26 квітня 1986 року - ця дата є невигойною раною на тілі України. В молодому містечку Прип'ять сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. ЇЇ й досі вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою. В ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а аварійним. Над одним з реакторів велетенське полум'я розірвало нічну темряву. Тоді ще, сорокарічного лікаря-психотерапевта, Олександра Дрепіна, як і тисячох інших ліквідаторів в екстренному порядку відправили долати наслідки страшного лиха. Перших п'ять днів спецбатальйон номер 731, в якому був Олександр Дрепін, копав глину, яку потім вантажили у вертольоти і відвозили у Чорнобиль. Потім, за його словами, всіх спрямували розбирати уламки на пром-площадку біля реактора. Лише коли доза опромінення перевищила норми припустимого, всіх демобілізували. Відтоді проблеми зі здоров'ям переслідують мужнього ліквідатора. Вже 32 роки минуло з моменту вибуху реактора на четвертому енергоблоці станції.
Громада Бучі зібралася біля пам’ятного знаку, щоб вшанувати тих, хто першим поринув у бій з невидимим ворогом – радіацією. Сотні бучанців героічно захищали країну та світ від наслідків атомної катастрофи. Це були працівники пожежної частини, міліціонери, медики, військовослужбовці та інші самовіддані люди. За мужність та відвагу всіх ліквідаторів було нагороджено подяками Бучанського міського голови. Протоієрей Отець Андрій відправив панахиду, хвилиною мовчання усі присутні вшанували пам'ять тих, кого «вбив» мирний атом. Ми ніколи не забудемо ваш подвиг - ніби промовляють живі квіти на холодному граніті біля пам’ятного знака в Чорнобильському парку.
