Керівниця Центру життєстійкості Олена Ренчка про простір соціально-психологічної підтримки у Бучі

У країні, де точиться війна, соціально-психологічна допомога не може бути формальністю. У часи втрат, страху і невизначеності  потрібні нові простори – не лише фізичні, а й ментальні, де можна бути вразливим, не почуватися слабким і бути почутим. Саме таким місцем у Бучі є Центр життєстійкості. Всього за рік свого функціонування у сфері надання безкоштовної соціально-психологічної підтримки ця ініціатива стала своєрідною точкою перезавантаження для всієї громади. Йдеться не лише про допомогу фахівців, а передусім про зміну підходу: від реакції на кризу до превентивної підтримки. Діяльність простору показала, що навіть ті, хто спочатку соромився звертатися до психолога, зрештою починають говорити про пережите. Бо коли допомога стає ближчою, зникає відстань між проблемою та її вирішенням. Про трансформацію потреб Бучанської громади після окупації та в умовах повномасштабної війни, про те, чому часто саме діти стають першим сигналом про кризу в родині, та як формуються нові підходи до соціальної роботи читайте в ексклюзивному інтерв’ю з керівницею Центру життєстійкості Оленою Ренчкою спеціально для медіа "Погляд"

Коли допомога стає ближчою

- Пані Олено, давайте познайомимось. Розкажіть нам трохи про себе, свою родину та звідки ви родом. Коли почали працювати у соціальній сфері?

- Я родом із Дніпропетровщини. У Бучі проживаю з 2004 року. Маю двох доньок: старша закінчує університет у Польщі, менша навчається в Києві на психолога. У соціальній сфері працюю з 2008 року. І ось вже майже 15 років займаюсь впровадженням і реалізацією надання соціальних послуг у нашій громаді.

Наразі очолюю комунальне некомерційне підприємство "Бучанський центр соціальних послуг та психологічної допомоги" Бучанської міської ради. Центр життєстійкості – це один із проєктів нашого комунального некомерційного підприємства. Він був створений першим на Київщині 15 квітня 2024 року. Команда Центру життєстійкості складається із соціального менеджера, чотирьох фахівців із соціальної роботи і двох психологів.

- Що стало поворотним моментом у вашому житті для роботи саме у психологічній сфері?
 
- Оскільки я працюю у сфері надання соціально-психологічної підтримки мешканцям громади, то психологічна допомога – це один із напрямків роботи нашого підприємства. Зважаючи на те, що Бучанська громада перебувала в окупації, багато мешканців потребувало саме соціально- психологічної підтримки. Так, з 1 червня 2022 року у нашій громаді почали функціонувати благодійні фонди, які надавали таку психологічну підтримку. Ми як соціальна сфера координували цей напрямок, щоб направляти мешканців для отримання психологічної допомоги. Також було складено карту всіх благодійних фондів й організацій, які надавали нашим жителям психологічні послуги, що дозволило нам розуміти їх суть діяльності та налагодити зв’язок між ними. 

Центр життєстійкості – один із безбар'єрних просторів, де мешканці Бучанської громади можуть отримати соціально-психологічну підтримку. До його створення соціальні послуги надавалися в Управлінні соціальної політики. Кожен мешканець може подати заявку на отримання соціальних послуг. І коли при спілкуванні й визначенні потреб ми запитували у мешканців, чи потребують вони консультації психолога, зазвичай чули відповідь "так". Проте не всі зверталися до психолога. Коли ж ми перевели первинні звернення щодо отримання послуг у Центр життєстійкості, збільшився попит на послуги психолога, адже саме в цьому просторі людина може отримати консультації з тих питань, які необхідно вирішити.

- А як все функціонувало до створення Центру життєстійкості?

