Чому діти толерують домашнє насилля та як це не допустити
Практично кожен з нас слідує тим моделям поведінки, які ми побачили в дитинстві. Добре, якщо все добре, і спогади дитячих років тільки приємні. А якщо дитина щодня стає свідком домашнього насильства: коли тато б’є маму, коли мама кричить на тата або читає його листування, коли вони вдвох тиснуть на бабусю, аби та переписала на них квартиру? Таким чином виростає людина, яка толерує домашнє насильство.
Діти, не маючи життєвого досвіду, переймають від батьків моделі і манери поведінки, вважаючи їх за істинно правильні (звісно, не без заслуги фрази «Батьки поганого не порадять» або «Батьки завжди праві»). Так, дорослішаючи, діти можуть вважати: якщо тато б’є маму або мене, то і я так можу (вдарити однокласницю чи однокласника).
Щоб цього не сталось, досить дотримуватись простих правил:
☑️ Не з’ясовуйте стосунки у присутності дитини (а особливо — якщо ви це робите у гучній формі, що переходить на крик).
☑️ Не вживайте образливих слів чи прізвиськ, звертаючись до домашніх.
☑️ Не критикуйте партнера при дітях, якщо це може підірвати його авторитет (так малеча може сама розподілити ролі «кривдник-жертва» і захоче займати позицію сильнішого, а значить — агресора).
☑️ Не бийте домашніх тварин: так ви показуєте, що можна домінувати над слабшими.
☑️ Якщо дитина зазнала насильства з боку однолітків, ніколи не говоріть: «Давай здачі!». Вчіть вирішувати проблеми комунікацією, а не кулаками.
☑️«Ти ж не ябеда», «Стукачів не люблять» — фрази, які у жодному разі не можна вживати, якщо дитина виявила бажання розповісти старшим про випадок насильства у школі чи компанії.
Джерело: Розірви коло