Жінки, які працюють в аеропорту «Бориспіль», хто вони? (частина 1)

В нашому суспільстві й досі живуть стереотипи щодо жіночих та чоловічих професій. У виданні The Village Україна поспілкувалися із жінками, які працюють в аеропорту "Бориспіль" і дізналися їхню думку щодо професії, гендерних стереотипів й чи варто поділяти роботу на чоловічу та жіночу.

Світлана Заміхора

начальниця зміни відділу контролю доступу служби авіабезпеки

Раніше я працювала вчителькою англійської мови, але після декрету не хотіла повертатися в школу. Тоді вирішила шукати роботу в аеропорту: це ж літаки, романтика, і всі з Борисполя мріють там побувати. Для посади в службі авіабезпеки треба було знати англійську мову, тому мій досвід став у пригоді. Так з 2006 року я працюю в аеропорту.

Авіаційна безпека – відповідальна робота. Ми перевіряємо, чи є небезпечні та заборонені предмети в багажі та ручній поклажі. Безпосередньо мій відділ працює на контрольно-пропускних пунктах для персоналу, який обслуговує авіарейси. Через ці КПП проходять працівники та службові автомобілі з бортовими припасами й харчуванням – тим, що потрібно для літака в польоті. Однак часто ми перевіряємо і пасажирів у терміналах. Я керую персоналом пропускних пунктів, проводжу інструктажі, стежу за якістю роботи. По суті це менеджерська посада.

Коли я тільки прийшла працювати в службу авіабезпеки, чоловіків тут було більше, ніж жінок. Адже коли службу створювали, на посади брали чоловіків із силових структур. Думаю, у той час діяли гендерні стереотипи, що це чоловіча робота. Але тепер вони потрохи зникають. Жінка може виконувати ту саму роботу, що й чоловік, а іноді навіть краще за нього. Часто жінки відповідальніше ставляться до роботи, а в конфліктних ситуаціях їм більше вистачає толерантності й терпіння. Зараз у службі чоловіків і жінок приблизно порівну.

Думаю, гендерні стереотипи діють не лише в нас, а й в інших сферах. Жінкам нечасто доручають відповідальні завдання, не сподіваються, що жінки виконають їх зі стовідсотковою ефективністю, і ставляться як до слабких істот. Але я вважаю, що жінка така ж ефективна одиниця, як чоловік.

Також варто враховувати те, що у жінок і вдома вистачає клопотів і навантаження [хатньою роботою]. Після нічних змін не завжди вдається прийти додому і просто виспатися перед наступною зміною, бо є сім’я, діти. Моя сім’я повністю мене підтримує, але у багатьох жінок чоловіки не люблять нічні зміни. ВОНИ ДУМАЮТЬ, ЩО МАМА ПОВИННА НОЧУВАТИ ВДОМА І ГОТУВАТИ ЇСТИ. Буває понаднормова робота, і жінка хоче вийти на зміну, але чоловік її не відпускає.

Щоб не виникало жодної упередженості, жінка з першого дня роботи повинна так себе поставити, щоб чоловіки бачили в ній лише колегу. І ставилися до неї як до колеги, а не як до жінки. Ми ж отримуємо однакову зарплату, виконуємо однакову роботу.

Чоловіки, як правило, вважають, що жінки менш компетентні та досвідчені. Мовляв, це ж жінка. Хоча досвід останніх років доказує протилежне. Нині жінки настільки підковані, що знають все про облаштування автомобіля, де мотор, радіатор. Ми розбираємося у вузлах машини не гірше, ніж чоловіки. Також знаємо всі класифікації заборонених предметів – це і зброя, і вибухівка, що раніше сприймали лише як чоловічу сферу. Жінкам потрібно завжди йти вперед, займатися самоосвітою, розвиватися.

Я не думаю, що жінка не може фізично зробити якусь «чоловічу» роботу. Мозок жінки працює так само, як чоловічий. Насамперед жінкам заважає саме ставлення до себе і страх перед «чоловічими» професіями: вони думають, що їх можуть неправильно зрозуміти, осудити. Але треба переступати через усі ці перепони й доказувати собі та іншим, що ви можете. Побороти невпевненість насамперед у собі.

Вікторія Арделян

пілотеса МАУ

У мене ніколи не виникало жодних думок, що я можу бути кимось іншим, крім льотчиці. Сім’я у мене не проста, а в п’ятому поколінні авіаційна: прадідусь літав під час Другої світової війни, дідусь працював штурманом в аерофлоті, дядько – другий пілот МАУ, а тато до сьогодні працює пілотом-командиром. Тому з дитинства в сім’ї виховувалася любов і повага до цієї професії, і я з радістю продовжила династію.

У шість років я вирішила стати пілотесою і йшла до своєї мрії. Я добре вчила французьку мову й отримала високий бал на ЗНО з неї, тож батьки бачили мене на філологічному факультеті. Вони були проти професії пілотеси, бо ця робота важка і потребує високої концентрації уваги, пов’язана з ризиками. Я пройшла у всі київські виші, але оригінали документів подала у Кропивницьку льотну академію і сказала батькам уже по факту. БАТЬКИ МЕНЕ ПІДТРИМАЛИ, БО ЗРОЗУМІЛИ, ЩО ЦЕ ПОКЛИК І ЩО Я НЕ ПОСТУПЛЮСЯ. Батько мені допомагав, адже у нього колосальний досвід за спиною і йому є що розповісти.

