"Кожен із нас має щось робити для військових". Інтерв’ю з Олександром Новіцьким, власником спортклубу "БRAMA" в Ірпені

У час, коли тисячі українських військових повертаються з фронту з пораненнями, ампутаціями та глибокими внутрішніми ранами, надзвичайно важливо, щоб у громадах з’являлися місця, де ветерани можуть не тільки відновити фізичну силу, а й відчути підтримку, спільність і сенс. У червні 2024 року в Ірпені відчинив свої двері спортивний клуб "БRAMA" – місце, де спорт перетворюється на реабілітацію, а тренування стають шляхом до нового життя. У сучасному тренажерному залі ветерани з ампутаціями та пораненнями повертаються до руху й упевненості в собі, займаючись адаптивним спортом. Завдяки ініціативі власника клубу Олександра Новіцького та за підтримки громадської організації "Ветеранський простір Ірпінь" у закладі вже проходять різноманітні міські, обласні й всеукраїнські змагання, в яких беруть участь ветерани і діти. Як з’явилася ідея створити спортклуб як майданчик для адаптивного спорту, з якими викликами довелося зустрітися на цьому шляху, розповідає в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" Олександр Новіцький, власник спортивного клубу "БRAMA".

- Олександре, розкажіть, будь ласка, коли відчинив свої двері спортивний клуб "БRAMA" і з якою метою? Чому ви вирішили створити заклад з акцентом на доступність та соціальність?

- Рішення створити такий спортклуб було спонтанним, зважаючи на сьогоденні реалії в країні. На шляху до реалізації цього задуму було чимало перешкод. Зокрема, приміщення, яке ми орендували, раніше використовувалося для СТО. Там стояла велика техніка, тож було дуже брудно. Багато речей ми робили з нуля. У нас була ідея щодо побудови залу для кросфіту (це високоінтенсивна фітнес-програма, яка поєднує елементи важкої атлетики, гімнастики, кардіо та інших видів спорту, - прим. ред.), адже в Ірпені такого залу не було. У ході облаштування спортзалу прийшло розуміння, що потрібна доступність для військових, ветеранів. На етапі ремонтних робіт ми багато спілкувалися з військовими. Наразі у нас ще немає інклюзивної вбиральні і душової кімнати, але це все також будуватиметься.

Відкриття клубу "БRAMA" ми святкували 1 червня 2024 року.

- Чому для вас було важливо зробити ваш спортклуб доступним для військових?

- Для мене це важливо, тому що кожен із нас має щось робити для військових. Ми мусимо допомагати хлопцям і дівчатам, які нас захищають. Я сам не військовий, але допомагати військовим – обов’язок. Коли тільки почалась повномасштабна війна, я волонтерив, їздив за кордон, возив гуманітарну допомогу. Оскільки в мене багато друзів-військових, ідея з клубом виникла одразу, адже я завжди казав, що тут будуть тренуватися військові. Ветерани з ампутаційними травмами займаються у нас безкоштовно. Всі інші, хто служить, мають 30-відсоткову знижку на тренування.   

- Як довго підбирали назву клубу і чому назвали "БRAMA"?

- Брама – це старовинні ворота до міста. Це точка входу і виходу людей. Назву підбирали довго. Я думав, що назва виникне сама по собі, але так не сталося. Спочатку ми планували назвати клуб "База", але потім дізнались, що торговий знак такої назви вже зайнятий, тож зупинилися на "Брамі".

- Які головні виклики стояли перед вами під час запуску клубу?

- Головним викликом було зібрати команду, яка буде працювати.

На щастя, нам це вдалося зробити ще до відкриття. Також головне в роботі спортклубу – це відвідувачі.

Якщо люди ходитимуть, клуб працюватиме і розвиватиметься. Ремонтні роботи вимагали значних зусиль. У нас було чимало ідей, більшість з яких ми втілили у життя. Дещо планую доробити найближчим часом, зокрема розширити тренажерний зал. Ми маємо окремі зали для боротьби, боксу і тренувань.

До того ж у нас займається велика кількість дітей.

- Вам хтось допомагав фінансово чи ви вкладали власні кошти?

- Ніхто не допомагав. У спортклуб вкладено власні кошти. Всі інші потреби відсунув на задній план. Бо якщо виникла така ідея, мушу робити. Дружина мене як завжди підтримала.

- Які види спорту присутні у вашому клубі?

- У нас є бокс, кікбоксинг, карате. З адаптивного спорту це: кросфіт, стрільба з лука і гра в бочче. На жаль, наразі ми не маємо обладнання для стрільби з лука, оскільки це недешевий вид спорту. Тому мішені та інше необхідне обладнання на змагання нам надає благодійний фонд "Повернись живим". Стріляти з лука можуть навіть ті хлопці, які втратили руку.

- Чому для вас важливо надавати безкоштовно простір для реабілітації військових?

- Як я вже говорив і ще раз повторюся: хлопці на фронті роблять для нас дуже багато. Тому я не можу з них брати кошти. І цим все сказано.

- Чи отримуєте ви підтримку від міста, держави або партнерів?

- Так, під час кожного змагання, яке ми влаштовуємо, нас підтримують партнери, які допомагають із придбанням призів, медалей тощо. Від міста теж отримуємо підтримку. На День фізичної культури і спорту ми робили виїзні показові тренування з боксу, кікбоксингу, кросфіту.

- Змагання організовуєте самостійно?

- Так, самостійно організовуємо. У вересні були великі змагання із кросфіту, точніше це навіть не змагання, а заруба між клубами. Також у нас нещодавно проходили дитячі змагання з кросфіту. У наших змаганнях беруть участь як ветерани, так і діти. Крім того, у парку "Незнайко" в Ірпені щонеділі проводимо безкоштовні тренування зі стретчингу або кросфіту для всіх охочих.  

