"Україна зараз в адаптивному спорті попереду всіх". Інтерв’ю із засновницею і керівницею організації "Бугурт Січ" Оленою Кречет

В Україні війна глибоко вплинула на внутрішній стан суспільства. Дедалі гостріше постає питання: як допомогти військовому повернутися до цивільного життя після фронту? Відповіді шукають у психології, медицині, соціальних практиках і все частіше звертаються до досвіду, що поєднує фізичну активність, дисципліну та підтримку спільноти. Один із таких підходів розвиває організація "Бугурт Січ", заснована ще в 2021 році Оленою Кречет. Займаючись таким офіційно визнаним в Україні спортом як середньовічний бій і, зокрема, бугуртом, учасники занурюються в структуроване середовище з чіткими правилами, фізичним навантаженням і командною взаємодією. Такі умови допомагають відновлювати відчуття контролю, довіри та внутрішньої опори. Для багатьох, особливо ветеранів, це можливість прожити емоції, які складно висловити словами. Адже на тренуваннях у Бугурт Січі формується середовище взаємної підтримки, де важливими стають фізичне відновлення, емоційна стабілізація та поступове повернення до повсякденного життя. Недаремно бугурт розвивається нині як адаптивний вид спорту. За цією діяльністю стоїть системна робота: співпраця з науковцями, дослідження ПТСР, підготовка тренерів, налагодження партнерств в Україні та за кордоном. Про ідею створення проєкту, його розвиток і значення для ветеранів та їхніх родин читайте в ексклюзивному інтерв’ю для медіа "Погляд" із засновницею і керівницею організації "Бугурт Січ" Оленою Кречет.

Спільнота, що формує опору і цінності

- Олено, давайте згадаємо найяскравішу подію, яку ви організували наприкінці минулого року, – це турнір адаптивного середньовічного бою "Лицарі нового часу. Гранд фінал – 2025". З якими викликами вам як організаторам довелося стикнутися при підготовці цієї масштабної події?

- Цей турнір для ветеранів середньовічного бою ми провели за підтримки міста Києва, зокрема Департаменту соціальної та ветеранської політики КМДА. Ми називаємо його Гранд-фіналом, бо це останній турнір 2025 року. В ньому змагалися всі бійці: і досвідчені, і новачки. Вони мали змогу виграти цікаві призи. 

Це справжня зброя для бугурту. Таким чином ми прагнули заохотити спортсменів розвиватися, рухатися далі, а ветеранам показати її, дати можливість потримати в руках і надихнутися цією подією, щоб захотіти зробити щось нове, грандіозніше. 

Оскільки наша організація працює над соціальним згуртуванням і розвитком спілкування в сім'ї, цей турнір був не просто спортивним заходом. Зазвичай разом із нашими учасниками приходять на змагання їхні родичі, друзі, побратими, діти. Тому ми організовуємо захід так, щоб всім було чим зайнятися. Наприклад, завдяки нашим партнерам "КиївГрад" під час турніру ми влаштовуємо лучний тир і чемпіонат лучників. 

Крім того, у нас були настільні ігри – сучасні і середньовічні, а також різні майстерки.

Зокрема, майстерку з каліграфії провела дуже класна художниця Катерина, яка багато років викладає каліграфію.

Вона показує, як писали наші предки. Це робиться або маркерами (якщо це діти), або справжніми історичними чорнилами, пір'ям чи спеціальними ручками. Таким чином ми намагаємось долучити більше людей до різних активностей, щоб вони відчули, яким було наше минуле. І дуже часто в цьому може бути не тільки розважальна складова, а й глибший пошук сенсів про нашу історію і ті справжні внутрішні опори, які визначають, ким ми є як нація.

Що стосується викликів, то зараз найскладніше – це безсонні ночі під час обстрілів. Ми завжди враховуємо ці ризики, розуміючи, що може відбутися будь-що, навіть відміна проведення заходу. І ми дуже радіємо, коли люди приходять після важкої ночі. Бо середньовічний бій – це дуже потужний стрес-реліз (stress release – це комплекс методів та підходів, спрямованих на зняття фізичної, емоційної та нервової напруги, розслаблення організму та повернення до стану рівноваги, - прим. ред.). Ми розуміємо, що нам це теж потрібно, адже бугурт сприяє як фізичному, так і психологічному відновленню, особливо після важкої ночі.

