У Василькові відзначили 75-річчя з дня визволення від фашистської навали
06.11.2018
Надiя Проценко 0
6 листопада 1943 року було звільнено Васильків від німецько-фашистської навали. Саме з цієї нагоди в актовій залі Васильківської школи мистецтв зібралися ветерани війни, їхні діти, онуки, учні шкіл, працівники культури й мистецтва.
Захід розпочався з виступу народного хору ветеранів війни та праці.
Перший заступник Васильківського міського голови Володимир Гурєєв привітав присутніх із 75-річчям із дня звільнення Василькова від німецько-фашистських загарбників, зауваживши, що протягом двох місяців після визволення Василькова точилися криваві бої на Васильківщині у напрямку Білої Церкви, яку вдалося визволити від німецьких окупантів лише в січні 1944 року. Побажавши всім здоров’я, оптимізму й терпіння у теперішні нелегкі часи, Володимир Гурєєв вручив грамоти учасникам бойових дій або їх родичам за значні заслуги перед Україною.
Школярі старших класів нагадали про видатних васильківчан та їх подвиги, зокрема розповіли про життєвий шлях Олександра Головачова, Семена Хохрякова, Миколи Бурки, Павла Кітченка та інших.
Голова Васильківської міської організації ветеранів війни Олександр Агєєв детально розповів, як саме відбувалося визволення Києва на навколишніх міст і сіл, зауваживши, що саме Васильків був опорним пунктом останні 3 місяці перед визволенням від німецько-фашистських загарбників.
Варто зазначити, що німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди Василькову. Вони спалили торговельний квартал, універмаг, більш ніж 77 житлових будинків, приміщення ЗОШ № 1, кінотеатр, робітничий клуб, бібліотеку, розібрали на паливо будинки однієї агрономічної та двох семирічних шкіл.
Вранці 7 листопада 1943 року ніщо не могло втримати васильківців та біженців у домівках. Вони зібралися на перехресті вулиць Леніна та К. Маркса (нині Грушевського та Соборна) та організували мітинг, на якому привітали своїх визволителів – воїнів 7-го Гвардійського танкового корпусу.
Дорослі й діти зустрічали їх зі сльозами радості, обіймали їх як рідних і дякували за довгоочікувану перемогу. Усім хотілося сердечно поговорити з воїнами, обмінятися адресами, спробувати дізнатися щось про своїх синів та чоловіків.