П’ять поколінь волонтерів: як "Вишгородські павучки" допомагають фронту | Ірина Сергієнко
Волонтерський рух в Україні давно став зразком самоорганізації, але майстерня "Вишгородські павучки" виділяється навіть на цьому тлі. Заснована у 2022 році Іриною Сергієнко та її чоловіком, сьогодні ця ініціатива об’єднала сотні людей, перетворившись на потужну мережу допомоги фронту та унікальний простір психологічної підтримки.
Те, що починалося як локальна ініціатива в одній кімнаті, під керівництвом Ірини Сергієнко розрослося до 6 активних осередків. Сьогодні "павучки" успішно плетуть сітки у Вишгороді, Петрівцях, Нових Петрівцях, Новосілках та Хотянівці. Понад те, коріння організації сягнуло Херсона, Борисполя та навіть Словаччини, де українці разом із місцевими мешканцями створили офіційну громадську організацію для підтримки ЗСУ.
Цифри та факти, які говорять самі за себе:
15 кілометрів маскування: Загальна площа виготовлених захисних сіток досягла майже 68 тисяч квадратних метрів.
Тисячі елементів захисту й тепла: Воїнам передали понад 5 100 нашоломників, а також величезні партії сезонних килимків та шкарпеток.
Турбота про евакуацію та госпіталі: Майстерня шиє два види адаптивних подушок — класичні м'які для комфортного сну та спеціальні амортизаційні, що пом'якшують транспортування поранених в евакуаційних авто.
Готова допомога безперервно відправляється військовим на найгарячіші напрямки, зокрема на Ізюмський та Краматорський.
Головна особливість майстерні, якою пишається Ірина Сергієнко, — це абсолютна відсутність вікових кордонів. Наймолодшим помічникам всього 7–12 років, тоді як найстаршому волонтеру — Володимиру Даниловичу Журавському — виповнилося 92,5 роки. Колишній геодезист, який об'їздив десятки країн, сьогодні є головним натхненником команди. Він невтомно працює вдома: нарізає стрічки для сіток, готує їжу та пише картини.
Волонтерство стало для родини Журавських справою трьох поколінь:
Дідусь Володимир Данилович готує матеріали.
Син Володимир під час блекаутів повністю забезпечив майстерню автономним освітленням.
Онук Євген починав як волонтер майстерні, а згодом добровільно підписав контракт і зараз захищає Україну в лавах ЗСУ.
Для багатьох майстерня стала справжнім "місцем сили" та терапії. Ірини Сергієнко розповідає, що тут збираються люди з важкими долями, зокрема вимушені переселенці. Серед них — жінка з Кремінної, чий щойно побудований у кредит дім знищила російська ракета, та волонтерка, яка побачила в ефірі новин ТСН власний будинок, де окупанти розстрілювали наших військовополонених.
Спільна праця, розмови, обійми та навіть просто гарячий чай допомагають людям долати вигорання та стрес. Військові також намагаються підтримувати своїх захисниць: надсилають фотозвіти, лимони чи солодощі для настрою. А з привезених із фронту трофеїв (ільз чи ящиків від снарядів) майстрині створюють артоб'єкти, які потім продають на благодійних аукціонах.
Як і весь волонтерський рух, команда Ірини Сергієнко стикається із серйозними викликами: люди втомлюються, а обсяги фінансових донатів падають. Попри це, збори продовжують триматися завдяки відданості українців. За словами Ірини, для них однаково цінні як великі перекази, так і 50 гривень, які приносять місцеві бабусі зі своїх скромних пенсій.
"Якщо сидіти й нічого не робити — нічого й не буде. Сподіватися на когось іншого немає сенсу. Треба починати з себе, адже створювати надійний тил для наших воїнів і долучатися до волонтерського руху — це завжди вчасно і життєво необхідно", — підсумовує Ірина Сергієнко.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.