Новини
Новини Київської області
Культура
Позитивні історії

Особлива аура музею Ханенків


Після реставрації було відтворено ті «ханенківські» принципи показу творів західноєвропейського та східного мистецтва, які були свого часу знищені радянською владою

У музеї Ханенків, де  понад сотню років тому мешкали його власники - Богдан Іванович та Варвара Николівна Ханенки, панує особлива аура особняка. Про це на Фейсбук-сторінці Киевские истории написала Наталія Корнієнко й поділилась своїми враженнями та емоціями.

«Наприкінці 1990-х, працюючи у музеї, я мала щасливу можливість гортати сторінки рукописних мемуарних записок Б.І.Ханенка, в яких занотовано історію художнього зібрання. Перебуваючи від того під емоційним та естетичним впливом, блукаючи наодинці вечірніми затишними залами вже оновленої експозиції музею, я ніби відчувала присутність господарів будинку, уявляла події, що могли відбуватися у ньому. Вже чітко розуміла функціональне призначення кожного приміщення: де жили, де відпочивали чи працювали хазяї. Уявляла, як у кабінеті-бібліотеці, що на першому поверсі, праворуч вестибюля, колекціонери захопливо гортали щойно отримані з Європи аукціонні каталоги, передчуваючи свої нові подорожі та придбання. А в буремному 1919 р., вже по смерті Богдана Івановича, саме в цьому приміщенні, біля теплої груби з розписними кахлями, залишався на ніч Георгій Лукомський (перший офіційний «зберігач» музею), охороняючи будинок від озброєних революціонерів-невігласів. Задля перестороги, іноді після вечірнього чаювання з привітною Варварою Николівною, лишалися тут до ранку й Георгій Нарбут, Михайло Бойчук, Олександр Мурашко, Кость Шероцький, Микола Біляшівський – представники української творчої еліти», зауважує Наталія Корнієнко.

Авторка признається, що намагалась уявити. Як був облаштований побут особняка, де розташовувались колекції, як господарі приймали гостей – шанувальників прекрасного... 

«Напевно, своїх почесних гостей власники оселі запрошували до салону на другому поверсі, до так званої «Червоної вітальні». У «Золотому кабінеті» стояв рояль. Ймовірно, саме тут відбувались камерні музичні вечори. Зі спогадів сучасників відомо, що Варвара Николівна любила співати українські народні пісні, що мала не сильний, але приємний голос. В інтер’єрі «Золотого кабінету», за усіма канонами стилю рококо, знаходились потаємні двері, замасковані під панель. Вони вели до внутрішніх покоїв господарів. За цими дверима починалось приватне життя подружжя Ханенків. Комфортними, у кілька маршів, сходами, господарі піднімалися на третій поверх до своїх покоїв. Ці покої являли собою анфіладу з трьох кімнат (сьогодні тут фондосховище) та широкими дверима на балкон-галерею з книжковими шафами. Хазяйські, так звані «чорні», сходи, об’єднували всі три поверхи: перший - з кухнею та ванною кімнатою, другий – з буфетною та їдальнею. В одній із житлових кімнат третього поверху 1922 р. Варвара Николівна відійшла у вічність. Збереглась голландська груба, у полум’ї якої (за переказами) загинув сімейний архів Ханенків».

Також Наталія Корнієнко розповіла про тих, хто втілював «Ханенківську» концепцію майбутнього музею. «Головні завдання реалізували: петербурзький архітектор Роберт Фрідріх Мельцер (1860 – 1943?) та московський архітектор – дизайнер Петро Бойцов (1849- 1918); відомий львівський скульптор та архітектор Леонард Марконі (1835 – 1899), який походив з родини польських італійців й уславив себе саме ліпною орнаментацією інтер’єрів; польський живописець зі славою «київського Макарта» Вільгельм Котарбінський (1849 – 1921); російський художник Михайло Врубель (1856 – 1910) у часи свого «київського періоду»; Санчес (Сальватор) Барбудо (1857-1917) іспанський художник у Римі виконував замовлення Б.І.Ханенка». 

І, можливо, нинішня колекція музею була б повнішою і багатограннішою, але у ХХ ст. «завдяки» радянській владі було втрачено частину спадку Ханенків. «Чимало втрат художніх творів сталося через сумнозвісні рейди Держторгу УРСР (вилучення кращих експонатів для продажу за кордон) та під час Другої світової війни. У 1930-х, з метою розширення експозиційних площ, було знищено унікальні інтер’єри т.зв. «Дельфтської їдальні», демонтовано каміни та голландські груби. Стіни в експозиційних залах набули «нейтрального» кольору», зауважує Наталія Корнієнко. Втім, вона звертає увагу на те, що нині, після реставрації, було відтворено з максимальною точністю  «ханенківські» принципи показу творів західноєвропейського та східного мистецтва, а отже, повернуто ту особливу ауру, яка нікого не залишає байдужим.

Фото з Фейсбук-сторінки Киевские истории