Володимир Коскін: Постать Наталі Околітенко в культурному просторі

Наталя Іванівна Околітенко (народилась 6 вересня 1939, Київ – померла 2 грудня 2017, Ірпінь) – українська письменниця, журналістка, публіцистка, науковиця.

Життя Наталі Околітенко протягом останніх 25 років (до 2017 року) було тісно пов’язане з Ірпенем. Вона мешкала тут разом із родиною та зробила значний внесок у культурне життя міста.

На знак пошани до її внеску в культуру міста, у 2023 році в Ірпені одну з вулиць (колишню Ломоносова) було перейменовано на вулицю Наталії Околітенко.

Переїзд із Лютежа до Ірпеня відбувся разом із чоловіком, письменником та істориком Данилом Кулиняком.

Сім'я оселилася у приватному будинку на вулиці Калініна (у 2016 році перейменована на честь Данила Кулиняка).

Ірпінь традиційно вважався "столицею української літератури" та місцем натхнення для багатьох митців, що сприяло вибору цього міста для постійного проживання. Саме в Ірпені у 1968 році на конференції молодих письменників Наталя Околітенко познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, журналістом та істориком Данилом Кулиняком.

Наталя Околітенко була авторкою численних романів, повістей та науково-популярних творів. Нині її оповідання (наприклад, "Крок вікінга") вивчаються в українських школах.

Її творчість поєднує в собі глибокий психологізм, наукову фантастику та публіцистику. Основні теми: психологія, екологія, етика наукових відкриттів та зв’язок людини з природою.

Оточення Наталі Околітенко в Ірпені було суто інтелектуальним і творчим. Завдяки Будинку творчості письменників сформувалось особливе коло спілкування.

Творчим тандемом із чоловіком Данилом Кулиняком, відомим поетом, дисидентом, істориком та екологом вони працювали як єдина команда: разом редагували екологічний альманах "Натураліст", разом виходили на акції протесту проти забудови ірпінських лісів і разом приймали гостей у своєму будинку на колишній вулиці Калініна.

Наталя Іванівна була частиною місцевого "літературного цеху". В Ірпені в різні часи бували Леонід Череватенко, Володимир Базилевський, Микола Сом.

Наталя Околітенко часто виступала наставницею для молодих авторів, які приїжджали до Ірпеня на семінари.

Через співпрацю в НДІ інформаційно-хвильових технологій та "Українській академії наук", її оточували вчені та екологи, які поділяли її погляди на енергоінформаційну медицину та збереження довкілля.

Разом із місцевими екологами вона боролася за збереження заплави річки Ірпінь.

Наталя була частим гостем в Ірпінській міській бібліотеці та школах. Її оточували бібліотекарі, вчителі біології та літератури, які організовували творчі вечори та обговорення її книг (зокрема популярного в школах "Кроку вікінга").

Оточенням Наталі Околітенко в Ірпені була "внутрішня еміграція" інтелігентів, які поєднували високу культуру з практичною турботою про місто та природу.

Впродовж останніх десяти років її життя у домівці Околітенко-Кулиняк збирався гурт друзів. Зазвичай це був ваш покірний слуга і директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею Анатолій Зборовській. Іноді ще долучались літератор-початківець Олександр Єрмаков і краєзнавець Ніла Висоцька. Навідувався науковець Микола Колбун. Виникало цікаве і глибоке професійне спілкування однодумців.

Я щиро захоплювався науковими розробками Наталі Іванівни в галузі інформаційно-хвильової терапії. Ми були соратниками в екологічних питаннях. Я писав рецензії на її книги (зокрема на роман "Рось-Марія"), допомагав читачам зрозуміти філософський підтекст її творів, робив інтерв’ю з Наталією Іванівною.

В домашньому затишку обговорювалися теми від квантової біології до майбутнього української нації. До нашого кола приходили ласкаво дві кішки і дві собаки (чотирилапі вухані були постійними пожильцями в родині).

Ця дружба була прикладом того, як журналістика, література і наука в Ірпені об’єднувалися задля збереження культурного коду міста.

В одному з найбільш цитованих інтерв'ю я розпитував Наталю Іванівну про інформаційно-хвильову терапію (ІХТ). Околітенко пояснювала, чому майбутнє не за таблетками, а за "налаштуванням частот" організму. Вона наводила приклади зцілення пацієнтів, від яких відмовилася офіційна медицина.

Порівнювала людське тіло з музичним інструментом, а хворобу – з фальшивою нотою, яку можна виправити резонансом.

Коли роман "Рось-Марія" був номінований на Шевченківську премію, я зробив великий матеріал про історичну пам'ять.

"Екологія духу і довкілля" – це була серія гострих розмов про екологічну ситуацію в Ірпені та Бучі. Околітенко відкрито критикувала нищення ірпінських лісів. Я ставив гострі питання про "бетонізацію" курортного міста. Вона доводила, що кожен зрубаний дуб в Ірпені – це удар по імунітету мешканців регіону, що постраждав від Чорнобиля. В інтерв'ю вона зауважила, що "людина без знання свого коріння – це клітина з пошкодженим ДНК".

Філософське інтерв'ю "Поза межами можливого" – розмова про паранауку та книгу "Друга реальність". Говорили про явища, які наука поки не може пояснити: інтуїцію, віщі сни та енергетику вишиванок. Я підштовхував її до роздумів про те, де закінчується біологія і починається метафізика.

Останнє велике інтерв'ю Наталі Околітенко "Життя як інформаційний код" стало своєрідним підбиттям підсумків її багатогранної діяльності. Воно було опубліковане незадовго до її відходу у 2017 році та мало глибокий філософський характер.

У цій розмові письменниця постала не лише як біолог, а як мислителька. Вона пояснювала свій погляд на смерть як на перехід енергоінформаційної сутності в інший стан, що перегукувалося з її дослідженнями в галузі квантової біології.

Околітенко з сумом констатувала перетворення "міста-саду" на "місто бетону", називаючи це "екологічним самогубством" громади.

Вона наголошувала, що головне завдання людини – зберегти чистоту своєї "внутрішньої програми" (совісті та генів).

Згодом я цитував її вислови про "химерну прозу" як найбільш відповідний жанр для передачі українського світовідчуття, про те, що "інтелігентність – це не диплом, а генетична потреба бути чесним перед собою" що "ірпінський ліс – це не деревина, а пам'ять землі, яку неможливо відновити грошима".

Для мене Наталя Околітенко стала взірцем українського вченого-гуманіста, прозорливої письменниці.

Першоджерело за посиланням.

Володимир Олексійович Коскін (нар. 27 лютого 1956, Кременчук) — український письменник, журналіст, фотохудожник і краєзнавець. Він є членом Національної спілки письменників України (НСПУ) з 2012 року та входить до правління її Київської організації.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією медіа "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.