Олена Гудкова: Як чериті-фестиваль "Кураж" залишився без домівки і до чого тут Президентський університет
Ніхто не приходив із наміром, не питав що і як за собою це спричинить, які втрати на нас чекають – просто нафіг і все.
Розуміючи, що на рівних із президентом ми не поборимось за павільйон, я для себе одразу вирішила, що не хочу скандалити, доводити та махати кулаками, тому прийняла обставини та поводилася гідно не лише в публічному полі, а й з командою, не дозволяючи собі виносити сварок з хати, як мені радили багато моїх досвідчених друзів.
Я ніде не писала, як зломила нас із командою ця ситуація і підхід нових "орендарів", як ми розпродавали дитячий інклюзивний майданчик, якісь декорації, меблі за пів копійки, щоб хоч щось, скільки довелося просто викинути, тому що воно не влазило в наш маленький ангар (його теж скоро знесуть) або тому що демонтувати було дорожче, ніж виручені за це гроші (сантехніка, тент фуд-корту та інше).
Заради справедливості скажу, що Мушкін намагався вмовити нас переїхати в перший павільйон, але навіть якби ми вирізали і вставили всі покращення, що зробили в павільйоні 19 на 6 млн гривень за три роки крім оплати оренди, ми все одно й близько не наблизилися б до того, що вже мали. Але він запропонував, що міг.
Крім цієї пропозиції ми не отримали пропозиції ні допомоги, ні компенсації вкладень, ні варіантів адекватного переміщення значимої соціальної, культурної міської події.
Загалом я виділила для себе два принципові питання: компенсація 1 млн гривень за встановлений нами у 2021 році на гроші благодійників абсолютно нового ліфта "Отіс", щоб у цей же день передати ці гроші на благодійність, адже ми встановлювали його не для 10 івентів, які він катав на другий поверх + спроба зберегти саму будівлю.
Вважаю, купівля у нас ліфта – цілком справедлива плата за закриття працюючого бізнесу, на знак поваги до нашої важкої праці та величезних витрат, які ніхто ніколи не компенсує.
Сьогодні о 7 ранку я вже була на ВДНГ, приїхала попрощатися з нашим будинком, який став притулком для багатьох душ, став будинком дружби та кохання, відповідальності за свої слова та дії, показав, що таке реальна безбар'єрність: навіть коли людей на візках носили на руках сходами в недоступному на той момент павільйоні, ми були на голову вище, ніж вони будь-коли. Це питання цінностей, які в зачатку різні, начебто ми з різних Україн. І я рада, що ми не схожі.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.