- Розкажіть, будь ласка, трохи про ядро вашої команди і діяльність тренерської школи.

- Коли ми починали, нас було шестеро. Офіційно ми зареєстрували організацію наприкінці 2021 рок. У 2022-му нас значно поменшало, адже більшість пішла захищати країну. Ми – дві дівчини-засновниці – займалися волонтерською і спорідненою роботою. Тож діяльність Бугурт Січі трохи призупинилась. Відновили ми її лише в 2023 році. Саме тоді наш співзасновник і автор ідеї Ігор Парфентьєв вже був списаний зі служби.

Довідково:

Ігор Парфентьєв – ветеран і чемпіон світу з бугурту, співзасновник проєкту "Бугурт Січ", де фізична активність, українські лицарські традиції та підтримка побратимів стають частиною психологічного відновлення після війни. Організація об’єднує ветеранів, їхні родини і цивільних у спільноту братерства, довіри та взаємної підтримки. Через тренування та бугуртні бої у середньовічних обладунках учасники вчаться безпечно проживати емоції, вивільняти напругу та повертати контроль над собою.

Водночас ми познайомились із дуже неймовірною людиною, професором, патофізіологом Віктором Досенком, який вже багато років вивчає ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, який виникає після переживання шокуючої, страшної чи небезпечної події (війна, насильство, катастрофи), - прим. ред.).

Професор Віктор Досенко

Власне, саме він нам сказав, що бугурт працюватиме як адаптивний вид спорту. Ми почали працювати з Віктором Досенком, долучаючись до різних реабілітаційних центрів. Він познайомив нас із Центром психічного здоров’я та реабілітації ветеранів МОЗ України "Лісова поляна" (це державний заклад для відновлення військових ветеранів, де середньовічний бій (бугурт) запроваджується як метод відновлення та інструмент допомоги військовим ветеранам, - прим. ред.).

Тренування із Ігорем Парфентьєвим у "Лісовій поляні"

Психологи "Лісової поляни" дуже нам допомогли в розумінні і впровадженні середньовічного бою як спільноти й елементу відновлення. Разом із ними ми зрозуміли, як це і чому працює, тож продовжуємо досліджувати цей напрямок.

Також хочу додати, що завдяки співпраці з IREX (програма реінтеграції ветеранів IREX, реалізована Державним департаментом США, - прим. ред.), ми проводили глибинні інтерв'ю й опитування, після чого випустили аналітичну записку, яка більш детально розповідає про те, що дійсно допомагає в реабілітації. Ми прагнемо й надалі робити такі глибинні дослідження, тим більше наша команда поступово розширюється. Наприклад, нещодавно ми підписали меморандум про співпрацю із президентом Всеукраїнської федерації середньовічного бою та головою клубу "Ріттер" Сергієм Клочком. Дуже сподіваємось, що наші ідеї будуть підхоплені й поширені федерацією.

Взагалі кожну організацію, яка хоче запровадити в себе адаптивні, інклюзивні ідеї і правила, ми вважаємо частинкою нашої команди. Адже ми націлені на таку інтеграцію і взаємодію. На мою думку, кооперація дає найкращі результати – і тому набагато краще укладати партнерство з різними організаціями, допомагаючи один одному. У кооперації набагато більше сили і результатів. Головне, щоб людина у ході реабілітації знайшла собі щось цікаве і почала хотіти цим займатись.

Можливості партнерства і школа бугуртних тренерів

- Чи можна сказати, що такі точкові партнерства з часом трансформуються у більш системну та довгострокову співпрацю?

- Ми завжди розраховуємо не просто підписати меморандум, а робити конкретні дії. Або ми запрошуємо на наші заходи й активності, або пропонуємо провести й організувати щось разом для цільової аудиторії нашої організації. І хоча ми знаємо, що в нас не дуже широка цільова аудиторія, проте є чимало людей, яким подобається бугурт, середньовічний бій і які мають певні проблеми з агресією. Тому ідея партнерства полягає в тому, щоб бути відкритим один до одного і максимально знаходити помічні інструменти для бенефіціара, говорячи грантовою мовою. 

Людину лікує людина. І коли ти знаходиш людину, близьку тобі і твоїй спільноті, розумієш, що ти можеш їй допомогти. І це класно.

