Як у ЗСУ віддають останню шану полеглим бійцям (ВІДЕО)

За понад два роки повномасштабного вторгнення у бойових бригадах Збройних Сил України з’явилися власні традиції вшанування загиблих захисників. Звичаї прощання, продиктовані реаліями жорсткої та виснажливої війни, наповнені особливим символізмом і тугою за тими, хто поповнив небесне військо, люттю до ворога, який щоразу забирає найкращих. Деякі особливості церемоніалу є унікальними як для українського війська, так і для світу загалом.

Проліт у небі й палаюче піаніно

Прощання з бойовими пілотами відбувається на летовищі авіаційної частини, в якій служив полеглий — під проліт літака та спалення піаніно.

Начальник служби зв’язків з громадськістю 114-ї бригади тактичної авіації Роман Ющак розповідає, що на прощання збирається весь колектив підрозділу. Під час церемонії у небі з’являється літак — саме такого типу, на якому літав загиблий. На піаніно пишуть позивний пілота і бортовий номер його літака. Поки на інструменті виконують прощальну мелодію, його підпалюють — у пам’ять про товариша, який назавжди пішов у небо.

Звичай спалювати піаніно під час прощання з авіаторами в Україні з’явився після початку повномасштабного вторгнення. Перше спалили у серпні 2023 року на вшанування пам’яті військового льотчика Владислава Савєльєва. Майор Повітряних сил на позивний NoMad загинув 2 червня 2023 року під час виконання бойового завдання біля Покровська на Донеччині.

"До початку вторгнення з авіаційних традицій був тільки проліт у небі. Але й великої кількості випадків загибелі пілотів не було. Коли Влад Савєльєв загинув, то піаніно спалили в Харкові на площі, — каже Роман Ющак. — Цю традицію запозичив у колег із США і запровадив у ЗСУ український пілот Андрій Пільщиков на позивний Juice. Він найбільше працював із закордонними пілотами, їздив на навчання в країни НАТО".

А згодом таким чином прощалися вже і з самим Андрієм Пільщиковим. Він загинув 25 серпня 2023 року на Житомирщині під час зіткнення навчально-бойових літаків.

Традиція спалювання піаніно сягає часів Другої світової війни. Єдино визнаної історії її походження немає. Ймовірно, звичай зародився в Королівських військово-повітряних силах Великої Британії. За однією із версій, один із британських бойових льотчиків після повернення із завдань грав побратимам на піаніно. І коли одного разу він не повернувся, побратими вирішили зіграти його улюблену пісню і спалити музичний інструмент.

Багато десятиліть існує традиція так прощатися з пілотами у повітряних силах країн НАТО.

Проліт літака відбувається також над кладовищем під час чину поховання.

"Коли літак пролітає над церемонією прощання, захоплює дух. Це символічно для хлопців, які разом із загиблим стояли в строю і боронили країну. Вони розуміють, наскільки могутнім є їхній внесок у перемогу".

Він додає, що загалом традиції похорону в авіації такі ж, як і, наприклад, у піхоті. Прапор з домовини військовослужбовці складають і передають матері чи дружині полеглого як символ держави, яку він оберігав. А під час виконання гімну лунають холості постріли салютної групи.

На лінії фронту. Повага до "небесних"

У 49-му окремому штурмовому батальйоні Карпатська Січ імені Олега Куцина є традиція прощання побратимів із загиблими безпосередньо на лінії зіткнення. Започаткували її в травні 2022 року. Мар’ян Берездецький, заступник командира з питань морально-психологічного забезпечення батальйону, каже, що в умовах інтенсивних бойових дій загиблих багато, а поїхати до побратимів на похорон просто немає змоги.

"Загинув вояк на полі бою. Хто в нього буде вдома? Родина, яка фактично не знала, як він загинув, за яких умов. За час війни ми всі зріднилися, ми — як одна родина: ті, з ким він був безпосередньо в бою, спав пліч-о-пліч, спілкувався. Ця родина є дуже важливою".

