"Якщо я хочу зберегти у природі те, що подобається, мушу займатися сам її захистом". Інтерв’ю з екологом Петром Тєстовим

У сучасному світі питання збереження природи набувають усе більшої актуальності, особливо в регіонах, де традиційні екосистеми стикаються з викликами індустріалізації, урбанізації та військових дій. Київська область є яскравим прикладом того, як економічний розвиток і безвідповідальна експлуатація природних ресурсів призводять до значного зниження якості навколишнього середовища. В інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" Петро Тєстов – еколог, аналітик громадської організації "Українська природоохоронна група" – говорить про сучасні екологічні виклики Київщини та закликає до усвідомлення важливості збереження природи, адже природні ресурси є невід’ємною частиною нашого майбутнього.

Вирубка, дерибан, війна

- Розкажіть, як ви прийшли в екологію, будучи за освітою математиком? Що стало переломним моментом?

- Я люблю подорожувати. У мене з друзями є свій туристичний клуб.

Одного разу по річці, де я любив сплавлятися, вирішили будувати гідроелектростанції. Потім у місцях, куди я ходив у походи, почали вирубувати ліс.

Мені прийшла думка: якщо я хочу зберегти у природі те, що подобається, мушу займатися сам її захистом. У результаті я перейшов працювати у сферу охорони довкілля.

 - Що в екологічній ситуації Київщини найбільше вас лякає чи обурює?

- Я б не сказав, що Київщина принципово відрізняється від більшості України. Мене обурює відсутність фактичної відповідальності за порушення екологічного законодавства, а ті люди, які мали б охороняти природу, дуже часто нічого для цього не роблять або навіть сприяють її нищенню.

Наведу яскравий приклад. Як відомо, у Київській області внаслідок повномасштабного вторгнення багато лісів заміновані, згоріли або постраждали від війни. Якщо їхати по Варшавській трасі, перед мостом через річку Тетерів є Поташнянське лісництво, де нещодавно 70 гектарів лісу передали під кар’єр, дозволивши видобувати пісок. Держлісагентство, яке мало би категорично бути проти передачі цього лісу під видобуток піску, сказало, що не бачить ніяких проблем.

 - Назвіть три найбільші екологічні злочини, які зараз відбуваються в Київській області.

- Я вважаю, що це вирубка старих лісів. Фактично якщо немає заповідного статусу, знаходяться підстави для рубки. От, наприклад, заказник Нівецький вже декілька років не можуть створити, оскільки лісівники категорично проти. Вони просто планують вирубати весь старий ліс, незважаючи на те, що науковці Інституту ботаніки підтвердили його цінність. Тому вирубка старих лісів – це проблема №1. Хоча, на щастя, досі в Київській області є багато  старих лісів. Їх важливо зберегти.  

Друга проблема на Київщині – це дерибан лісів. Київ – велике місто, а навколишні ліси багато де роздані в приватну власність незаконно, що підтверджує кадастрова карта. Прокуратура пробує судитися, ми як громадськість намагаємось виявляти такі ділянки, але законодавці планують узаконити ці дерибани законопроєктом 12089.

Київщина стрімко втрачає ліси. Лісники ж люблять розповідати, що площа лісів не зменшилась, адже замість вирубаного лісу посаджено новий. Але коли у вас був старий дубово-сосновий ліс, ви його вирубали і посадили рядочками сосну, то ліс не відновиться. Тварини, яким для життя потрібен старий ліс, не будуть жити в молодому. Банально дупло в молодій сосні неможливо зробити. Тому це велика проблема.

- Як війна змінила екологічну ситуацію в регіоні?

- Як і всюди по Україні, є два види наслідків війни: прямі (коли ліси заміновані або згоріли, а також безпосередньо ситуація з Ірпенем, коли потрібно було підірвати греблю, щоб зупинити вторгнення) і непрямі (оскільки в лісах, що були заміновані, не можна здійснювати вирубку, лісівники компенсують це збільшенням рубок в інших лісах, які не постраждали від вторгнення). Таким чином природа страждає, адже недоотримані прибутки пробують компенсувати за рахунок її експлуатації на території, де не було повномасштабного вторгнення, наприклад, у південних районах Київщини.