- Коли не було Центру життєстійкості, ми надавали послуги в Управлінні соцполітики або могли направити людину в інший простір. Проте не всі мали можливість дійти до того приміщення для отримання послуг. До того ж не всі визнають, що їм потрібна психологічна допомога, або соромляться цього. Та й діти нашої громади, яка була під окупацією, мають право на отримання статусу дитини війни, тобто дитини, яка постраждала внаслідок військових дій та збройних конфліктів. Батьки, звертаючись за отриманням даного статусу, збирають пакет документів, до якого входить оцінка потреб даної родини, а саме: як вплинуло перебування в окупації на психологічний стан дитини. Це може бути вплив на здоров'я чи поведінку. Є такі батьки, які вже пройшли певні етапи: їхні діти відвідували психолога й отримали психологічну допомогу. А є батьки, які взагалі не зверталися до психолога, не розуміли, що дитині потрібна допомога психолога, а можливо, не було часу чи можливості дійти до психолога. Тепер коли в Центрі життєстійкості вивчаються потреби родини і виникає необхідність консультації психолога, то зазвичай психолог може відразу надати першу психологічну допомогу.

Хочу додати, що всі фахівці нашого Центру життєстійкості висококваліфіковані. Вони пройшли навчання, мають велику кількість сертифікатів і зараз продовжують поповнювати свій багаж знань, щоб надавати послуги на високому рівні.

- Чи очікували ви таку кількість звернень від людей? Чи справляється центр?

- Хоча Центри життєстійкості розраховані переважно на групову роботу, у нас є чимало запитів на індивідуальні послуги. Щоб залучати людей отримувати психологічну допомогу, ми проводимо арттерапевтичні заняття для дітей, батьків яких заохочуємо доєднатись до певних технік або груп взаємопідтримки, де можна поспілкуватися з психологом.

Потім батьки самі приходять на консультації психологів або для отримання тих чи інших послуг.

- Скільки людей звернулося до вас за психологічною допомогою за останній рік?

- У Центрі життєстійкості надається комплексна соціальна послуга. Там є групова й індивідуальна робота, а також практикується сімейна терапія дітей разом із батьками. Це покращує стосунки в родині, зближує дітей із батьками, чого не вистачає у повсякденному житті, тому що батьки зайняті роботою і зазвичай мало часу приділяють дітям. За минулий рік було близько 1300 відвідувачів нашого Центру життєстійкості.

- Розкажіть, хто ще працює в Центрі життєстійкості, окрім психологів?

- У нас є соціальний менеджер і чотири фахівці соціальної роботи. Вони також проводять заходи для дітей і дорослих. Крім того, ми залучаємо волонтерів.

Трансформація потреб в умовах війни

- Зважаючи на ваш власний досвід окупації у 2022 році, можливо, ви знаєте зовсім інші підходи у наданні допомоги?

- Під окупацією я з донькою була до 10 березня. Звісно, були певні неприємні моменти, але нам вдалося виїхати до Польщі. Там ми з колегою зі Служби у справах дітей та сім'ї зустрілися з мером міста Тушин і депутатами, які попросили нас допомагати їм зустрічати біженців з України, оскільки вони не мають такого досвіду, а ми маємо з 2014 року. Так ми почали працювати в місцевій міській раді на волонтерських засадах. Оскільки я кілька разів приїжджала у Польщу до дитини, трохи володіла польською мовою. Додому ми повернулись у липні 2022 року.

- Чи надавало польське місто Тушин міжнародну підтримку?

- Так, коли ми працювали в Тушині, то вони нам надавали гуманітарну допомогу. Ми особисто допомагали формувати списки, складати й пакувати ту гуманітарну допомогу.

- На вашу думку, як трансформувалися потреби людей, які пережили окупацію і звертаються до вас за допомогою?

- Є звернення за психологічною допомогою у Центр життєстійкості. Якщо говорити про інші послуги, то значно збільшилась кількість сімей, які потрапили в складні життєві обставини, зокрема де є діти і неналежний догляд за ними. Сьогодні маємо величезну потребу в громаді в опікунських сім’ях і створенні будинків сімейного типу, адже є ризик вилучення дітей із багатьох родин через справді критичну ситуацію. Також є потреба у патронатних родинах. Це не сімейна форма виховання, а швидше соціальна послуга, тобто йдеться про тимчасове перебування дітей у таких родинах до визначення їх статусу. Наприклад, Служба у справах дітей та сім’ї вилучає дитину з родини, де критична ситуація. Поки дитина перебуває в патронатній родині, ми працюємо з родиною, визначаємо, чи є в родини потенціал, щоб повернути дитину назад. Поки дитина перебуває в патронатній родині, вирішується її доля: або вона повертається в родину, але батьки змінюються і відповідним чином виконують батьківські обов'язки, або її влаштовують в іншу родину за умови відсутності у батьків потенціалу. Таким чином зараз створюється чимало опікунських сімей, в яких виховуються діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Також у нашу громаду приїжджає велика кількість сімей з інших регіонів. Тож за останній рік у нас з’явилося вже два дитячих будинки сімейного типу.  

