Блоги

Марися Рудська: Про читання, навчання, історію України та постколоніалізм

06.10.2022
Після 24-го лютого я ще довго не могла читати щось більше ніж новини. А коли відчула, що готова сприймати більш аналітичну інформацію, не було сумнівів, що я хочу розмов, роздумів і текстів про Україну. Що в мені нарешті назріло вже достатньо питань.

Марися Рудська: Про читання, навчання, історію України та постколоніалізм - зображення

Довгий пост про читання, навчання, історію України, постколоніалізм і список літератури в кінці.

Якось давно, більше 15-ти років тому я знічев’я гортала атлас Києва. Тоді в мене ще не було мобільного інтернету, а був маленький синій атлас, мій поводир і помічник в безцільних блуканнях по місту.

Раптом я помітила там напис “Київська фортеця”. Уява одразу намалювала мало не Кам'янець-Подільську фортецю дивовижно заховану біля бульвару Лесі Українки.

Наступного дня разом з подругою ми рушили подивитись на цю топографічну знахідку. Мушу зізнатись, що невигадлива будова мілітарної фортеці 19-го століття трохи нас розчарувала.

Ми тинялися територією і знайшли маленьку галерею чи музей з трипільською керамікою.

Наглядачка сказала, що посуду тисячі років, на тарілках були дивні орнаменти.

Якось так часто трапляється в мене в житті, ніби в великому квесті, коли проходиш один рівень (знаходження київської фортеці - чим не відкриття для підлітка!) - відкривається новий.

На той момент я не знала геть нічого про Трипільську культуру і ця тема мене заворожила на багато років.

Я знайшла трипільські експозиції в інших музеях, прочитала книжку (Бурдо, Відейко “Трипільська культура”).

Навіть моя перша надрукована ілюстрація була на тему трипільської культури (Іван Андрусяк "Неможливості мови").

Багато інших пластів і шматів нашої історії та культури відкривались для мене несподівано і раптово.

Ніби прорвані дамби, ніби розкопані в полі міста, ніби двері в потаємні світи десь за завісами старого одягу в шафі.

Якось так склалось, що поки я не залізла в середину культурної бульбашки - я була ізольована від великої частини української культури.

Тому вона так несподівано відкривались мені замість того, щоб бути органічно вплетеною в життя через освіту, медіа, спілкування.

Наважусь припустити, що я була не одна така. Хочу сподіватись, що зараз уже багато чого змінилось.

У школі історію я вчила хаотично. Врешті і викладання цього предмету було хаотичне. Наш вчитель горів предметом сам, але не вмів запалити ним школярів.

Ярослав Грицак в одному з подкастів сказав думку, що засіла в мене в голові, що вивчення історії змінюється, що задача історії - відповідати на питання сьогодення.

У мене не було тоді ще питань до сьогодення, а вчитель не особливо допомагав їх сформулювати.

Знання заходили в порожню кімнату моєї голови, сідали на табуретці і сторожко озирались навколо.

Та врешті, чи були сформовані ці питання в учителя в той дивний час?

Не так багато років минуло від моменту, коли стало можна говорити про справжню історію України. Її бачення, тлумачення виробляються і досі.

Віра Агеєва пише: “Українське ХХ століття фактично так і не стало історією, його ще не вдається безсторонньо й виважено пояснити”.

А більш давні частини історії потребують актуальних зв’язків з сьогоденням, щоб по-справжньому зачепити.

Винятком для мене була лише давня історія, що інтригую і заворожує, як давня казка. З літературою мені було легше.

По-перше, мені пощастило аж на двох крутезних вчительок, а по-друге, література, все ж таки має більше самоцінності.

Можна геть нічого не розуміти, але отримати задоволення від читання. А потім я отримала філологічну освіту, це теж допомагає.

Переважно я вихоплювала якісь фрагменти, що цікавили мене. Мені пощастило, що я легко захоплююсь, тому дещо я вивчила таки добре. А вивчивши, навчилась любити. А любов - це найважливіший ключ.

До цього моменту, мені здається, що моє знайомство з українською історією і культурою було ніби збирання симпатичних кольорових скелець без вміння з них скласти щось більше.

Я багато читала, шукала, дізнавалась, але все ж бракувало чогось, щоб механізм цих знань запрацював.

Після 24-го лютого я ще довго не могла читати щось більше ніж новини.

А коли відчула, що готова сприймати більш аналітичну інформацію, не було сумнівів, що я хочу розмов, роздумів і текстів про Україну. Що в мені нарешті назріло вже достатньо питань, які чекають на відповіді.

Зараз я маю важливе відчуття, що нарешті мої кольорові скельця складають картини. Одним з важливих ключів було для мене нарешті усвідомити, що Україна - колишня колонія.

Розмови про колоніалізм дали мені ту оптику з якою нарешті історія України і української культури складає хоч трохи осяжний для мене процес. Звісно, це не те що я мене раптом осінило.

Мені допомогли мудрі і щедрі на свою мудрість люди. Я хочу залишити тут цей перелік книг і подкастів, може, як і мені, він допоможе зорієнтуватися ліпше в нашій культурі.

А ви друзі, напишіть мені Ваші рекомендації, особливо про історію України - лекції, книги, все підходить!

Рекомендована література

- Твоя Підпільна Гуманітарка. (особливо раджу відео, якщо ви раптом не дивились “Пам'ятник Пушкіну: зносити чи ні?”)

- Наразі Без Назви. Це взагалі мій улюблений подкаст. Я ще не всі випуски прослухала, бо старанно читаю домашку перед прослуховуванням.

- Віра Агеєва “За лаштунками імперії”. У цій книзі я зробила скільки підкреслень, що простіше було б видати уже весь текст підкресленим. А ще вона надихає до перечитування цілої купи текстів.

- Подкасти Ярослава Грицака на The Ukrainians.

- Юрій Шевельов “Москва, Маросєйка”

- Оксана Забужко Notre Dame D’Ukraine. Тільки почала читати. З приємністю зрозуміла, що нарешті я доросла до текстів Оксани Стефанівни.

- Соломія Павличко “Теорія літератури”

- Лекції Мистецького Арсеналу “Осмислені і переосмислені” і “Академічний погляд: акценти шкільної програми” (взагалі там мільйон крутих лекцій до кольору до вибору)

- Лекція Ярослава Грицака “Коротка історія України”

- Леонід Ушкалов "Що таке українська література"

А це те, що я планую:

- “Брама Європи” Сергій Плохій

- Лекції Тімоті Снайдера

- Ярослав Грицак “Нарис історії України”

- Ярослав Грицак “Подолати минуле. Глобальна історія України”

- Оксана Забужко “Як рубали вишневий сад”

Першоджерело за посиланням.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!

Рудська Марися

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.