#Розслідування #сесія #Розслідування #ірпінь #Карплюк #Розслідування #Діти #екологія #ірпінь #Освіта #сесія #ірпінь #історія #Карплюк #сесія #екологія #ірпінь #історія #Освіта #ирпень
Блоги

Марія Микитюк: В пошуках українського щастя

06.07.2022
Не згадаю вже напевне скільки років я чула цей звук кожного ранку, але зараз розумію, що він означав нормальність життя, спокій, затишок і викликав посмішку.

Марія Микитюк: В пошуках українського щастя - зображення

Не згадаю вже напевне скільки років я чула цей звук кожного ранку, але зараз розумію, що він означав нормальність життя, спокій, затишок і викликав посмішку.

Кожного ранку, незважаючи ні на погоду, ні на пору року о 6 годині увесь будинок поступово прокидався під мелодійний звук роботи мітли.

То наша чудова доглядальниця двору багатоповерхового будинку наводила лад довкола, щоб ми-мешканці будинку, мали змогу вранці виходити з чистих підїздів та дворів на роботу, навчання, або просто на прогулянку.

Так вийшло, що це сприймалося, як обов'язок, не помічалося як щось стале та звичайне.

Марія Микитюк: В пошуках українського щастя - зображення

Скажу відверто, я навіть інколи забувала вітатися з цією чарівною жінкою. Взимку вона прибирала сніг, влітку -сміття, восени-опале листя. Двір завжди був охайним та доглянутим, але я того не помічала. І зараз дуже шкодую про те, дуже.

Коли почалася окупація, я мріяла знов почути цей звук, мріяла, щоб якнайшвидше його почути....

Я вам вже розповідала, що вранці всі намагалися хоч трохи відчути нормальність колишнього життя під час бойвих дій: разом варили на багатті каву та чай, готували млинці і спілкувалися, адалі вже починали виживати.

І ось для нормальності буття дуже не вистачало цього звуку, я сумувала за ним.

Після деокупації, десь день на 20, я прокунилася і почула мітлу, вийшла на балкон і побачила нашу доглядальницю.

Я почала плакати та голосно привіталася з нею з балкону 3-го поверху: Я так Вас чекала! Яке щастя, що Ви знов тут! Вона тільки посміхнулася: Треба продовжувати роботу, треба усе налагоджувати....

На наступний день я зібрала їй подарунки (у місті не працювали магазини, а мені привезли їжу) : шоколадні цукерки, гречка, кава, мигдаль, шампунь та ковбаса.

Я вийшла вранці з дому, щоб знайти її і побачила її за роботою у проміннях сонця.

Ми довго розмовляли, плакали та посміхалися, обіймалися та соромилися, але ми жили.

Кожна з нас отримала відчуття нормальності житті: я -за цей звук мітли, а вона-за просту людську вдячність за порядну непомітну роботу.

Нормальність життя, яку ми втратили за 33 дні окупації і яку не поверне жоден сеанс психотерапії.

Її можна відновити лише вдячністю іншим людям, лише прийняттям свого болю, лише розумінням, що все що трапилося назавжди з тобою і ти живеш життям, де будь-яка дрібниця може викликати сльози розпачу...

Але є люди, що тримають твої спогади, люди, які взмозі подарувати майбутнє і ти мусиш знайти сили, щоб рухатися далі та ЦІНУВАТИ.

Першоджерело за посиланням.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.