Особлива аура музею Ханенків
Після реставрації було відтворено ті «ханенківські» принципи показу творів західноєвропейського та східного мистецтва, які були свого часу знищені радянською владою
У музеї Ханенків, де понад сотню років тому мешкали його власники - Богдан Іванович та Варвара Николівна Ханенки, панує особлива аура особняка. Про це на Фейсбук-сторінці Киевские истории написала Наталія Корнієнко й поділилась своїми враженнями та емоціями.
«Наприкінці 1990-х, працюючи у музеї, я мала щасливу можливість гортати сторінки рукописних мемуарних записок Б.І.Ханенка, в яких занотовано історію художнього зібрання. Перебуваючи від того під емоційним та естетичним впливом, блукаючи наодинці вечірніми затишними залами вже оновленої експозиції музею, я ніби відчувала присутність господарів будинку, уявляла події, що могли відбуватися у ньому. Вже чітко розуміла функціональне призначення кожного приміщення: де жили, де відпочивали чи працювали хазяї. Уявляла, як у кабінеті-бібліотеці, що на першому поверсі, праворуч вестибюля, колекціонери захопливо гортали щойно отримані з Європи аукціонні каталоги, передчуваючи свої нові подорожі та придбання. А в буремному 1919 р., вже по смерті Богдана Івановича, саме в цьому приміщенні, біля теплої груби з розписними кахлями, залишався на ніч Георгій Лукомський (перший офіційний «зберігач» музею), охороняючи будинок від озброєних революціонерів-невігласів. Задля перестороги, іноді після вечірнього чаювання з привітною Варварою Николівною, лишалися тут до ранку й Георгій Нарбут, Михайло Бойчук, Олександр Мурашко, Кость Шероцький, Микола Біляшівський – представники української творчої еліти», зауважує Наталія Корнієнко.
Авторка признається, що намагалась уявити. Як був облаштований побут особняка, де розташовувались колекції, як господарі приймали гостей – шанувальників прекрасного...
«Напевно, своїх почесних гостей власники оселі запрошували до салону на другому поверсі, до так званої «Червоної вітальні». У «Золотому кабінеті» стояв рояль. Ймовірно, саме тут відбувались камерні музичні вечори. Зі спогадів сучасників відомо, що Варвара Николівна любила співати українські народні пісні, що мала не сильний, але приємний голос. В інтер’єрі «Золотого кабінету», за усіма канонами стилю рококо, знаходились потаємні двері, замасковані під панель. Вони вели до внутрішніх покоїв господарів. За цими дверима починалось приватне життя подружжя Ханенків. Комфортними, у кілька маршів, сходами, господарі піднімалися на третій поверх до своїх покоїв. Ці покої являли собою анфіладу з трьох кімнат (сьогодні тут фондосховище) та широкими дверима на балкон-галерею з книжковими шафами. Хазяйські, так звані «чорні», сходи, об’єднували всі три поверхи: перший - з кухнею та ванною кімнатою, другий – з буфетною та їдальнею. В одній із житлових кімнат третього поверху 1922 р. Варвара Николівна відійшла у вічність. Збереглась голландська груба, у полум’ї якої (за переказами) загинув сімейний архів Ханенків».
Також Наталія Корнієнко розповіла про тих, хто втілював «Ханенківську» концепцію майбутнього музею. «Головні завдання реалізували: петербурзький архітектор Роберт Фрідріх Мельцер (1860 – 1943?) та московський архітектор – дизайнер Петро Бойцов (1849- 1918); відомий львівський скульптор та архітектор Леонард Марконі (1835 – 1899), який походив з родини польських італійців й уславив себе саме ліпною орнаментацією інтер’єрів; польський живописець зі славою «київського Макарта» Вільгельм Котарбінський (1849 – 1921); російський художник Михайло Врубель (1856 – 1910) у часи свого «київського періоду»; Санчес (Сальватор) Барбудо (1857-1917) іспанський художник у Римі виконував замовлення Б.І.Ханенка».
І, можливо, нинішня колекція музею була б повнішою і багатограннішою, але у ХХ ст. «завдяки» радянській владі було втрачено частину спадку Ханенків. «Чимало втрат художніх творів сталося через сумнозвісні рейди Держторгу УРСР (вилучення кращих експонатів для продажу за кордон) та під час Другої світової війни. У 1930-х, з метою розширення експозиційних площ, було знищено унікальні інтер’єри т.зв. «Дельфтської їдальні», демонтовано каміни та голландські груби. Стіни в експозиційних залах набули «нейтрального» кольору», зауважує Наталія Корнієнко. Втім, вона звертає увагу на те, що нині, після реставрації, було відтворено з максимальною точністю «ханенківські» принципи показу творів західноєвропейського та східного мистецтва, а отже, повернуто ту особливу ауру, яка нікого не залишає байдужим.
Фото з Фейсбук-сторінки Киевские истории