Бортники з Іванківщини: на Київщині знайдено осередки давнього промислу

Учасники наукової експедиції Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» дізналися, як розвивається давня медоборна справа у сучасних реаліях.

Бортництво здавна було поширене на Поліссі – на Київщині, Житомирщині, Рівненщині, Волині… однак з розвитком вуликового бджільництва давній промисел почав йому поступатися, а «боротьба з колодами» часів колективізації і зовсім звела до мінімуму бажання людей займатися справою своїх предків.

Щодо Київщини – досі вважалося, що осередків бортництва в області не збереглося, хоча здавна воно було поширене, зокрема, у північній частині - Київщини у Бородянському, Іванківському, Поліському та Вишгородському районах.

І до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (елемент «Бортництво»)  у 2018 році були внесені осередки бортництва на Житомирщині й Рівненщині.

Коли Вишгородський історико-культурний заповідник ініціював  Національний проєкт «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» й одержав підтримку Українського культурного фонду на його реалізацію, серед інших цілей програми поставив за мету знайти осередки бортництва на Київщині. Як повідомляв "Погляд", у проєкті задіяні три області України - Житомирська, Рівненська, Київська.

Спочатку пошуки позитивних результатів не давали. На листи до органів влади районів Київщини з проханням повідомити про осередки бортництва, відомі у районі, відповіді були однотипними: таких немає. Втім, потрібну підказку дала директор Київського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи Олена Завальська, повідомивши, що у селі Шпилі Іванківського району ймовірно можуть бути бортники.

Наукова експедиція проєкту за підтримки КОДА виїхала на Іванківщину зі сподіванням успіху.

І от – на подвір’ї жителя Шпилів Ігоря Глущенка побачили кілька бортних колод, притому в льотки залітали бджоли. Отже, є ботрники на Київщині, як мінімум, один.

Ігор Глущенко називає себе бортником і пасічником. Окрім вуликів, має 15 бортних колод. 8 з них встановлені у його садибі, решта – у лісі, їх він використовує як пастки для бджолиних роїв.

Для Глущенків бортництво – справа поколінь. Спочатку дід Володимир Іванович навчив Ігоря Володимировича тонкощам медоборної справи, а низка секретів ремесла відкрилась завдяки інтернету.

«Та ще мій прадід займався бортництвом, - розповідає Ігор Володимирович. – я теж почав, мені  сподобалося. Я у старих людей попросив борті-довбанки. А зараз почав і сам їх робити. У прадіда довбанки стояли у лісі. Але я їх, окрім пасток, у лісі не ставлю. Краще вдома, бо у нас люди іноді можуть собі забрати».

Бортництвом і бджільництвом Ігор Володимирович займається чотири роки. Може порівняти мед з вулика і бортної колоди. Каже, що і смаком відрізняється. Щоправда, пригостити бортним медом не зміг – цей продукт, розповідає, у нього купують відразу.

Хоча згодом може бути багатий збір. Одну з колод бортник не чіпає вже три роки, зауважуючи, що справжній дикий мед настоюється три роки.

Допомагає Глущенку його родина, а найбільше –  донька Каріна, і видно, що дівчинка ходить біля бджолиних домівок охоче і з цікавістю. Таким чином спростовуючи давно усталене твердження, що бортництво – не жіноча справа.

Втім, раніше, коли борті розташовувались лише високо на деревах, то була справа лише для відчайдушних чоловіків. Адже не так просто було дістатися на висоту, використовуючи лише спеціальний трос, який називався «жень» або «лєзіво».

Нинішні бортники у лісі ставлять лише колоди-пастки,у які залітають рої.

Як, наприклад, ще один бортник з Іванківщини, але з сусіднього села Рудня-Шпильова Іван Марченко, про якого розповів гостям Ігор Глущенко.

Івану Івановичу вже 70 років, та він не кидає «солодкої» справи, якою займається уже давно. А до двох розташованих на деревах бортей добирається сучаснішим способом – з допомогою драбини. «У бортників завжди руки-ноги були поламані, бо витягти борть на таку висоту було нелегко. Щоб це зробити, використовували колесо для воза, і так помаленьку витягували», - каже він.

Нині бортники скаржаться, що взяток невеликий, бо збідніло розмаїття трав і квітів. Та й не кращим чином впливає на бджіл і використання аграріями хімікатів. До всього, не в захопленні медобори від сучасних технологій. Кажуть, 5G таки негативно впливає на бджіл.

Та попри все це, сучасні бортники з Іванківщини не збираються полишати ремесло, до якого прикипіли душею.

«Наразі завдяки роботі експедиції, яка відбулась за особистої підтримки голови Київської облдержадміністрації Василя Володіна та заступника голови КОДА Дмитра Назаренка, досягнуто двох цілей Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі». Насамперед зафіксовано і досліджено осередки бортництва на Київському поліссі, що дає можливість говорити про початок дослідження сучасної версії промислу на цій території – це короткострокова ціль. А також можна говорити про розширення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, де до регіонів побутування елемента «Бортництво» досі входили Рівненська й Житомирська області. Сподіваємось на активну участь Іллі Фетисова у складенні опису й облікової картки на відповідний елемент – це довгострокова ціль, – зауважила Влада Литовченко. – Головне ж – що завдяки Національному проєкту вдалося зробити унікальну знахідку і з’ясувати, що бортництво на Київському Поліссі не лише не зникло, а й розвивається у сучасних реаліях».

Як раніше розповідав "Погляд", бортництво належить до тих ремесел, що дійшли до нас із давнього часу практично у незмінному вигляді.