Буває й таке, що приходить людина, а ти розумієш, що їй нецікаво займатись бугуртом. Тому чим більше у нас буде партнерів, тим краще ми розумітимемо, куди можна перенаправити людину та що їй порадити. Це може бути що завгодно: регбі на кріслах колісних, відпочинок в горах, арттерапія чи бізнес-школа. Тих же, хто приходить до нас і залишається, ми намагаємось заохотити, розвивати в них бажання допомагати іншим. Бо коли ти знайшов для себе помічний інструмент, дуже хочеться ним поділитися далі. 

Тому ми створили школу бугуртних тренерів, де також навчаються ветерани, Допомогли нам у цьому Український ветеранський фонд і "Лісова поляна".

- Розкажіть детальніше про школу бугуртних тренерів. Скільки триває курс?

- Школа бугуртних тренерів – це піврічний курс із певними інтенсивами. Він складається з трьох блоків: як викладати середньовічний бій, психологічний блок і підхід "рівний рівному" та організаційний блок про ведення діяльності, пошук грантів, фінансування, партнерів тощо. Більшість тренерів знають, де будуть працювати. Зокрема, один тренер невдовзі розпочне діяльність у Києві у своєму спортивному закладі для ветеранів. 

У школі тренерів ми даємо всі можливі опції, щоб людина могла обрати власний шлях, бо розуміємо, що в кожного він може бути свій. І, власне, ми намагаємося будувати цю школу не як просте набуття навичок, умінь чи складання іспиту, а як середовище для людей, яким це справді відгукується і приносить задоволення. Ми їх підхоплюємо, менторимо, супроводжуємо, допомагаємо знаходити партнерів і вибудовувати взаємодії, які можуть бути їм цікавими. Не завжди партнерство вибудовується, але це життя, ми ніколи не зупиняємось. Якщо людині справді це цікаво, ми завжди знайдемо шлях, щоб зробити все якісно: аби для неї тренерство стало реальною роботою, наповненою змістом і можливістю допомагати іншим ветеранам.

Дуже часто люди, які приходять із фронту, не можуть повернутися до попереднього життя. Я б навіть сказала, що може бути запит на інше життя. Ми зараз бачимо, наскільки складно знайти робоче місце для ветерана, втримати його там, уникнути конфліктів із колегами, ефективно інтегрувати в суспільство. Тому на нашому піврічному курсі ми не лише вчимо, а й потім завжди супроводжуємо в їхній діяльності. Навіть якщо ветеран або будь-який представник організації не пройшов цю школу, ми все одно, заводячи партнерства, постійно приїжджаємо один до одного в гості. Так, спільно з IREX ми провели велику кількість відкритих тренувань. Як результат – з’явилося неймовірно багато нових знайомств. Крім того, ми запускаємо нові напрями роботи. Зокрема, у Дніпрі сформувалися ветеранські організації і з’явилися тренери. Паралельно вибудовуємо партнерства в Одесі, Чернівцях і Львові. Усе розвивається крок за кроком, і саме партнерські взаємодії стають підґрунтям для подальшого розвитку.

Школа тренерів, безсумнівно, дуже полегшує нам роботу, адже це можливість зібрати багатьох людей в одному місці й фактично стиснути два-три роки нашого досвіду до піврічного курсу, отримавши якісний результат. Тому ми сподіваємося, що таких міжрегіональних ініціатив і взаємодій надалі буде значно більше.

- Саме тому ви залучаєте професійних титулованих спортсменів?

- Насправді титуловані професійні спортсмени самі хочуть долучатися до нас! Наприклад, я дуже тішуся, що в нашій команді є тренерка Ліна Кіштаарі, яка стала чемпіонкою світу з середньовічного бою. Загалом золоті медалі саме з бугуртного спорту у групових боях мають п'ять наших тренерів. Дехто з них займається також суддівством. Можу з упевненістю сказати, що всі вони добре розуміють, як це працює: викид адреналіну, проживання емоцій у бою, після чого з’являється внутрішній спокій і рівновага.

Тому коли ти приходиш і кажеш: "Ми робимо проєкт для ветеранів, які мають труднощі з агресією", усі відразу долучаються, бо відчувають на власному досвіді, що бугуртний спорт зцілює душу й тіло.

- Чи працюєте ви над формуванням наукового підґрунтя для цих практик і їхньої ефективності?