За його словами, їхній підрозділ — один з небагатьох, що організовує такі церемонії. Каже, відмову від прощання побратимів із загиблими бійцями безпосередньо на фронті в ЗСУ пояснюють небезпекою скупчення людей. Але водночас таке прощання є надзвичайно важливим, вважає він.

"Це — мотивація для тих, хто воює. Всі розуміють, що смертність — висока. Більшість загине, і їх мотивує, що їх похоронять як справжніх лицарів, воїнів, героїв, — розповідає Мар’ян Берездецький. — Ми бачили жах відправки тіла, коли його в мішок скинули, повантажили та повезли. Ніде не достукалися, аби якось це змінити, і вирішили, що не можемо їх так відпускати. Тож почали робити прощання в межах підрозділу. Але ми завжди популяризуємо це в інших підрозділах. І коли ми в морзі прощаємося і стоять інші бригади, вони кажуть: пацани, які ви молодці, у нас так не роблять. А це треба робити, бо це — повага до небесного".

"Небесними" у Карпатській Січі називають загиблих захисників. Тут не вживають радянських застарілих термінів "трьохсотий" і "двохсотий". Лише — поранений і загиблий, або небесний.

"Для них (радянських людей і росіян — ред.) це були лише цифри, а для нас, українців, це — особистості, про яких ми будемо завжди пам’ятати".

Прощання із полеглими побратимами на лінії зіткнення організувати непросто, але можливо. Берездецький домовляється з моргом, аби отримати тіло. Прощання проводять під музику. Тепер для цього є навіть визначена пісня — Українське сонце зійшло гурту Kozak System. Її обрали самі бійці.

Поки в підрозділу немає свого капелана, прощання проходить без відспівування. Тіло кладуть у домовину. Лунає останнє слово командира, побратимів. Під музику кожен боєць підходить, схиляє коліно, прощається із загиблим. Хтось присягається, що помститься за побратима. Лунає гасло "Герої не вмирають!".

"Вдома ж ховають уже за своїми звичаями".

Як відповідальний за морально-психологічне забезпечення батальйону, він говорить з бійцями про цінності, ризик загинути, вічність. Знає, як саме кожен з них хоче бути похованим, і передає побажання рідним у разі, якщо стається загибель.

"Часто буває, що батьки хочуть хоронити бійця по-своєму, а він бачив це по-іншому. Тому багато хто з бійців каже: якщо я, не дай Боже, загину, я маю бути похованим так і так, музика має бути саме така, — розповідає заступник комбата. — Є багато побратимів, які б мали за честь, якби у них на похованні лунала пісня З золотим левиком на рукаві, присвячена дивізії СС Галичина. Ми цінуємо цю пісню, бо розуміємо, що вони також були борцями за волю України. Частина вояків хоче бути похована як вікінги, коли тіло пливе по воді на плоті і його підпалюють стрілою".

Для командирів та героїв, які за життя здобули слави, в Карпатській Січі існує традиція поховання з шаблями наголо та за присутності білого коня. За таким козацьким звичаєм прощалися з Олегом Куциним на позивний Кум, колишнім командиром батальйону. Він загинув 19 червня 2022 року в селі Вірнопілля на Харківщині від прямого влучання російської артилерії у командний пункт.

"Олег Куцин завжди шанував традиції козаччини. Це було його бажання. Він хотів бути похованим як козак".

У пам’ять про полеглих у Карпатській Січі готують подання на державні нагороди. Переважно це — орден За мужність ІІІ ступеня. Також підтримують зв’язок із рідними загиблих.

"Ми постійно комунікуємо з родинами небесних, передаємо нашу символіку їхнім дітям: футболки чи худі з символікою, — розповідає заступник командира. — Недавно виготовили спеціальні коїни — монети, що мають особливий дизайн, із символікою підрозділу, їх теж передаємо родинам. Також виготовили інформаційні банери з фото небесних побратимів. Їх бачать наші вояки, зокрема й новоприбулі".

Під час недавньої відпустки Мар’ян Берездецький відвідав могили земляків-січовиків і вручив родинам полеглих коїни підрозділу.

