«Усiм нам смерть судилася зарання…»: 48 роковини вбивства у Василькові художниці Алли Горської

28 листопада 1970 року на васильківській землі трагічно загинула непримирима з несправедливістю органів КДБ і рядянського режиму талановита художниця Алла Горська. Її було вбито одним ударом – ззаду по голові… Нині у Василькові є вулиця і провулок Алли Горської. А на фасаді будинку її свекра, де сталася трагедія, (по вулиці Алли Горської, 14) 19 жовтня 1995 року з’явився пам’ятний знак, художником і скульптором якого був Михайло Денисенко.

Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай — червону тiнь калини на чорних водах — тiнь її шукай, де жменька нас. Малесенька шопта лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, бо калинова кров — така ж крута, вона така ж терпка, як в наших жилах. У сивiй завiрюсi голосiнь цi грона болю, що падуть в глибiнь, безсмертною бiдою окошились.

Так писав Василь Стус у пам'ять про художницю Аллу Горську Алла Горська народилася 18 вересня 1929-го року у впливовій на той час сім’ї. Її батько Олександр Валентинович Горський був директором спочатку Ялтинської, а потім Ленінградської та Київської кіностудій. Батько в родині був авторитетом. З його листувань з донькою стає зрозумілим, що відбувається розмова двох митців, які полемізують та радяться з приводу творчих планів. З матір'ю Оленою у Алли відносини були сокровеннішими. Вони разом пережили дві блокадні зими у Ленінграді, підтримували одна одну по смерті брата Арсена, який загинув на фронті. До Києва сім’я Горських переїхала наприкінці 1943 року. Невдовзі Алла вступила до Республіканської художньої школи. Після закінчення школи Горська вступила до Київського художнього інституту на живописний факультет до майстерні Сергія Григор'єва. Там вона познайомилася з майбутнім чоловіком – студентом Віктором Зарецьким, і 1952 року вони одружилися. Вже за два роки після закінчення інституту, Алла Горська почала працювати у галузі станкового й монументального живопису. Розпочалися подорожі Україною. На початку 60-х років Алла Горська разом з Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним організували Клуб творчої молоді у Києві. Згодом він став центром українського національного життя. Зустрічі відбувались в Жовтневому палаці, там директор О. Авдюшко надав клубу кімнату. Молоді митці сміливо рухалися вперед, але партійна номенклатура ніколи не спала. Діяльність клубу не залишилася непоміченою. У 1965 році почались арешти української інтелігенції. Аллу Горську почали викликати до КДБ як свідка. Ось тоді і розпочався відкритий конфлікт художниці з органами держбезпеки. Це почало турбувати батька Алли, який із самого початку був схвальної думки щодо подібних зустрічей, але після 1965 року змінив своє ставлення до них. Він намагався переконати Аллу полишити свої ідеї, мистецькі та світоглядні переконання. На це він мав свої причини. Аллу Горську перестороги батька не зупиняли. Вона продовжувала активно переписуватися з Опанасом Заливахою, який в той час був у таборі. Більше того – вона у 1966 році підписала клопотання про його захист. За два роки (у 1968 році) був створений відомий «Лист-протест 139-ти», під яким стояв автограф Алли Горської. Цей лист у стриманому тоні апелював до порушення соціалістичної законності. Проте цього було достатньо, щоб проти підписантів було розпочато адміністративні репресії. Навмисно містом поширювалися чутки про бандерівську організацію, очільницею якої називали Аллу Горську. Після «Листа-протесту 139-ти» КДБ СРСР значно посилили роботу проти дисидентського руху. За родиною художників почали демонстративно стежити. Аллу Горську неодноразово викликали на допити. Горська була душею шістдесятництва. Однодумці зустрічались в її квартирі з Зарецьким, там вони могли говорити вільно і відчувати себе в безпеці. Навіть ті, хто відбув покарання, повертаючись з таборів, зупинялися у квартирі художників, де була атмосфера піднесення та свободи. Євген Сверстюк зробив припущення, що це викликало особливу лють у КДБ, адже вони «створили цілу систему перевиховання людей, а якась художниця зводить усю роботу нанівець. Вийшовши з таборів, вони замість того, щоб злякатися, відразу потрапляють у бадьоре антирадянське середовище». З огляду на життя Горської стає зрозумілим, що незалежність та вільну власну думку система не пробачала. Громадська та мистецька діяльність Алли, сміливість її поглядів урешті-решт перетнула кордон дозволеного й потрапила під статтю «Антирадянська агітація та пропаганда». Всі очікували арешту, але... 28 листопада 1970 року Алла Горська вийшла зі свого будинку на вулиці Терещенківській. Вона мала їхати по справах до Василькова: забрати сімейну реліквію – швейну машинку Зінгер у свого свекра, Івана Зарецького. Додому Алла не повернулася. Схвильований чоловік наступного дня намагався зв’язатись з дружиною телефоном, але у Василькові ніхто до переговорного пункту не прийшов. Зв'язку з Аллою не було. Після цього Віктор вирішив сам поїхати до Василькова. Він знайшов будинок порожнім та замкненим. Міліціянти двері не відкривали ще добу. Тіло батька Віктора, Івана Зарецького знайшли 29 листопада біля залізничної станції Фастів-2. Він лежав на колії з відрізаною потягом головою. Тільки 2 грудня міліція відкрила двері до будинку Івана Зарецького. Врешті-решт у льоху було знайдено тіло вбитої Алли Горської. Мистецька творчість Широко відома в Україні та світі жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність Алли Горської та трагічна смерть значною мірою залишили поза суспільною увагою її мистецький доробок, який представлений десятками монументальних та живописних творів, великою кількістю графічних робіт, ескізів. Творчість митця ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів. Авторка численних художніх творів: «Автопортрет з сином» (1960), «Портрет батька» (1960), «Абетка» (1960), «Біля річки» (1962—1963), «Портрет В. Симоненка» (1963) та ін. Художниця розробила ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха та ін. (режисер Л. Танюк). Вистави, готові до постановки, було заборонено. Алла Горська зі своїм чоловіком Віктором Зарецьким, художниками-однодумцями — Григорієм Синицею, Г. Марченком, Борисом Плаксієм, В. Смірновим створили низку монументальних робіт у Донецьку, Києві, Краснодоні, позначених впливами Ганни Собачко-Шостак, українського бароко та мексиканського монументалізму. Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі тощо. За матеріалами Сектору охорони культурної спадщини - Васильків