Як жили кияни до «ери холодильників»?

Зберігати продукти свіжими у теплу пору допомагали льодники, кригу для яких заготовляли взимку на замерзлому Дніпрі

Нині ніхто не уявляє помешкання без холодильника. А тим часом перший електричний холодильник для побутових потреб було створено на початку 20 століття. Доти були інші способи зберігати продукти свіжими.

Найпоширенішими були льодники – спеціальні камери, які облаштовували у підвалах чи погребах, обшивали деревом для теплоізоляції. Взимку на замерзлих водоймах кололи лід, завантажували його у льодники, перекладаючи їх дерном і соломою.

«Льодники зберігали холод протягом усього теплого сезону. В багатоквартирних будинках кожен мешканець міг користуватися своєю шафою при льоднику. Температура у ньому була достатньо низькою для зберігання продуктів. Подібні «холодильники» були по усьому Києву – від непоказних будиночків до розкішних особняків. Наприклад, у знаменитому «Будинку з химерами» архітектора Городецького льодник обвлаштували у товщі схилу, на рівні нижнього поверху з боку нинішньої площі Івана Франка. В описі опцій цього будинку, складеній для банку, який дав Городецькому іпотечний будівельний кредит, написано: «Каждой квартире полагается: холодильник при общем леднике, погреб, склад для дров, винный погреб…».

До речі, в Америці наприкінці 18 - на початку 19століть до берегів у великих містах транспортували айсберги, їх розпилювали і крижані «цеглини» продавали людям для облаштування льодників. У Києві ж добували лід ближче – на замерзлому Дніпрі.

Те, як це відбувалося, детально описав Maksym Oleynikov на Фейсбук-сторінці «Киевские истории».

«Морозними зимами на Дніпрі і внутрішніх річках і ставках кипіла робота по заготівлі льоду для тисяч льодників. На старій київській фото листівці видно нинішній Володимирський (а тоді – Олександрівський) узвіз, по якому рухається обоз із льодом від Дніпра до центру міста. Більше всього льоду добували на Дніпрі, але кололи його також на ставках і озерах. Якщо до льодників завантажувалась нечиста крига, при таненні з’являлась брудна вода і продукти псувалися. Тому у 1907р. Київська міська дума заборонила заготовку льоду у закритих водоймах. На виділених на Дніпрі місцях т.зв. льодобої отримували спеціальні ярлики-дозволи видобутку льоду для пред’явлення поліції і покупцям. Заготовка льоду у невстановлених місцях обкладалася штрафами», зауважує Maksym Oleynikov і цитую нарис у київській газеті початку ХХ ст.:

«Замерз Славута Днепр и покрылся толстою корою. Только хлопцы на коньках скользят по его гладкой поверхности, спорят с ветром. А вот там, ближе к берегу, остановился обоз. Там какие-то люди время от времени поднимают вверх что-то тяжелое и бьют ним об лед. Разбив лед, ледобои вылавливают льдины длинными саками и тянут баграми к саням. Тяжело груженый обоз медленно движется по набережной, поднимается по Владимирскому спуску на Крещатик и вливается в шум киевских улиц. За работу ледобоев брались крепкие парни, привыкшие трудиться на ветру и морозе. Без шутки и водки в таком деле не обойдешься. И потому все знали, — где работают ледобои, там весело. Там шутки, песни и молодой смех… …И так, смеясь, наполняют эти люди ненасытные городские погреба льдом, чтобы в летнюю жару можно было достать среди Киева холодный стакан «зельтерской» воды или пива. Мясники также будут спокойны за свой товар, имея полный погреб этого хрусталя, а самое главное, лед очень нужен для больниц и санаториев».

Льодобої займалися своїм промислом аж до Другої Світової війни. І тільки після неї у побуті все активніше стали застосовуватись холодильні установки, а льодники – відходити у минуле. Хоча у 60-ті роки минулого століття деякі господарі приватних садиб ще тримали льодники.

Фото з Фейсбук-сторіки Киевские истории