- Так, ми в процесі. Нещодавно почали над цим працювати. Чому це важливо? Тому що наше головне правило – "не нашкодь". Ми хочемо краще зрозуміти, людям із якими станами, діагнозами чи схильностями це підходить, а кому – ні. Кому варто рекомендувати саме цей напрям, а кому – інші практики. Багато кому з ветеранів заходить йога. Вони віднаходять спокій і кажуть: "Це моє, я відчуваю себе по-новому". Супер. Саме це ми й хочемо зрозуміти – де наша цільова аудиторія і як із нею взаємодіяти максимально ефективно.

Бугурт відновлює родини

- Чи можна сказати, що бугуртний спорт як напрям реабілітації підходить людям із певним темпераментом і життєвим досвідом?

- Цікаве питання. Ми теж шукаємо на нього відповідь і вже зараз бачимо, що наші тренування однозначно підходять людям із симптомами ПТСР. Але їм важче прийти на тренування, ніж тим, у кого, наприклад, надмірна агресія. Крім того, бугурт добре допомагає людям, в яких агресія заблокована. Зазвичай це люди після полону і тортур. У них немає внутрішнього дозволу на прояв емоцій.

Іноді таким людям потрібен не стільки спорт, скільки спілкування, взаємодія і розуміння, що в цій спільноті перш за все безпечний простір. Вони починають розуміти, що можуть дозволити собі проявитися. І саме цей дозвіл собі стає помічним. Тому у Бугурт Січі ми вивчаємо різні стани депресії, ПТСР, щоб зрозуміти, що може допомогти людині, і як спрямовувати наші дії. У нас є психологи, які вивчають ці питання, намагаються знайти підходи.

- Якщо говорити про родини, які долучаються до ваших ініціатив: чи працюєте ви окремо з підлітками та молоддю, особливо з тих сімей, де складна ситуація, є досвід втрати тощо? Чи наразі вони переважно беруть участь як глядачі та учасники майстер-класів? Взагалі ви розглядаєте розвиток цього напряму як окремої цільової аудиторії?

- Ми бачимо, що в дітей і підлітків зараз теж є заблокована агресія. Тому наш осередок у місті Звягель (до 2022 року Новоград-Волинський, - прим. ред.) профільно зосереджений на цьому, де фахівці працюють і з дітьми, і з військовими. При чому відсоток військових на одиницю населення у місті неймовірно високий і є найбільшим в Житомирській області.

На наших турнірах підлітки мають змогу виступати на дитячому ристалищі.

Зовсім маленьких ми не допускаємо, тільки контрольовано з тренером. Діти – наше майбутнє. І зараз є дуже багато проблем, про які ми ще не здогадуємось, але які обов'язково з’являться, зважаючи на те, що наші діти  зростали у воєнні часи.

Тому, звісно, ми також намагаємося працювати в цьому напрямі. Часто буває так, що приходять батько і син, разом виходять на бій. Або мама-ветеранка вже не вперше приходить до нас на заходи із синочком. Ми пам’ятаємо, як він ще невпевнено ходив, а на останньому нашому турнірі він вперше вийшов на дитяче ристалище разом із мамою. І це справді дуже надихає, бо йдеться про живу взаємодію всередині родини.

Дуже часто військовий після повернення з фронту не може знайти спільну мову з родиною. Він усвідомлює, що змінився, і вже є іншою людиною. Такі люди не завжди можуть знайти відповіді на прості, але важливі запитання: що робити, як діяти, як спілкуватися. Тож ми в таких випадках кажемо: "Приходьте до нас, ми вам дамо тему для спілкування". Разом із дітьми можна приходити до нас як на тренування, так і на перегляд фільму тощо. Потім ще тиждень будуть це між собою обговорювати. Таким чином рідні люди починають шукати підхід один до одного, відштовхуючись від таких подієвих комунікацій. Дуже часто обидві сторони хочуть спілкуватися, але не знають як.

Від локального досвіду до міжнародного визнання

- Чи маєте міжнародні колаборації, можливо, плануєте їх? Як ваш досвід співвідноситься з міжнародним: чи він релевантний для закордонних практик, чи навпаки український підхід можна просувати за кордоном?

