалі, про що йдеться. Вони підходять, запитують, що це таке, тому що це щось нове. Воно було якийсь час популярним у ХІХ-ХХ століттях. Потім пішло на спад і зараз, мені здається, за останні роки вибійка все більше набирає популярності. Чимало людей нею займається. На мій погляд, це відкрита ніша. Можна робити максимально велику кількість різноманітного декору для дому, одягу. Усе виглядає оригінально і круто.

Наші майстер-класи із вибійки зазвичай тривають дві години. Усе залежить від того, що ви оберете для декорування. Людям подобається робити сумки-шопери. Як я вже казала раніше, люди не знали про цю техніку. Часто наші відвідувачі приносять свої вироби або одяг, який обов’язково має бути з натуральної тканини, щоб вибійка добре трималася. Це можуть бути спідниці чи сорочки. Разом ми додаємо якісь елементи. Виходить дуже красиво.

Майстерня інакших ідей

- Якими ще видами творчості займаєтесь у студії?  

- Я дуже люблю експериментувати. Я все пробую на собі й на своїх друзях. У нас користуються популярністю майстер-класи з писанкарства.

Взагалі писанкарство, а особливо дряпанки, – моя любов із дитинства. Я ними займалась, напевно, з 8 років. Пам’ятаю, мене завжди запрошували на конкурси, адже я професійно робила писанки і дряпанки. Тому я вирішила влаштовувати в студії майстер-класи з писанкарства. З дряпанками не вийшло, оскільки їх виготовлення займає багато часу. 

Нині у нашій студії є більш сучасні напрямки й техніки: флюїд-арт, абстракція-афірмація, що користується зараз популярністю, текстурна паста (дуже класний релаксуючий майстер-клас), а також олійний та акриловий живопис. Ще люди обожнюють акварельну ілюстрацію. Для такого майстер-класу запрошуємо акварельну художницю. У неї чудові роботи.

Взагалі кожного місяця ми стараємося організувати щось новеньке. До прикладу, нещодавно у нас був майстер-клас зі створення книжкових зрізів.

У дівчат вийшли неймовірні картини на книгах. Вони так виглядають, наче це супер крутий подарунок або робота професіонала, хоча майже ніхто з учасниць не мав подібного досвіду.

- Як часто проводите майстер-класи і для кого?

- У нас виходить організувати близько п’яти майстер-класів на місяць. Зазвичай вони відбуваються у вихідні дні. Більшість наших майстер-класів для дорослих та дітей від 13-14 років. Для маленьких ми інколи робимо тематичні майстер-класи. Це може бути писанкарство або щось нескладне. У майбутньому плануємо робити уроки на постійній основі для дітей і дорослих, бо зараз у нас це відбувається періодично.

- Де виставляєте свої роботи?

- Ми все виставляємо в соціальних мережах. Хотілося б у майбутньому  організувати виставку, можливо, з нашими учасниками. Я думаю, їм би також було цікаво. 

- На фестивалі Lokаlist, щоб відбувся 6 липня в Бучі, ваша арт-студія вперше брала участь?

- Так, ми вперше на Lokаlist, оскільки студія існує лише пів року. Знайомі порадили взяти участь. Я тоді ще подумала, що це класний захід, який би я так чи інакше відвідала. Дуже люблю такі заходи. Мені здається, що вони сьогодні є необхідністю для людей. Це чудова ініціатива. Велика повага до організаторів, а також вдячність їм за цей фестиваль.

- Які ваші подальші плани? Де саме ви знаходитесь у Гостомелі?

- Наші подальші плани – це розвиток. Звичайно, ми не стоїмо на місці, адже хочемо творити більше кожного дня і запрошуємо, звичайно ж, усіх до нас у студію. Ми знаходимось у Гостомелі за адресою: вулиця Прорізна, 5 у ЖК "На Прорізній". На наших сторінках у соцмережах ми завжди публікуємо всі розклади майбутніх заходів. Приходьте до нас, ми будемо раді з вами поспілкуватися та організуємо будь-який майстер-клас під ваш запит.

- І на завершення розмови, поділіться з читачами, за що ви любите свою роботу?

- Я вдячна своїй роботі за те, що можу перемкнутися і відволіктися від тривожних новин. У мене є, наприклад, майстер-класи, де я можу і попрацювати, і з людьми поговорити.  Бо татуювання – це моя основна зайнятість, а майстер-класи – це більше робота на вихідних. Наша студія "inakshi" має на меті показати, що ми всі різні, але об’єднані мистецтвом. Не можна здаватись, якщо щось не виходить, потрібно просто продовжувати творити. Мистецтво може бути різноманітним. Не слід рівнятись на інших. Ми – це найцінніше, що у нас є.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.