- А скажіть, чи є, наприклад, люди, які приходять просто послухати, подивитися, а в результаті залишаються на тривалий супровід?

- Якщо говорити загалом про соціальні послуги, то у випадку, коли люди самостійно здатні вирішити свої питання, зазвичай до нас не йдуть. Вони можуть зателефонувати і запитати, як вирішити те чи інше питання, ми можемо підказати, як і будь-яка структура. А коли говорити про родини зі складними життєвими обставинами, то нам про них повідомляють. Вони ніколи не прийдуть і не скажуть про свої проблеми (зловживання алкоголем, неправильний спосіб життя тощо). Коли ми починаємо з ними працювати, вносимо свої корективи у їхній сталий спосіб життя, що їм не дуже подобається. Вони не розуміють елементарних речей, що має бути режим дня, дитину вранці потрібно розбудити, нагодувати, відправити в школу, зробити домашнє завдання…  Вони навіть не можуть сказати, чи дитина їла протягом дня. На жаль, дуже низький відсоток таких людей, які готові змінитися.

- Як ви знаходите проблемні родини?

- Часто родичі покривають своїх близьких, не бажаючи сваритись і виносити проблеми родини на загальний огляд. Тож коли ми дізнаємось про таку ситуацію, вона зазвичай уже критична. Ми співпрацюємо з освітніми й медичними закладами. Наприклад, як тільки дитина починає пропускати школу через певну ситуацію, що виникла в родині, освітній заклад нас повідомляє. Краще працювати на випередження, тому що родина звикає до того чи іншого способу життя.

- З якими категоріями населення ще працюєте?

- У Центрі життєстійкості є фахівці із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Це нова послуга для всієї України, яка була запроваджена у 2024 році. У нашій громаді у штат введено 15 таких фахівців, п’ять із яких вже працює. Спочатку вони визначали кількість військових, знайомилися з родинами, розповідали про себе і послуги, які можуть надати. Також вони вивчають законодавство, яке пов'язано з підтримкою ветеранів, дізнаються про всі реабілітаційні заклади, куди вони можуть направляти військовослужбовців.

- Які у вас особисто є пріоритети в роботі? Як вони змінилися з 2022 року?

- По-перше, моїм пріоритетом є командна робота. Працювати з людьми непросто. Часто потрібно швидко приймати рішення. Для цього мають бути  висококваліфіковані спеціалісти. Тому ми постійно підвищуємо рівень наших знань. По-друге, наші послуги мають бути зрозумілими і доступними як для нас, так і для отримувача. Адже є стандарти послуг, але вони мають відповідати потребам нашої громади. Коли ми впроваджуємо нові послуги, дуже детально розробляємо порядки їх надання, щоб вони були доступні для мешканців нашої громади і зрозумілі для нас як надавачів.

- Чи вистачає вам підтримки інших громад, міжнародної допомоги для функціонування Центру життєтійкості?

- Ми активно беремо участь у різних проєктах, пишемо заявки на отримання грантів… Зокрема, наразі ми беремо участь у декількох проєктах Юнісеф (Дитячі містечка, Право на захист, Надія і житло для дітей тощо), для втілення яких надаємо міжнародним організаціям статистичні дані нашої громади. Адже попередньо ми вивчаємо потреби громади, категорії і які послуги їм необхідні. Часто ми проводимо зустрічі з цільовою аудиторією. Наприклад, у нас були зустрічі із сім'ями, у яких виховуються дітки з інвалідністю. Ми розповідали, які вони можуть отримати послуги від держави і в нашій громаді. Так само зустрічі проводиться і сім'ями членів загиблих. Тож ми постійно моніторимо і вивчаємо потреби нашої громади. Це один із ключових моментів для впровадження нових послуг. Зараз на рівні Міністерства соціальної політики України є велика кількість нормативних актів для впровадження цих послуг. Тому ми вивчаємо потребу, чи дійсно нам потрібна ця послуга перш ніж її впровадити. Також аналізуємо: запровадити у нас ту іншу послугу або закупити в іншій громаді.

