"Нам слід самовіддано боротися за кожну сторінку нашої історії, не дозволяти її забути чи стерти". Інтерв’ю з Анжелікою Рудницькою – співачкою, волонтеркою, ініціаторкою акції "Свічка пам'яті"

Україна століттями виборює своє право на існування, тому пам’ять стає її силою. Щороку до Дня пам’яті жертв Голодомору у Києві збираються люди, для яких історія є відповідальністю й основою гідності. Акція "Свічка пам’яті", започаткована співачкою, волонтеркою Анжелікою Рудницькою, вже 10 років поспіль на волонтерських засадах поєднує історичний аналіз та мистецькі форми, створюючи простір, де емоція веде до осмислення геноциду українців. Цьогоріч історично-мистецький діалог "Свічка памʼяті", організований Мистецькою агенцією "Територія А" та Фундацією Пилипа Орлика, зібрав цікавих спікерів і артистів. Сьогодні такі ініціативи стають дороговказом, захищаючи правду, зміцнюючи внутрішній стрижень людини і повертаючи гідність через усвідомлення власної історії. Про силу пам’яті і сенси акції "Свічка пам’яті" говоримо з її ініціаторкою Анжелікою Рудницькою в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд".

- Анжеліко, розкажіть, будь ласка, про акцію "Свічка пам'яті". Коли ви її започаткували та яка була ідея?

- Починаючи з 2016 року, Мистецька агенція "Територія А" до Дня пам'яті жертв Голодомору щорічно проводить культурно-просвітницьку акцію "Свічка пам'яті", що поєднує в собі історичну і мистецьку складові. Чому історична складова? Бо коли наші історики, дослідники теми Голодомору і руху опору розповідають правду, це важливо. Мистецька складова більше спрямована до сердець глядачів, читачів і слухачів. Мені здається, саме таке поєднання для теми Голодомору ідеальне, тому що лише мистецька подія – це емоція, яка викликає сльози, біль, можливо, навіть злість на наших ворогів, які цього заслуговують. Але мені важливо, щоб це була не просто емоція, а раціональність. Людина повинна осмислювала тему Голодомору, адже, наприклад, моєму поколінню не розповідали в школі про Голодомор. Звісно, сучасні діти вивчають цю тему, але ж ми знаємо, як підручник подає Голодомор: це всього декілька абзаців і все. А тут, під час акції "Свічка пам’яті", ми кожного разу заглиблюємося в цю особливу тему.

Довідково:

У 1932–1933 роках керівництво Радянського Союзу з метою знищення частини українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від благодійної допомоги, яку пропонували країни світу. Протягом десятиліть у СРСР тривала заборона на пам’ять про жертв Голодомору. Не дозволялося жодних публічних розмов про Голодомор чи  вшанування пам’яті невинно вбитих людей. Лише з відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору. Це стало можливим завдяки людям, які зберігали пам’ять про Голодомор і передавали її своїм дітям від 1933 року дотепер.

- Яку тему обрали для цьогорічної акції "Свічка пам’яті"?

- Цьогоріч ми обрали тему руху опору і те, як у світі інакше почали дивитися на тему Голодомору після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Традиційно додали мистецьку складову. Так, у рамках акції відбувалася фантастична виставка Олексія Потапенка "Хліби".

Олексій Потапенко народився після Голодомору на Харківщині. Взагалі його поява на світ – це вже диво, тому що народити дитину після Голодомору і виростити її до певного віку, вважається чимось неймовірним, оскільки всі були страшенно виснажені. І ось ця виставка – його рефлексія на хліби, які ми сіємо, які проростають, живлячи нас, та які знову знищують у теперішній російсько-українській війні. Усе знову йде по колу.

Є одне гарне прислів'я: вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння. Воно про українців, але дуже хочеться, щоб воно перестало для нас бути актуальним. Мені би дуже хотілося, щоб це пекельне коло нищення нашої нації, по якому ми ходимо, нарешті розірвалося. Чому ця війна така важлива для українців і всього світу? Чому ми так б'ємося і вигризаємо зубами кожну можливість жити далі? Тому що іншого варіанту не дано: або росіяни знищать нас, або ми їх. Ця боротьба триває уже стільки сотень років, що хтось повинен поставити крапку. На цьому потрібно акцентувати увагу, щоб не давати можливості забути, щоб говорити правду про геноцид української нації, що триває багато-багато років, десятиліть і століть. Ці знання не мають бути стерті. Голодомор – дуже важка тема, про яку говорити непросто, але мовчати про неї – злочин.

Я дуже вдячна всім, хто не мовчить про Голодомор. Вдячна третьому президенту України Віктору Ющенку, який підняв цю тему, Українському інституту національної пам'яті, який її розвиває.

