80 людей вирішили долю майже п’ятитисячної Михайлівки-Рубежівки щодо об’єднання з Ірпенем?

3 грудня у с. Михайлівка-Рубежівка пройшло громадське обговорення щодо добровільного приєднання до територіальної громади Ірпеня. Зареєструвалося 78 осіб, 76 — проголосували “за”, 2 — “утрималися”, а загальна кількість населення села сягає 5 тисяч. На офіційному сайті Ірпінської міської ради бравурно протрубили, що ініціатива сільського голови Андрія Помазана щодо добровільного приєднання була підтримана 100% мешканців громади села, присутніх на громадських слуханнях. Проте чомусь забули про 2 людей, які утрималися від вибору. Можливо через те, що скриньок для голосувань було лише дві — “за” і “проти”? Місцева громада йшла до цього не один рік. Пройшли громадські слухання, опитування. І пристрасті, які вирували раніше, вже встигли загаснути. Люди обрали прийнятний компроміс. А це наближеність до інфраструктури. Багатьох, у першу чергу, хвилює доступність до отримання медичних, адміністративних, комунальних послуг тощо. Для Ірпеня згаданий населений пункт — ласий шматок земель (350 га), які згодом можна пустити під забудову. Фіаско з Бузовою (230 га), яке не погодилося на приєднання до Ірпеня, внесло дисонанс у чіткий план ірпінських можновладців. Звичайно, що вони теж приїхали на обговорення. У складі делегації був і відставний мер Ірпеня Володимир Карплюк, якого наша журналістська група застала на порозі кабінету Помазана. На запитання, що у подальшому чекає на Михайлівку-Рубежівку після приєднання, сільський голова відповів: як сказав Карплюк, ще буде багато громадських слухань, зокрема й щодо поєднання двох Генпланів населених пунктів. За словами Помазана, також перевагою вибору Ірпеня був його міський бюджет, який найбільший у порівнянні з іншими сусідами. А скарбничка села наповнюється на 6 млн грн — за рахунок платників податків. Працюють досить багато приватних підприємств. Завдяки децентралізації буде можливість повертати до бюджету громади їхні певні податкові надходження. Одне з великих підприємств Михайлівки-Рубежівки — група компаній “Крохмалепродукти України”, яке займається виробництвом різної продукції з крохмалю, а також солодких екстрактів, кормів для тварин, вирощуванням та переробкою сільськогосподарської сировини. Перший заступник директора та співвласник цього підприємства Микола Дворник, який є депутатом Київської обласної ради, поділився своїми думками щодо приєднання. За його словами, настирливість колишнього мера Карплюка позначилася на виборі жителів села між Ірпенем та Бучею. Він пообіцяв вирішити деякі соціальні проблеми. Що стосується надання медичних, адміністративних послуг, то людям простіше добиратися до Ірпеня, ніж до Києва чи Боярки. Компроміс допоможе економити час та гроші на дорогу. У селі в садочку не вистачає місць для дітей, у школі нестача педагогів, недостатній ресурс очисних споруд, відсутні централізовані каналізація та водогін. Якщо центральна дорога в населеному пункті перебуває у досить прийнятному стані, то деякі периферійні — залишають бажати кращого. Варто нагадати, що поліпшення міської інфраструктури в Ірпені відбувається за рахунок бюджету розвитку, який формується в основному за рахунок пайової участі забудовників. Простіше кажучи, чим більше забудують — тим більше можливостей для поліпшення та тим більше знищать природних ресурсів під новобудови. Забудовники сплачують не “живі” кошти, а відробляють будівельними роботами, перевірити вартість яких практично неможливо. Микола Дворник теж розуміє небезпеку тотальної забудови, на кшталт тієї, що триває в Ірпені. Але, на його переконання, спорудження різних об’єктів — це невідворотність, що чекає на пристоличний регіон. Тому треба, щоб це проводилося раціонально, враховуючи належні нормативи та логіку здорового глузду, соціальну інфраструктуру. Щоб у подальшому це не завдало шкоди — має бути контроль з боку громади. Головне — щоб приєднання відбувалося в інтересах обох громад. Необхідно розробити відповідні проекти подальшого взаємовигідного перспективного розвитку з дотриманням усіх норм — бюджетних, соціальних, екологічних тощо. “Треба мислити стратегічно, відповідально ставитися до усіх процесів, що відбуваються, дбати про майбутнє наших нащадків, землю, на якій ми живемо. Потрібно думати, що залишимо після себе після об’єднання територіальних громад для наступних поколінь”, — підсумовує Микола Дворник.