Азов. Світло перемагає морок

Як розповідає старший лейтенант Владислав Дутчак на позивний Доцент, традиції вшанування загиблих у батальйоні Азов (нині — 12-та бригада спеціального призначення Азов) заклали у серпні 2014 року, коли підрозділ мав були перші втрати.

Обов’язковими атрибутами церемоніалу стали промова-реквієм, читання Молитви українського націоналіста та вигук:

"Полеглому герою української нації, тричі Слава! — Слава! Слава! Слава!». Згодом додався оклик "Пам’ятаємо!" та відгук "Помстимося!".

З часом до цих елементів додали смолоскипи, почесну варту, сальву — залпи з автоматів. Особливим церемоніалом є "День мертвих" — щорічна нічна містерія вшанування полеглих бійців Азову. Його вперше провели у 2015 році у день осіннього сонцестояння на базі в селі Урзуф Донецької області.

"Спочатку це був марш зі смолоскипами, сальва. Потім насипали курган, встановили мечі. Ця композиція символізує доблесть воїнів, які загинули у бою, їхні мечі тепер назавжди у землі, яку вони захищали ціною свого життя. Ця містерія проводилася щороку".

Під час заходу азовці згадують усіх побратимів, які віддали життя в боротьбі за майбутнє України. Після звернення командира полк читає "Молитву українського націоналіста". Потім хорунжий проголошує:

"Процедуру переклички загиблих бійців розпочати!".

Оголошує позивний, боєць підіймає щит, на якому він написаний, підпалює смолоскип і відповідає: "В строю".

"Це підкреслює, що раз ти вже азовець, то смерть не може розлучити наше братство. Боєць переходить до небесного Азову і там уже чекає всіх інших".

Хорунжий згадує, за яких обставин азовець віддав своє життя. Боєць із щитом проголошує: "Пам'ятаємо!"

У відповідь стрій гукає: "Помстимося!"

В цей час небо прорізають трасери, лунають автоматні залпи, прожектори розсікають пітьму, палахкотять чаші та смолоскипи, що символізує перемогу світла над мороком, пам’яті над небуттям.

Така послідовність і символіка церемоніалу була колективно напрацьована хорунжими Азову. Серед його авторів — нинішній командир хорунжої служби капітан Андрій (Спайдер) Ігнатюк і колишній хорунжий Сергій (Сполох) Бевз.

На церемонії присутні також родичі загиблих. Владислав Дутчак каже: це правило, бо вони — теж родина Азову. Традиційно сім'ями загиблих опікується патронатна служба бригади. Вона разом із хорунжою службою бере на себе значну частину організації поховання. Також хорунжа служба регулярно замінює прапори на могилах полеглих азовців.

З початком повномасштабного вторгнення проведення щорічного церемоніалу в традиційній формі стало неможливим. У 2023 році містерії пам’яті в обмеженому форматі проводили на місцях дислокації полку Азов.

"Зараз ми не можемо зібрати весь підрозділ на вшанування пам’яті загиблих. Таке скупчення азовців — дуже жадана мішень для росіян. Цю велику містерію будемо проводити вже після перемоги, по завершенню війни".

В Азові встановлений церемоніал і для чину похорону. Він має певні варіанти, які пов’язані із віросповіданням азовця.

"Якщо рідновір, то звичайно ж, ми не будемо запрошувати священника. Якщо греко-католик, католик чи протестант, то церемоніал буде з капеланом, — розповідає Дутчак. — Загалом церемонія стандартна: вручення сім'ї загиблого складеного трикутником азовського прапора і шеврона, читання молитви, традиційне "Пам’ятаємо! Помстимося!", "Полеглому герою української нації тричі Слава! — Слава. Слава! Слава!".

До початку повномасштабного вторгнення в Азові на роковини загибелі бійців проводили окремі церемонії поминання. Вони проходили в гарнізонах на загальному шикуванні. Нині ця традиція на паузі, оскільки у пунктах постійної дислокації особового складу практично немає.
Більше інформації може переглянути у документальному фільмі "Це треба робити тут і зараз". Практики вшанування пам'яті захисників на Київщині , за посиланням https://youtu.be/g-HdtofDItY (1 частина), https://youtu.be/juZmpEszlWs (2 частина)

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.