Також я вдячна всім моїм партнерам. Ми вдесяте робимо захід "Свічка пам’яті" абсолютно на волонтерських засадах. Тож хочу висловити вдячність усім, хто нас підтримує, тому що це не просто збираються небайдужі люди, які хочуть дати знання українцям і надію на те, що навіть після таких страшних голодоморів ми вижили. Ми виживемо сьогодні тільки, якщо будемо за себе боротися. Це дуже важлива річ.

- Що включала мистецька складова заходу "Свічка пам’яті"?

- Наші прекрасні поети, як от Тетяна Власова, Павло Коробчук, читали свої вірші.

Молитвою за Україну благословляв нас хор Київської православної богословської академії, а піснею "Йде українське військо" додали трохи жару.

До речі, я дуже рада, що в нас такі близькі взаємини з академією і Михайлівським Золотоверхим собором, бо вони завжди поруч і благословляють такі наші важливі заходи.

Щодо мистецької складової, то варто зазначити, що вона включає чимало пісень. Зокрема, пісню "Жито" ми заспівали дуетом із Володимиром Трачем, яка в концепції виставки "Хліби" говорить про те, ми будемо жити попри війну.

А ось гурт "Стодивниця" виконав щемливі народні псальми. Це моя улюблена тема у фольклорі.

Довідково:

Псальми – покладені на музику псалми, вокальні твори переважно духовного змісту

Чому це важливо? Українців, які гинули від голоду, ніхто не відспівував, адже не було можливості. Тому кожного разу, коли ми проводимо акцію "Свічка пам’яті", ми відспівуємо жертв Голодомору. Для мене особисто це ніби борг пам'яті, який ми віддаємо тим людям.

- Що означає для вас свічка пам'яті?

- Для мене свічка пам'яті – це сила. І акція "Свічка пам'яті" теж про силу, хоча часто наші заходи бувають настільки щемливими, що плаче весь зал.

- Ви вже десять років влаштовуєте цю акцію. Щось змінюється з року в рік?

- Так, звісно, змінюються локації, трохи варіюються теми, бо Голодомор – це велика об'ємна тема і кожного разу ми озвучуємо нові факти, а не лише статистику. Ми вчимо українців, що в цей день треба мовчати, не розважатися, не вживати алкогольні напої, а в обов'язковому порядку запалювати свічку пам'яті і ставити на підвіконня.

У День пам’яті жертв Голодоморів у Національному музеї літератури відбулася мистецька благодійно-просвітницька акція "Свічка пам’яті" (2019 рік)

Пам'ятаю, як ще за каденції Віктора Ющенка, коли багато говорили про Голодомор, йдеш вулицею у День пам’яті жертв Голодомору і бачиш запалені свічки у вікнах.

Зараз вже люди не так масово це роблять. Наприклад, минулого року я традиційно ходила до Національного музею Голодомору-геноциду і у вікнах будинків після 16.00, коли запалюють свічку пам'яті, бачила лише поодинокі свічки. Мені це боліло.

До того ж був випадок, коли одній іноземній компанії, яка знімала сюжет про Голодомор, я відмовилась давати інтерв'ю, бо не хотіла це коментувати. Мені було дуже прикро, що нині так мало запалюють свічок пам’яті. Потрібно згуртуватись і в День пам’яті жертв Голодомору ставити запалені свічки пам'яті на своїх підвіконнях чи хоча б на аватарках у соцмережах. Коли ми пам'ятаємо, то посилюємо себе, свій український світ, тому нам слід самовіддано боротися за кожну сторінку нашої історії, не дозволяти її забути чи стерти.

Цьогоріч поряд із Днем пам'яті жертв Голодомору також відзначався День свободи і гідності (21 листопада), який теж дуже важливий для українців. Пам'ять – це частина нашої гідності. Коли людина нічого не знає про свій рід і народ, про історію своєї країни, не послуговується українською мовою, то це не про про гідність, а про щось інше. Тому з любов'ю, великим терпінням і послідовними діями ми продовжуємо робити свою справу.

Довідково:

День пам’яті жертв Голодомору щороку традиційно відзначається в Україні у четверту суботу листопада. У 2025 році цей день припав на 22 листопада, коли українці вшановують пам’ять мільйонів людей, вбитих Голодомором 1932-1933 років та масовими штучними голодами 1921–1923, 1946–1947 років.

- Чи у вашій родині існує традиція запалювати свічку пам’яті? Як вона трансформувалася на сьогоднішній день?

- Звісно, ми запалюємо свічки пам'яті. Як можна всіх агітувати запалювати свічку пам'яті, а самому ні? Це неправильно. Наша акція і є великою свічкою пам'яті. Окрім того, що ми запалюємо свічки на підвіконнях, були роки, що ми під час нашого заходу кожній присутній людині роздавали лампадки, які вони ставили в себе вдома чи де вважали за потрібне.

- Дякую вам за розмову!

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.