- Які річки регіону перебувають у найгіршому стані? Чи є шанс їх відновити?

- Я б не сказав, що в Київській області є взагалі річки в гарному стані, крім тих, які в Чорнобильській зоні відчуження. Відома ситуація з річкою Рось, щодо якої є затверджений державний план порятунку. Але замість того, щоби боротися з розоренням прибережних захисних смуг і застосуванням незаконних пестицидів біля річок, за державний бюджет розчищається річка Безіменна в селі колишнього Кагарлицького району. Фактично за бюджетні гроші роблять ставок і кажуть, що таким чином відновлюють річку Рось. Це дуже соромно, тому що річка Рось має бути відновленою на виконання петиції до президента в пам'ять про загиблого захисника України. Але це просто використовують для відмивання коштів і піара у вигляді ставків.

Між урбанізацією та природою

- Як швидка забудова Київщини впливає на екологічний баланс?

- Якщо розглядати з точки зору біорізноманіття, коли тваринам для нормального існування потрібно переміщатися, умовно кажучи, з одного кінця лісу в інший, кожна забудова фактично знищує цю можливість. Навколо Києва ми бачимо суцільну забудову, яка не дозволяє тваринам мігрувати. Це величезна проблема.

Інша проблема масштабної забудови – навантаження на водні ресурси. І мова не лише про збільшення водозабору, а й про очисні споруди. Ніякі кошти, які вкладаються в очисні споруди, не зможуть зробити належний стан річок, якщо постійно з'являються все нові й нові джерела забруднення. Тому забудову біля Києва слід обмежувати, максимально мінімізовувати.

- Чи є ризик, що природоохоронні території регіону забудують?

- Так, звісно, є. Зокрема, у Києві зараз планують позбавити екопарк "Осокорки" статусу заказника.

У Київській області у багатьох заказниках вже роздані ділянки в приватну власність. Це все під загрозою, на жаль.

Проблемою є й те, що під час повномасштабного вторгнення, доступ громадськості до кадастрової карти закритий. Лише сертифіковані інженери-землевпорядники, які й узаконюють усі ці дерибани, мають доступ. Тому цілком можливо, що просто зараз десь у заказнику на Київщині роздали землі під забудову. Але я як громадський активіст не можу про це дізнатися, бо не маю доступу.

- Які саме природні зони Київщини зараз під загрозою знищення?

- Київщина зазвичай асоціюється з лісами. Але, наприклад, на її півдні у Ржищівській ОТГ є дуже унікальні степові балки, де мешкає більше десятка червонокнижних видів тварин. Зокрема, у цих балках живе бабак, дуже мила тварина. Це насправді недалеко від Києва, можна поїхати поспостерігати за ними.

Проте ці балки Ржищівська громада відмовляється заповідати, бо планує передати їх під розорення, щоб там вирощувати кукурудзу чи пшеницю. Така нетипова, унікальна для Київщини степова система під величезною загрозою знищення, незважаючи на те, що там працювали науковці з різних інститутів Академії наук, з кількох регіонів України, назбирали купу даних, видали товстенну монографію "Біорізноманіття Ржищівської міської об’єднаної територіальної громади".

Громада за це подякувала, її голова сфотографувалася з науковцями, але своїх планів щодо розорення цих земель не змінила.

Звісно, можна зрозуміти, коли в рамках децентралізації для багатьох громад  основним джерелом надходження прибутку є кошти від оренди землі. Тому  голови громад об'єктивно зацікавлені побільше здавати, адже немає інших джерел фінансових надходжень. Але, як на мене, Ржищівська громада, яка має бази відпочинку, не сильно б обідніла, якби свої балки замість розорення заповіла і могла б заробляти на туризмі. Люди б їздили подивитись на тих милих бабаків. Ця громада могла б заробляти на екологічному туризмі та охороні природи, але, на жаль, має інше бачення.

- На вашу думку, що місцева влада могла б зробити для покращення екологічної ситуації?