- У нашій спільноті завжди була велика кількість ветеранів. Коли ми підписали наш перший меморандум про співпрацю з Міжнародною федерацією середньовічного бою, це був важливий крок до визнання. Міжнародна спільнота визнала, що бугурт потрібен і працює в напрямку відновлення ветеранів. Тому невдовзі ми підписали меморандум зі Steel Soldier Documentary. Це американці, які знімають фільми про те, як ветерани з бойовим досвідом займаються середньовічним боєм. Ми теж надихалися їхніми стрічками й матеріалами. І саме вони були першими, хто сказав: "Ми хочемо в Америці Бугурт Січ". Звісно, це складно зробити організаційно, але ми поступово до цього йдемо. Наприклад, нещодавно ми написали разом із Фундацією ЗМІН книжку "Шлях меча", де розказано про нашу ідею, як і чому ми працюємо.

Минулого літа був великий міжнародний турнір від Buhurt International.

Цю організацію очолює американський ветеран, який попросив нас привезти цю книжку і пообіцяв, що буде її перекладати англійською, щоб ветерани США теж розуміли і розвивали цей напрямок. 

Також у нас потужна колаборація з Австрією. Armored Combat Austria займається дуже цікавою справою, допомагаючи жінкам із самозахистом, упевненістю у собі, розвитком та визнанням власної агресії. Наш і їхній підходи дуже схожі. Австрійці запропонували нам колаборацію з вивчення цього глибинного виду спорту з психологічної точки зору, щоб зрозуміти, де і як він допомагає. Я сподіваюся, що разом ми ще багато цікавого зробимо.

Насправді Україна зараз в адаптивному спорті попереду всіх, адже робить те, чого раніше ніхто у світі не робив. Я сподіваюся, що досвід наш буде помічним усьому світу.  

- Як ви уявляєте інформаційну та медійну популяризацію бугурту? Що для цього, на вашу думку, може знадобитися?

- Медійно ми розуміємо, що наш вид спорту дуже нішевий. Так, він яскравий, але про нього мало хто знає. Коли кажеш людям, що середньовічний бій – це офіційний вид спорту, усі дуже дивуються. Україна була першою країною в світі, яка визнала цей вид спорту.

Зрозуміло, що в інших країнах, де немає повномасштабної війни, середньовічний бій розвивається активніше, а в Україні більшість спортсменів нині на передовій.

Медійно, я думаю, нам потрібна адвокація щодо існування такого виду спорту і пояснення того, що через певні його ознаки він може бути неймовірно помічним і зрозумілим для ветеранів. Коли ми бачимо, що знаходимо з медіа спільну мову, глибинне розуміння того, що робиться, то виходять дуже класні проєкти.

Як на мене, потрібно розповсюдити інформацію про те, наскільки Україна потужна в середньовічному бою: у нас багато професійних спортсменів і чемпіонів. А ще в цьому виді спорту успішним може стати будь-хто, навіть не маючи за плечима спортивного досвіду.

- Які маєте плани на майбутнє?

- Ми мріємо про ветеранську лігу, яка буде спочатку загальною між регіональними командами, а потім завершуватиметься фіналом року із переможцями змагань. І це буде серйозна спортивна сітка.

Взагалі, коли ми починаємо мріяти, то відразу щось робимо у потрібному напрямку. Моя ж особиста мрія – зібрати жіночу команду.

Бо дуже часто чую від журналістів запитання на кшталт "А жінки теж б'ються?". Так, я б'юся й інші жінки теж. Наші тренерки ще й світове золото виборюють. А всі зазвичай дивуються, вважаючи середньовічний бій чоловічою справою. Ця гендерна нерівність трохи напружує.

Серед наших планів також розвиток глибокого історичного напряму та осмислення власної спадщини. Адже ми є нащадками лицарської традиції, а не лише козацтва, тож маємо ще багато чого відкрити й переосмислити у своїй історії, яка цілеспрямовано стиралася в радянський період. Сьогодні нерідко трапляється, що навіть дорослі люди мають обмежене уявлення про нашу історію. І дуже часто ветеранам бракує внутрішньої опори і відповіді на глибоке запитання: "За що саме я воював"?

Коли з’являється розуміння, хто ми і яким є наш народ, тоді знаходяться відповіді й на глибші внутрішні запитання. Саме тому розвиток історичного напряму є для нас принципово важливим. Водночас ми прагнемо у Бугурт Січі сформувати ветеранську команду й вивести її на змагання. Світові треба показати, що наші ветерани є крутими спортсменами й сильними особистостями, вони можуть і вміють битися. Саме тому адвокаційний напрям також залишається серед наших пріоритетів.

- Щиро дякую вам за розмову!

Інтерв’ю брала продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.