Життєстійкість у дії

- Як ви особисто оцінюєте інформаційну політику щодо психологічної допомоги? Що б ви хотіли змінити в цьому?

- Ми дуже активно проводимо інформаційну кампанію. Так, зі створенням Центру життєстійкості у нас проводились дні польської чи німецької культури. До нас приходили фахівці, які під час цих заходів паралельно робили майстерки для дітей, залучаючи батьків, розповідали про створення Центру життєстійкості. Крім того, ми роздаємо літературу, виставляємо на сайтах інформацію, проводимо різноманітні заходи. Уже навіть працює так зване сарафанне радіо, адже деякі люди самі до нас телефонують, щоб отримати ту чи іншу допомогу.

Про наш Центр життєстійкості від Міністерства соціальної політики України неодноразово знімали відеосюжети. Нещодавно на заході, де нагороджували нас як одного з найкращих надавачів соціальних послуг, а саме за комплексну послугу з формування життєстійкості, здійснювався показ ролика про наш центр. До нас підходили колеги з інших центрів, знайомились, розпитували про робочі моменти. Також до нас приїжджали колеги з Одеси, Гайворона Кіровоградської області, Запоріжжя, Луганщини, Донеччини для обміну досвідом. Ми навіть маємо у нашому Центрі життєстійкості карту, де відмічаємо місця, звідки нас відвідували гості.

- Чи плануєте розширювати центри, щоб надавати допомогу у віддалених селах?

- Це вже відбувається. При нашому Центрі життєстійкості діє мобільна бригада, яка їздить по старостатах, надаючи необхідні послуги усім, хто має потребу, у тому числі навіть на дому.

- Що для вас означає слово "життєстійкість"?

- Життєстійкість для мене – це безбар'єрний простір, місце, де можна відновити ресурси.

- Як ви особисто відпочиваєте після важкого робочого дня?

- Зустрічаюсь із подругою. Коли приїжджає донька, ходимо пити каву. Також нещодавно я їздила на Дніпропетровщину до себе на батьківщину, зустрічалася з колегами з місцевого Центру життєстійкості. Мені було цікаво, як функціонують інші центри, адже зазвичай приїжджають до нас. Я розповіла, що родом із Дніпропетровщини, але живу у Бучі. Мене розпитували, чи дійсно у нас була окупація. Я розказала, що дехто з моїх колег навіть побував у полоні. Місцевий психолог навіть хотів надати мені допомогу, зважаючи на розказані мною історії. Також ми провели захід, де писали щоденник історії стійкості, куди записували свої історії, що зробили нас сильними. Інколи ти не можеш озвучити свій біль, тому треба його прописати чи намалювати, щоб відпустити від себе.

Нині з колегами багато говоримо про піклування про себе, пошук ресурсів, які дійсно наповнюють, адже довкола чимало всього негативного. Коли віддаєш частину себе, то треба й поповнюватись, турбуватись про себе, не перейматися думкою оточуючих, знаходити приємні місця і людей, з якими нам комфортно.

- Яким ви бачите Центр життєстійкості через кілька років?

- Команда центру прогресивна і креативна. Ми постійно щось нове придумуємо, ідей у нас хоч відбавляй. Я думаю, так буде і надалі.

- Які проєкти ви б хотіли реалізувати передусім?

- На даний час ми вже подали грантову заявку щодо одного проєкту, який стосується облаштування простору для психологічної допомоги. Наразі чекаємо результати.

Також хочемо впроводити послугу для підтримки сімей, у яких виховуються дітки з інвалідністю. Це нова послуга під назвою "Раннє втручання", коли на ранніх етапах, до чотирирічного віку, у дитини виявляють вади розвитку. Наша команда наразі  проходить навчання, щоб супроводжувати таку родину, давати рекомендації, як правильно доглядати за дітьми з вадами розвитку. На даний час команда пройшла лише перший модуль навчання із можливих трьох.

Цьогоріч плануємо впровадити послугу "Денний догляд для дітей з інвалідністю". Також готуємось до відкриття Центру реабілітації для дітей з інвалідністю, адже у Бучанській громаді близько 370 мають інвалідність.

- Це насправді дуже чудові ідеї. Ми бажаємо вам успіхів у подальших планах.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.