Оксана Мусієнко: За кілька днів до 90-річчя: помер відомий режисер Олександр Муратов

У 1968 році молоді українські режисери Олександр Муратов і Микола Рашеєв зняли на кіностудії імені Олександра Довженка на замовлення Центрального телебачення 58-хвилинну стрічку "Маленький шкільний оркестр".

Це був ліричний, ностальгічний фільм, фільм-спогад, де реальне перепліталось з ірреальним, якісь справжні події з мріями та мареннями. Тому цілком природна монтажна побудова за логікою сну, марення, коли несподівано змінюються локації, події, персонажі. Камера оператора Олега Мартинова дивиться на світ неначе через легкий серпанок, зображення набуває імпресіоністичного забарвлення. Це надає стрічці неповторної атмосферності.

Музичний ряд фільму несе надзвичайно високе смислове і емоційне навантаження. Музика Мікаела Тарівердієва задає темпоритм як внутрішньокадровій дії, так і монтажній структурі фільму, вона же стає його змістом, підсилює його ліричну інтонацію. Адже герої фільму – юні музиканти і через музику розкривається їх внутрішній світ, почуття і мрії.

Герой фільму десятикласник Віктор, ще шукає свій шлях у житті. Він талановитий саксофоніст, до того ж ще успішний спортсмен-велогонщик.

Інший персонаж – барабанщик оркестру, він змушений розлучитися зі своєю мрією стати льотчиком, його відсіює медична комісія. Здавалось би, всі ці конфлікти, драматичні колізії були притаманні тим шкільним фільмам, що у ту пору з’являлися на екрані.

Сюжет більш ніж традиційний: школярі-десятикласники, останні дні у рідній школі, перше кохання, перше розчарування, роздуми про те, а що далі, вибір життєвого шляху. Проте стрічка київських режисерів несе на собі відбиток "інакшості".

Втім, є те, що об’єднує героїв фільму. Це любов до музики, вона для них цілий світ сповнений краси і чарівності.

У фільмі ми не побачимо вчителів, комсомольських лідерів, жодного разу нам не покажуть комсомольські збори, де будуть "виховувати" музикантів за те, що вони грають "ідеологічно-невитриману" мелодію.

Чи будуть у сюжеті якісь конфлікти? Будуть звичайні драматичні колізії щасливого і нещасливого кохання. Чарівна мініатюрна дівчина здається ще тендітнішою біля свого величезного контрабаса. Вона закохано дивиться на піаніста, а він нічого не помічає, його почуття належать… роялю, він повністю віддається музиці.

Події фільму ми сприймаємо крізь спогади ліричного героя фільму Віктора. Юнак переживає перше кохання, може навіть лише мрію про нього, яка ніколи не стане реальністю. Його спогади і світлі, і гіркі, і солодкі, і болючі. Ось він бачить жінку своєї мрії у Софії Київській на фоні стародавніх фресок і мозаїк, і вона з’являється до нього така ж недосяжна, як ці зображення, що прийшли з глибини віків.

Юний саксофоніст блукає в одному з містичних місць Києва – на руїнах Зеленого театру і весь поринає у музику, яка викликає чудесне видіння – постать тієї жінки, в почуттях до якої він не наважується зізнатися навіть сам собі. Епізод цей сповнений витонченим ліризмом і сумом.

Будуть у фільмі кадри, сповнені динаміки та експресії і музика Тарівердієва неначе їх окрилює.

Велогонки, в яких бере участь Віктор, завершуються його тріумфом.

Ось хлопець злітає у повітря на руках своїх друзів з команди. Але – стоп-кадр і ми бачимо його застигле обличчя. Очима хлопець проводжає ту, що полонила його серце. А вона спокійно віддаляється, ідучи поруч зі своїм чоловіком.

Протягом фільму герої дуже мало розмовляють, фільм абсолютно не переобтяжений діалогами. За героїв здебільшого говорить саме музика, її мелодії і ритми.

Події фільму відбуваються у Києві. Ми побачимо на екрані знайомі місця – бульвар, що повільно спускається до площі, паркові алеї, Видубицький монастир, і ботанічний сад, схили Дніпра і його безкраї простори, і, нарешті, якісь фрагменти стін, вікон, парадних дверей у будинках, які можуть впізнати лише кияни.

Все ж, це зовсім не Київ з туристичних листівок. Це місто, яке з’являється як прекрасне видіння у спогади про такі чудесні і гіркі дні нашої юності.

Маленький шкільний оркестр зіграє на випускному вечорі, а далі друзі роз’їдуться, розлетяться шукати свого місця у цьому великому світі. Хтось від’їжджає, хтось проводжає друзів, залишаючись на пероні.

Цим і звершується ця світла і лірична історія.

Та нагадаємо і про долю самого фільму. Звуки музики маленького шкільного оркестру не на жарт налякали партійну цензуру. Фільм було покладено на "полицю".

Що ж могло так настрашити ідеологічних цензорів у цій ліричній стрічці? Згадаймо, йшов 1968 рік. Щойно відшуміла Празька весна. Радянські танки вже рухалися вулицями столиці Чехословаччини.

Партійне керівництво, налякане тими подіями, вважало чи не основними підбурювачами саме митців, кінематографістів зокрема. "У них все те ж починалося з музики, з фільмів" - така думка домінувала у "владних коридорах". Що ж, партійні цензори мали рацію. Маленький шедевр київських кінематографістів був співзвучний з настроями європейських "нових хвиль", чеської зокрема.

Все ж таки фільм Олександра Муратова і Миколи Рашеєва повернувся до глядача аж через 42 роки. Його відшукав у телевізійних архівах у 2010 році кінознавець Євген Марголіт.

Нині передана режисером Олександром Муратовим стрічка зберігається у фільмофонді Національного центру Олександра Довженка. Фільм "Маленький шкільний оркестр" можна переглянути в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру.

Звуки музики маленького шкільного оркестру повертаються.

Першоджерело за посиланням.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією медіа "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.