- Якщо казати про владу, то треба розділяти. По-перше, є влада громад. Якщо громада висунула пропозицію створити природозаповідний фонд, то треба дослухатись. Наприклад, Білогородська і Студениківська громади в Київській області створили у себе в минулі роки регіональні ландшафтні парки. А ось Ржищівська громада навпаки категорично проти нових заповідних об'єктів.

По-друге, якщо говорити про обласну владу, то теж є проблема. Наша організація подала багато документів у Київську обласну держадміністрацію, аби створити заповідні території і так звані охоронні зони. Якщо є рідкісна рослина, навколо неї можливо створити охоронну зону, де не можна рубати ліс. Але ці всі документи зависають.

Третій момент – це екологічні фонди, які варто витрачати не на ставки для піару, а на реальні проблеми, наприклад, ті ж очисні споруди.

- Які екологічні ініціативи зараз діють у Київській області?
 
- Створення в громаді регіонально-ландшафтного парку, який оберігає ліси і болота, як у Студениківській ОТГ, можна назвати екологічною ініціативою. І хоча це рішення безпосередньо приймає керівництво ОТГ, але для цього потрібно, щоб самі мешканці активно рухали ідеї. У Києві ми бачимо багато активістів і по Голосіївському парку, і по екопарку "Осокорки".

Зараз, якщо дивитися загалом по Україні, все таки в регіонах у порівнянні з тим, як було 10 років тому, громадська активність більша. Я б сказав, що трошки менше стала вона на центральному рівні, а ось на місцевому з'явилось багато таких активістів, які пробують за щось боротися, оберігати... Зокрема, жителі села Лісники до повномасштабне вторгнення активно пропагували ідею створення національного природного парку "Приірпіння та Чернечий ліс".

Але, на жаль, багато хто з активістів, хто рухав ці ідеї, зараз захищає країну в лавах Збройних Сил України. Тому робота у цьому напрямку призупинилася.

- Як наразі громадяни можуть допомогти у вирішенні екологічних проблем Київщини?

- Нині в Україні дуже ефективно працює навіть під час повномасштабного вторгнення розголос. Все таки наша влада боїться, коли йде обґрунтована, аргументована критика. Щодо безпосередньо дій державних органів, якщо без публічного висвітлення, то тут все залежить від ситуації. Як я казав про Держлісагентство, їм байдуже щодо рубок лісів, на жаль. Але кожен охочий може повідомити  Держекоінспекцію або ЕкоЗагрозу (офіційний ресурс Міндовкілля - https://ecozagroza.gov.ua - прим. ред.) про екологічне порушення, зокрема про викинуте сміття, вирубку лісу, забруднення річки. Подані заявки екоінспекція розглядає і реагує навіть під час воєнного стану.

- Які плани на майбутнє маєте у своїй діяльності?

- Зараз найважливіше – здобути перемогу у війні. Це є ключовим моментом. Тому, крім екологічної діяльності, я на даний момент активно займаюся волонтерством. У мене навіть є невеликий навчальний центр із тактичної підготовки військовослужбовців, де щомісяця вдається навчати 50-60 людей на волонтерських засадах.

Щодо планів, дуже хотілося б, щоб всі старі ліси в Україні отримали природоохоронний статус, а таке поняття як "рубка старого лісу" лишилось в минулому.  

Також хочу додати, що багато хто не звертає увагу на земельну політику. Вважається, що якщо територія незабудована або на ній не росте пшениця, то вона пропадає.

І от саме такі нелісові екосистеми під величезною загрозою зникнення. Дуже хотілось би (я над цим працюю), щоб люди розуміли важливість цих нелісових екосистем: степів, лугів, торфових боліт і теж долучалися до їх збереження.

Взагалі в Україні в масштабах Європи, як не дивно, природа збереглась доволі непогано. Чому? Не тому, що ми її добре оберігали, а просто у нас нижчим був рівень економічного розвитку. Зараз країни ЄС вкладають сотні мільярдів євро у відновлення природи. Наприклад, болото, яке осушили, за величезні кошти відновлюють. На мою думку, в Україні було б доречно не втрачати існуючі природні ресурси, щоб банально зекономити кошти на їх відновленні у майбутньому.

Фото взяті із Facebook сторінки Петра Тєстова

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.