«Золоті» кілометри: де на Київщині найдорожче їздити маршрутками

26.02.2019 Беринда Борислав 0

Інформаційна агенція “Погляд” упродовж двох останніх тижнів з’ясовувала, в яких містах Київщини наразі найвищі розцінки на пасажирські перевезення у маршрутних таксі. Але перед тим, як оприлюднити результати, трохи історії... Перші маршрутні таксі в Україні з’явилися на початку 90-их років минулого століття, разом з економічною кризою в молодій пострадянській державі. Маленькі “пижики” і “рафіки” з “мерсами”, котрі щодня все частіше курсували міськими вулицями, на той час здавалися чимсь незвичайним, небаченим, а до того ж — швидшим. І байдуже, що дорожчим за звичайний автобус чи тролейбус. Зате - не таким завантаженим і лояльнішим до пасажирів: зупинялися маршрутки де завгодно і за першим побажанням. До середини 90-их, особливо після урядових директив про обов’язкове перевезення пільговиків, неповороткий державний пастранс почав потроху відступати — автопарки масово приватизувалися, великі автобуси опинялися або на автобазарах, або ж на аукціонах, а їхнє місце заступали маленькі і значно економічніші (для власників!) мікроавтобуси. У нове століття Україна увійшла з кількома сотнями приватних підприємств, котрі займалися пасажирськими перевезеннями, і невеликою кількістю державних (муніципальних) автопарків, які в основному залишилися у великих містах... Сьогодні без маршрутних автобусів українського, китайського або індійського виробництва вже неможливо уявити автошляхи наших міст, містечок та сіл. Пасажирські перевезення стали бізнесом. Правда, неоднозначним і дуже чутливим для суспільства. Це підприємництво супроводжується перманентними скандалами, збурює громадськість та стає темою численних обговорень у соціальних мережах. І що цікаво — на нього повсякчас скаржаться і його власники, і самі пасажири. І якщо той, хто щодня дістається маршрутними таксі на роботу чи додому, нарікає на прірву між якістю та ціною обслуговування (зрозуміло, що споживача не влаштовує сервіс і він вважає, що платить за нього значно більше, ніж мав би), то перевізники впродовж багатьох років говорять лише про несправедливо занижені тарифи. Чи справді вони занижені? Чому тарифи на пасажирські перевезення інколи різняться вдвічі в окремих регіонах Київщини? Чому, наприклад, проїзд містом в Українці коштує 3 гривні, в Обухові — 4, у Бородянці — 8, а в Бучі та Ірпені — по 7 гривень? Невже на Обухівщині вартість палива і запчастин до автобусів настільки нижча? Чи там, де платять більше, живуть значно заможніші пасажири? Звичайно, ні.

А чому мешканці Бородянки, сідаючи у маршрутне таксі до Києва, сплачують більше двох гривень за кожен кілометр, а ціна кожних 1000 метрів на маршруті Вишгород-Київ майже на 50 копійок нижча? Звідки така різниця між тарифами Ірпеня та Броварів? Нібито і відстань однакова між цими містами і столицею, а вартість проїзду для ірпінців на 3-6 гривень вища. Чудасія?

Кореспонденту ІА “Погляд” вдалося поспілкуватися з трьома приватними перевізниками з різних регіонів Київщини. На умовах анонімності вони відповіли на кілька запитань. Далі — запитання-відповіді.

- Чому ви вважаєте несправедливими тарифи на перевезення?

- Вони дійсно необгрунтовано низькі. Оплата ремонтних послуг та запасних частин постійно зростає. Паливно-мастильні матеріали теж зростають в ціні...

- Але ж наразі ціна на паливо в Україні за останні три місяці пішла до низу?

- Зараз зменшилась, завтра - підніметься. Що тоді? Змінювати тарифи щодня?

-Ну, це було б принаймні справедливо...

-Ніхто цього не робитиме з перевізників. А надто зараз, коли місцеві бюджети не спроможні навіть компенсувати 70-80% витрат за перевезення пільгових категорій пасажирів. Я вже не кажу про 100%.

-Тому водії так себе й поводять з пільговиками? Виганяють з салонів, обзивають?

- На нашому підприємстві такого немає. Але подібні факти трапляються. Не раз про таке чув і читав. Не виправдовую цього, але водій - теж людина. У нього є емоції. А ще в нього є план, який потрібно виконати.

- А який план у ваших водіїв?

- Ми відійшли від системи щоденного плану. Ця система себе не виправдовує. Занадто багато не доотримуємо виручки. Знайшли інший механізм - в кожній маршрутці у нас стоїть відеокамера. Ми можемо порахувати, скільки людей проїхало по місту, скільки — до Києва. З “каси” вираховуємо зарплату водія, даємо йому гривень 200 так званої премії “за чесність” і все...

- Податки?

-Про це я зараз говорити не готовий...

Поспілкувалися журналісти “Погляду” також із перевізниками, які працюють із щоденними “планами”. Вони теж скаржаться на дорогі запчастини і пальне. Аргументи про зниження цін на бензин та дизпаливо їх мало чіпляють. Натомість торочать про пільговиків та неможливість отримати із місцевих бюджетів повну суму компенсацій за їхнє перевезення. Нарікають на конкурентів, котрі “граються з тарифами” і знижують їх. І на водіїв “автівок”, котрі зухвало вантажать на зупинках пасажирів і “перебивають бізнес”. А також говорять, що часто на маршрутах водії не виконують план... Теза з проводу планів видається дивною. Особливо з огляду на те, що ми теж щодня користуємося маршрутними таксі і кожен з нас інколи потрапляє до салону автобуса не з першої спроби. А тому одразу хочеться порахувати. І кількість пасажирів у салоні, і ті пару-трійку літрів дизельного палива, які той же “еталон” за один рейс з тієї ж Бучі або Борисполя “з’їдає” на шляху до Києва, але чи варто рахувати чужі гроші? Напевно, ні, бо це мають робити не пасажири, а ті органи, які оголошують тендери для перевізників, контролюють їхню роботу, якість обслуговування, безпеку. А ці органи або не вміють рахувати, або не хочуть, або просто кинули усе напризволяще. Не всі, звичайно. Скажімо, в Обухові міська рада бо вже кілька разів не дозволила перевізникам піднімати тарифи. Є ще міста, де до цих питань ставляться розсудливо. А є й інші приклади. Надто у тих населених пунктах, де конкуренція між перевізниками відсутня, де є монополісти і “чужих” у цей бізнес не пускають. А тому і трапляються різні казуси — пенсіонерів у заший із салонів маршруток женуть водії-нечеми, або ще гірше — люди із тих салонів випадають і травмуються...

Що ж робити в цій ситуації простим пасажирам? Можна чинити так, як у Вишневому. Там пішли шляхом об’єднання громади навколо проблематики якості пасажирських перевезень, взявши на озброєння методику акцій протесту, петицій, скарг у відповідні органи місцевого самоврядування. Можна тиснути на депутатів, які представляють ваш округ на різних рівнях... Засобів впливу є насправді багато. Головне — не мовчати...

Новини

7 травня, вівторок