«Російський солдат спав у собачій будці та їв собачу їжу» — бучанець про окупантів у себе вдома
24 лютого телефон бучанця Ніка Федірка задзвонив о 5:30 ранку.
Він побачив на екрані ім’я сусіда і не міг зрозуміти, чому той телефонує так рано. Нік підняв трубку і почув три слова: «Колю, війна почалася!».
Тим часом машин на вулицях ставало дедалі більше. Люди розуміли всю серйозність ситуації і намагалися якомога швидше виїхати з Бучі. Батьківський дім Ніка в сусідньому селищі Ворзель. Він поїхав туди.
Вже звідти зателефонував друзям і запропонував приїхати до нього.
В будинку були міцні стіни та великий підвал. На його пропозицію відгукнулися чотири сім’ї з трьома дітьми.
Ніч на 25 лютого вони провели разом. А в цей час російські війська бомбили сусідній Гостомель і вже заходили в Бучу.
«Наступного дня деякі мої друзі, що мали дітей, вирішили поїхати на захід України. Це було правильним рішенням, адже залишатися у Ворзелі ставало дедалі небезпечніше. Я ж думав, що скоро все скінчиться, тому не поспішав їхати. Разом зі мною залишилася друзі — Анна та Іван.
За це я їм буду вдячним на кінця життя», — розповідає Нік.
Перші два дні в будинку працювали комунікації і був досить хороший запас їжі. Проблеми були лише з інтернетом, але друзі все ж могли читати новини через мобільну мережу.
В передмісті вже точилися запеклі бої, але чоловіки вирішили ризикнути і пішли в Бучу, щоб забрати з квартири Ніка важливі речі, їжу та ліки. Це кілометр пішки.
Вже тоді на дорогах вони бачили снаряди та шматки розірваної військової техніки. Незважаючи на це, деякі магазини все ще працювали, і чоловіки змогли купити продукти і повернутися додому.
«Наступного дня все кардинально змінилося. Зовсім близько чулися постріли та вибухи. Ми сховалися в підвалі будинку у Ворзелі. Водночас на нашій вулиці, внаслідок потрапляння снарядів, вже згоріли кілька будинків, у багатьох були вибиті вікна, зруйновані всі лінії електропередач. Не було світла, води й тепла.
Нам пощастило, що в мого друга, який живе поруч, був генератор. Дмитро ділився з нами виробленою електроенергією за допомогою кабелю, перекинутого через паркан.
Нам також пощастило, що батько залишив трохи бензину, який я дав сусідові на генератор.
Таким чином, ми могли заряджати телефони та вмикати водяний насос на 30-40 хвилин вранці та ввечері. Не лише ми, а й люди з сусідніх будинків», — розповідає Нік.
Зустріч з російськими окупантами
Одного дня Нік та Іван вирішили поїхати на околицю селища, щоб дізнатися, чи потрібна комусь допомога.
Чоловіки всюди бачили російські танки, проте їхали далі. Дорогою вони зустріли двох чоловіків старшого віку.
Один із них сказав, що працює на невеликому м’ясокомбінаті, і хлопці можуть там взяти їжу і розвести селищем.
Чоловіки знову ризикували, але їхали в бік невеликого підприємства. Його будівля, як виявилось, вже була частково зруйнована.
Вони все ж вирішили зайти всередину і забрати з морозильних камер ковбаси й м’ясо. А потім роздали його місцевим і тим, хто найбільше потребував — пологовому будинку та Будинку дитини у Ворзелі.
Чоловіки планували допомагати й далі, але згодом виходити на вулицю стало дуже небезпечно. Ситуація змінювалась надто швидко.
«На нашій вулиці вже були танки окупантів. Ніколи не забуду момент, коли бачив російського солдата в танку, який цілився в наш будинок. Мобільний зв’язок практично не працював, але ми встигли зателефонувати на гарячу лінію Збройних сил України.
У відповідь почули: «Ваша область окупована, тримайтеся, ми нічого не можемо зробити». Це було страшно. Нашою вулицею постійно пересувалися російські військові. Проте навіть у ті дні ми допомагали роздавати воду, ліки, їжу, одяг та іграшки мого сина».
У підвал увійшли двоє солдатів. Крізь сльози, Нік постійно повторював: «Ми мирні люди, ми беззбройні».
Тоді один із них сказав взяти необхідні речі і виходити на вулицю. На невеликому подвір’ї приватного будинку у Ворзелі стояли 50 військових. Це були російські військові.
Усі озброєні, дуже брудні та смердючі. На Ніка й Івана навели автомат і наказали роздягнутися.
Потім до них підійшов один із розвідників і сказав: «Ми прийшли вас рятувати! Ми не варвари і не злодії. Шукаємо Бандеру і фашистів». При цьому вони перевертали весь будинок, вивертали наплічники друзів та перебирали цінності, які знайшли в будинку. Забрали гроші й телефони.
Нік зміг заховати один із двох своїх мобільних. Російські військові також знайшли фотоапарат чоловіка.
Він почав благати не ламати його, бо це єдиний інструмент, за допомогою якого він заробляє гроші для сім’ї. Окупанти залишили камеру, але забрали всі картки пам’яті.
«Російські солдати перевертали будинок догори дригом. Згодом вони привезли ще 15 українців та українок, серед них 3 дітей, і сказали всім йти в підвал мого будинку.
Коли я збирався нагору за теплим одягом і ковдрами для них, один із солдатів погрожував мені вистрілити в ноги, щоб я рухався швидше.
Ми поселилися в підвалі. Окупанти принесли нам воду і два пайка російської армії. Наказали використовувати відро, якщо нам потрібно в туалет. Через велику кількість людей у підвалі відчувались сирість і задуха».
Якось один із солдатів прийшов у підвал будинку і почав говорити зі своїми полоненими. Він сказав, що не хоче воювати, але не зможе поїхати додому. Він вважає себе захисником нашого народу і хоче звільнити Україну від «нацистів».
Інший солдат запитав, чому люди не виїхали з міста, адже їм повідомили про так звану «спецоперацію» росіян за 72 години.
Нік намагався пояснити, що в Україні немає фашистів і він з 1992 року живе тут у мирі та добробуті.
А от зараз навіть не знає, що з ним буде наступної хвилини. Солдат замовк і пішов. Згодом з будинку Ніка Федірка вийшли й інші окупанти.
«Коли вони пішли, я знайшов сміливість піднятися нагору. Я бачив, що сталося з будинком — речі моїх батьків лежали на підлозі.Росіяни вкрали всі коштовності, гроші, електроніку, батарейки і мою обручку. Вони навіть забрали мою брудну білизну! Вони з’їли всю їжу. А те, що не вміли їсти і не розуміли, що то — кидали на підлогу. Наприклад, надгризений зі шкіркою авокадо так і лежав на підлозі. Це чортова друга армія в світі! Вони справді схожі на орків з «Володаря перснів»!».
Першоджерело за посиланням.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.