- Спортклуб "БRAMA" відомий тим, що розвиває адаптивний спорт. Коли ви дізналися про нього?

- Про адаптивний спорт ми дізналися у минулому році. Тоді ж уклали меморандум про співпрацю із TrenVet (додаток для реабілітації та тренувань ветеранів, - прим. ред.) і Ветеранським хабом в Ірпені. Наші тренери пройшли навчання з адаптивного спорту. І відтоді ми розвиваємо цей спорт в Ірпені.

- Скільки загалом ветеранів у вас тренується? Хто займається адаптивним спортом?

- Не можу сказати загальну кількість ветеранів, які тренуються. Однак знаю, що на сьогоднішній день, двоє військових пройшли заняття з адаптивного спорту. Також чимало тренується військових. Дехто з них навіть не зізнається, що служить.

- Чим важливий адаптивний спорт, на вашу думку?

- Передусім це можливість для ветеранів бути в соціумі. Люди, які втратили кінцівки або мають поранення, потребують живого спілкування. Тому тут важливий не стільки спорт, скільки комунікація. Вони спілкуються із тренерами, іншими відвідувачами, у тому числі з хлопцями, які служать, отримують багато цікавої інформації.  

- Які плани має спортклуб "БRAMA" щодо адаптивного спорту?

- Плани є. Передусім хочемо завершити будівництво інклюзивної душової кімнати і вбиральні. Також плануємо побудувати сауну. Ми часто запрошуємо або до нас приходять хворі з ірпінського госпіталю (Військово-медичний лікувально реабілітаційний центр м. Ірпінь, - прим. ред.). У нас відбуваються змагання зі стрільби з лука для ветеранів. Стрільба з лука розвиває м’язи спини, рук і плечей, відновлює концентрацію й координацію.

Це чудове тренування для ветеранів, які пересуваються на колісних кріслах. Загалом з госпіталю до нас небагато ходить хлопців тренуватися, тому що там є своя тренажерна зала, де теж адаптивно працюють.

Також ми часто влаштовуємо гру в бочче, яка сприяє соціалізації та командній взаємодії, адже у гру можуть включатися навіть ті, хто має складні травми. Я сам цю гру дуже люблю.

Довідково:

Бочче – це спортивна гра з м'ячами, де гравці намагаються підкотити свої кулі якомога ближче до меншого цільового м'яча (палліно). Гра в бочче є параолімпійським видом спорту, призначеним для людей з обмеженими руховими можливостями. 

- Яку можете дати пораду громадам, що прагнуть поширювати ваш досвід в Україні? Як зробити, щоб таких ініціатив було більше?

- На мою думку, потрібно починати з будь-якого спорту, не лише зі спортзалу. В Ірпені є футбольні поля, де хлопці грають у футбол на милицях, що ще раз доводить: спорт треба підтримувати і розвивати. Громаді слід підтримувати тренерів, які працюють, наприклад, у тому ж спортзалі. У свою чергу місто має організовувати спортивні заходи, якщо бачить зацікавленість у громаді, або може допомогти з придбанням адаптивних станків, щоб ветерани могли займатися належним чином. Тоді адаптивний спорт буде розвиватися в Україні.

Я вважаю, що військовим дуже потрібний соціум і спілкування. У мене багато знайомих, які приїжджають із фронту і не хочуть ні з ким спілкуватися. І це велика проблема. Їм потрібна комунікація з друзями, однодумцями. Якщо це групові заняття, формується певний колектив ветеранів, які потім спілкуються за межами спортзалу.

Так чи інакше громада повинна підтримувати місцеві спортзали, адже будь-який спорт має бути адаптивним. Можливо, колись так і буде.

- Ви захотіли, щоб у вашому клубі був адаптивний спорт. Отже, так може зробити будь-який власник спортивного закладу. Чи потребує це великих фінансових вкладень, наприклад, на закупівлю спеціального інвентарю? Потрібні якісь додаткові знання?

- Якщо ви маєте тренажерну залу, то, як на мене, непотрібне якесь додаткове обладнання. Хлопці можуть тренуватися на звичайних тренажерах. Головне, щоб тренер розумів потреби ветеранів. Тому тренери в обов'язковому порядку мають пройти адаптивні курси.

Спочатку у нашому клубу цього не було, тож тренери приїжджали з Рівного, займалися з хлопцями, а також проводили семінари, розповідали, чому не варто боятися адаптивного спорту.

- На що варто звернути увагу майбутнім тренерам з адаптивного спорту?

- Люди з фронту приходять різні. Хтось швидко адаптовується, а декому це зробити дуже тяжко. Тож тренерам це слід враховувати, щоб не зачепити людину необережним словом. Головне – спілкування. Воно гоїть рани. Найважливіше, що варто пам’ятати при спілкуванні з ветеранами: не показувати їм, що вони щось не можуть виконати. Вони так само можуть, як і всі ми. Наявність протеза чи навіть двох не означає, що людина щось не може робити. Дуже важлива підтримка, завдяки якій у хлопців з’являється мотивація – і вони йдуть займатися в клуб або просто поспілкуватися.

- Отже, кожен охочий може прийти, подивитися, як у вас в клубі все відбувається?

- Звичайно. Перше заняття в нашому клубі безкоштовне на будь-який вид спорту. Людина прийшла, подивилась, якщо сподобалося, продовжує займатись. Якщо щось не подобається, можна про це сказати на рецепції. Я цілий день перебуваю в клубі, тож можу вирішити те чи інше питання. У нас тут завжди панує дружня атмосфера.

- Дякую за змістовну розповідь!

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.