Українська історикиня Надія Суровцова: 125 років від дня народження
125 років тому 18 березня 1896 року в Києві народилася Надія Суровцова - українська громадська діячка, історикиня, журналістка, авторка мемуарів, редакторка іншомовних видань Міністерства закордонних справ УНР (1896-1985).
За фахом - історик. Доктор філософії. Жінка-легенда. Вчилася у Відні, працювала у Міністерстві закордонних справ УНР, а потім 29 рокiв провела у сталінських таборах. Надія Суровцова знала особисто майже всіх видатних українських і багатьох світових діячів перших двох десятиліть XX століття. Прожила найдовше серед них життя. На засланні перебувала до 1954 р. Після реабілітації жила в Умані.
У 1903 році родина Суровцевих з Києва переїхала на постійне місце проживання до Умані. У родині панував дух Шевченка. Доля Надії Суровцової віддзеркалила всю героїку, велич і трагізм цілого 20 століття. Вона була учасницею Лютневої революції 1917 року в Петербурзі, колишньою начальницею загального відділу Міністерства закордонних справ, секретаркою Михайла Грушевського за часів Центральної Ради, очільницею дипломатичного відділу Міністерства закордонних справ за Гетьманату, секретарем інформаційного бюро дипломатичної місії УНР за Директорії, редакторкою пресового бюро Наркомату закордонних справ в Уряді УРСР.
Надія Суровцова - перша жінка з України — доктор філософії у Відні
Після захисту дисертації на тему «Богдан Хмельницький та ідея української державності», в університетській залі Відня наприкінці червня 1920 року українській дослідниці присвоєно ступінь доктора філософії. Надія Віталіївна стала першою жінкою з України — доктором філософії У 1920 р. стала стала доктором філософії у Відні.
Надія Віталіївна, показуючи свої фотографії 20-х років, говорила:«Так, я була тоді гранд-дама. Жила в Києві, вчилась у Петербурзі і Відні,доктор філософії…»
Учениця Дмитра Багалія, дослідниця декабристського руху в Україні
Надія Суровцова в 1925 році залишає затишний Відень, своїх студентів. Повертається в Україну, до столичного Харкова. Нове життя складалося блискуче. Досвід державної роботи, якого не мав жоден з членів уряду УРСР, знання мов робили Надію Віталіївну незамінним працівником. Приймання іноземних делегацій, міжнародні зустрічі і перемовини в уряді Наркомату іноземних справ – до всього цього вона мала прямі доступ і стосунок.
Суровцова у працювала в столичному Харкові у різних установах істориком, співробітником у кіноуправлінні, у радіотелеграфному агентстві. Ставши аспіранткою академіка Дмитра Багалія, відомого історика України, працювала на темою декабристського руху в Україні.
У Харкові вона підтримувала тісні зв'язки й співпрацювала з відомими письменниками, акторами, вченими та художниками: Наталка Ужвій і Лесь Курбас, Олександр Довженко, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Василь Еллан- Блакитний, Микола Бажан, Юрій Яновський, Петро Панч, Микола Куліш, Володимир Сосюра, Олесь Досвітній, Остап Вишня.
Ув’язнена до радянських концтаборів з 1927 по 1954 рік
У 1927 році арештована у Харкові. Стала однією з перших жертв більшовицьких репресій. Відмовилася шпигувати за друзями. І пережила 30 років соловецьких, норильських, колимських концтаборів ГУЛАГУ.
Родинний будинок Суровцової в Умані - осередок шестидисятництва
Повернувшись в Україну в 1954 році, Надія Віталіївна у 1956 році була реабілітована. Як і більшість репресованих не мала права оселятись у столицях, а лише за так званим 101-м кілометром від них. Суровцова дивом змогла відсудити частину родинного будинку в Умані. Який невдовзі став в Умані і дискусійним клубом (салоном), і хатою-читальнею.
З Києва сюди приїжджали Іван і Надія Світличні, Леонід Плющ, Михайлина Коцюбинська, зі Львова – історик Ярослав Дашкевич, онука Антона Крушельницького, піаністка. А ще – дисиденти з Вірменії, кримські татари, які розпочинали боротьбу за повернення в Крим, інакодумці з Москви. Там постійно бував уманський поет Віктор Нєкіпєлов з дружиною Ніною Комаровою. А з відомих, заслужених радянських діячів туди щороку приїздив Микола Платонович Бажан та регулярно писав листи Юрій Смолич (приїхати, як я зрозумів із реплік Надії Віталіївни, боявся). Із М. Бажаном одного разу приїздив Іван Драч. Це ті, яких я сам там бачив. Дещо раніше там два тижні жив Олександр Солженіцин, який тоді збирав матеріали на «Архіпелагу ГУЛАГ».
Збирала книжки, скульптури, картини, впорядкувала бібліотеку для місцевого краєзнавчого музею, вела екскурсії там, а також у парку "Софіївка". Зібрала унікальні матеріали про парк та його героїню — графиню Софію Потоцьку. Усе зібране передала до польському історику Єжому Лоєку. Він написав за цими й іншими матеріалами книжку «Історія гарної бітинки. Розповідь про про життя Софії Віттової — Потоцької (1760—1822)».
До кінця життя, до 1985 року Надія Суровцова очолювала регіональний осередок Товариства охорони памяток історії та культури. Завдяки діяльності Товариства реставрували костел, в якому згодом відкрито Уманську картину галерею.
Надія Суровцова залишила по собі листування та цінні спогади, опубліковані в 1996 році в Києві.
Як повідомляв «Погляд», об’єкти культурної спадщини звільнили від ввізного мита.
Також «Погляд» розповідав, 13 березня – 60-ті роковини Куренівської трагедії в Києві
Щоб бути першими у курсі найсвіжіших новин Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал «Погляд Київщина – Інформаційна Агенція». Читайте нас у Facebook «Погляд Київщина» і дивіться на YouTube.