На навчанні серед 145 студентів було п’ять дівчат, але я ніколи не відчувала жодних незручностей. Для викладачів дівчата на потоці були в новинку, але вони оцінювали знання, а не стать студентів. Я закінчила академію на відмінно і продовжила навчання у Києві, а потім у Вільнюсі освоїла літаки Boeing. Після цього – співбесіда в МАУ, конкурсний відбір, тест з англійської мови, медкомісія. І от я вже три роки працюю в компанії другою пілотесою Boeing. Перший мій професійний виліт відбувся влітку 2017 року з інструктором з Києва до Пальми-де-Майорки.

Зараз у МАУ працюють дві пілотеси, решта – чоловіки, це близько 450 пілотів. АЛЕ ЖОДНОГО ЗВЕРХНЬОГО ЧИ УПЕРЕДЖЕНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПІЛОТЕС НЕМАЄ.У пасажирів жінка-пілот завжди викликає здивування та усмішку. Іноді кажуть, що це класно, і передають через бортпровідників мені «привіт».

Робота важка, тобі потрібно розбиратися не лише у технічних аспектах літака, а й бути сильною, витривалою, швидко ухвалювати правильні рішення. Це постійна концентрація, не лише розумова, а й фізична. Тому професія вважається більше «чоловічою». Але завжди можна подолати всі труднощі, якщо цього хочеш. Потрібно прочитати багато книг, активно готуватися до щорічних перевірок у різних країнах.

У складі екіпажу є пілот-командир і другий пілот. Командир – обличчя літака, він тотально відповідає за все, що відбувається до, під час і після рейсу. Другий пілот виконує ту саму роботу, що командир, але відповідальність за рішення лежить на останньому. Щодня в команді різні командири і пілоти. Команда змінюється для того, щоб усі працювали за однією схемою і кожен екіпаж мав однакове бачення роботи. Щоб люди працювали, керуючись стандартами, а не дружбою чи особистими стосунками. Це рівень професіоналізму: екіпаж змінюється щодня, але водночас усі працюють однаково.

Я ЛЮБЛЮ СВОЮ РОБОТУ ЗА ВІДЧУТТЯ ПОЛЬОТУ. Мені подобається те, що я роблю кожного дня. У цю роботу неможливо не закохатися.

Хотілося б, щоб кожна людина була щасливою у своїй професії. Неправильно ділити категорично: ось це для чоловіків, цього тобі не можна. Але всюди є свої особливості й нюанси, і треба самому думати, чи готовий ти це робити.

Марина Фастовець

начальниця відділу із запобігання і виявлення корупції

До «Борисполя» я працювала в правоохоронних органах слідчою. Я навчалася в Національній академії МВС, потім пішла в міліцію, але після реформи з посади старшої слідчої перейшла в аеропорт.

В аеропорту була ідея власними силами створити проєкт з розслідування крадіжок багажу. Я очолила цей проєкт і стала детективкою. Ми запустили гарячу лінію для пасажирів: вони телефонують і кажуть про загублену річ, а ми проводимо внутрішню перевірку, знаходимо втрачений багаж і винних у цьому. МИ СТАВИМО ПЕРЕД СОБОЮ ЗАВДАННЯ НЕ ЛИШЕ ЗНАЙТИ БАГАЖ, А Й ЗВІЛЬНИТИ ПРИЧЕТНИХ ДО КРАДІЖКИ.

Гаряча лінія діє вже чотири роки, і, хоча спочатку було побоювання, що ніхто не телефонуватиме, ми отримали велику кількість звернень. Це свідчить про те, що люди нам довіряють. Раніше побутувала думка, що всі речі зникають лише в «Борисполі», але ми виявили, що схожа проблема є у багатьох аеропортах. Тому контактуємо з іншими аеропортами й допомагаємо з пошуками.

Під моїм керівництвом є п’ять детективів: чотири чоловіки та жінка. З чоловіками мені працювати комфортно, напевно, тому, що я вже маю схожий досвід у правоохоронних органах. Але й з колегою-жінкою мені комфортно, вона дуже делікатна, а для детектива важливо уміти працювати з постійними претензіями від пасажирів. Людина, у якої зникли речі, перебуває у стресі, тому потрібно вміти погасити конфлікт, іноді заспокоїти пасажира і максимально посприяти у розв’язанні проблемної ситуації.

Мені здається, що, коли в чоловічому колективі є жінка, він набуває більшої функціональності. Жінка більше переймається проблемою, висловлює співчуття, бо людям це потрібно і важливо.

ЩО ВАЖЧА РОБОТА, ТО ЦІКАВІШЕ ЇЇ ВИКОНУВАТИ. Психологічно інколи буває важко, оскільки постійна робота з людьми є непростою, але завжди потрібно вміти правильно налаштуватися і швидко та чітко ухвалювати рішення.

Я вважаю, що люди незалежно від статі можуть однаково якісно виконувати одну й ту саму роботу. На жаль, історично так склалось не тільки в Україні, а й за кордоном, що жінки не могли повною мірою реалізувати свій потенціал через фактори, які від них не залежали.

За останні роки українське суспільство трансформується настільки швидко, що гендерні стереотипи у професійній діяльності, та ще й на таких великих підприємствах, як аеропорт, дуже швидко зникають. Однак знадобиться ще трохи часу, щоб самі жінки перестали боятись відстоювати свої права та почали власним прикладом показувати професіоналізм.