Відродження Обухівського "шитого" рушника: інтерв’ю з Ольгою Стахів, народною майстринею України з народної вишивки

Обухівський "шитий" рушник – унікальна мистецька пам’ятка України. В основу його орнаменту покладено головний символ української вишивки – дерево життя (древо роду). Його неповторний орнамент, техніка виконання та багатовікові традиції роблять його справжнім витвором народного мистецтва. Колись ці рушники використовувались у весільному обряді, їх вивішували на покутті, ними прикрашали оселі. Усього в Україні збережено всього 32 зразки Обухівського "шитого" рушника. Нині його відродженням займаються майстрині громадської організації "Об’єднання майстрів "Творча спадщина" м. Обухів" Ольга Матвійчук і Ольга Стахів, які вже кілька років поспіль проводять виставки, лекції, майстерки та безкоштовно навчають цій самобутній народній вишивці рушників усіх охочих. Саме за їх клопотанням Обухівський "шитий" рушник внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. В інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" народна майстриня України з народної вишивки Ольга Стахів розповіла про унікальність Обухівського "шитого" рушника та як вдається продовжувати давні традиції вишивки для збереження національної спадщини.

Унікальна вишивка крізь століття

- Скажіть, у чому особливість Обухівського "шитого" рушника? Чому його внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України?

- Обухівський рушник – цікавий і унікальний як своїм орнаментом, так і поєднанням рушникових швів, які використовувалися на більшій частині території України. Але поєднання цих швів у кожному регіоні своє.

Цікаво, що Обухів, незважаючи на те, що був ярмарковим містом, розташований на рівнинній території, де були налагоджені комунікації, все одно залишив свій унікальний орнамент. Більше ніде як в Обухові рушників із таким орнаментом не знаходили.

У нас із колегами була можливість поєднати рушники інших територій, дякуючи Національному музею народної архітектури і побуту. Ми побували в його сховищі, де змогли регіонально порівняти колекції рушників.

Ми побачили, що шви однакові, але в поєднанні вони різні.

Якщо ви подивитесь на орнамент саме нашого Обухівського рушника, ви звернете увагу на те, що елементи дерева життя великі.

І саме на таких великих елементах можна так поєднати ці рушникові шви.

Чому?

По-перше, це великі квітки-листки, які ми так називаємо, бо по конфігурації важко зрозуміти, чи це квітка чи листок. Вони не поділені на секції, а є суцільними.

По-друге, там є гладьовий валик або велика качалка – це широка смужка, що чергується з іншими рушниковими швами.

Таким чином заповнений весь простір листка чи квітки.

Ось таке явище спостерігається саме на Обухівському рушнику, де переважають великі елементи, зокрема масивне, кремезне дерево життя.

Так само на ньому дуже чітко виділена основа, що не зливається з основним суцільним орнаментом. Рушник обведений по периметру дрібненьким безкінечником. При цьому полотно зашите повністю. Там немає білої тканини. Ще однією з ознак, яка поєднує дві частини рушника, є присутність ламаних гілок.

Хочу звернути увагу, що Обухівські рушники двосторонні.

У нас були такі колізії, коли на виставках без нас багато рушників вішали навиворіт. А те, що там виворіт, власне, ніхто й не бачить. Тільки майстер може відрізнити. Але зазвичай це двостороння вишивка.

В Обухівському рушнику переважає червоний колір.

Є рушники, які вишиті суто червоним, але можуть мати різні відтінки.

Ми зустрічали й такі старовинні рушники, де додано три кольори у вигляді вкраплень. Але переважно основний колір – це червоний.

- Скільки йде часу на виготовлення такого рушника?

- Якщо ми візьмемо трьохметровий, а це середня довжина, то у майстрині може йти від півроку до року її часу на виготовлення рушника, адже полотно дуже щільно зашивається, а це потребує багато часу.

Відродження і визнання

- Ви займалися тим, щоб Обухівський "шитий" рушник внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Чому?

- Справа в тому, що на певному історичному етапі, а це пов'язано з історією нашої країни, багато ремесел занепало.

Що стосується рушникової вишивки в Обухові, то нам відомо по датованим музейним експонатам, що у період Першої світової війни чи після неї ці рушники переставали шити.

По-перше, ми знаємо наші історичні події.

По-друге, пам’ятаємо, як Україну цілком заполонила більш модна брокарівська вишивка.

До того ж з’явилась художня гладь.

Можливо, пішли інші пропозиції на ринок і по нитках, і по тканинах, тож ці рушники шити практично перестали.

Вже на зламі століть, наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття це питання підняли активісти: гуманітарії, етнографи, працівники музеїв і поступово долучилися майстрині.

Фактично по старих зразках, маючи трішки якоїсь інформації від місцевих людей старшого віку, цю вишивку вдалося відновити.

І зараз ми вже можемо сказати, що в нас починають формуватися династії.

Зважаючи на те, в якому світі ми зараз живемо, де ризик втрати культурної спадщини дуже великий, нам важливо було, щоб Обухівський рушник був заявлений.

У такому випадку це явище викликає зацікавленість і спонукає місцеве населення освоювати техніку вишивки Обухівського рушника, щоб і далі продовжувати цю чудову традицію.

Для нас важливо, щоб Обухівський рушник знову не перестали вишивати.

Після того, як технологія виготовлення Обухівського рушника увійшла до переліку, був великий розголос в місті, що нас порадувало, оскільки збільшилась зацікавленість і до виставок, і до подій, які відбуваються. Люди приходять вчитися вишивати. Ми їх вчимо на громадських засадах. Ми стараємося, щоб хендмейд не витіснив остаточно наші традиційні ремесла.

- Хто загалом причетний до внесення Обухівського "шитого" рушника до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України?

- Я вважаю, що до цього причетні всі ті, хто ще наприкінці минулого – на початку нинішнього століття займався відтворенням Обухівського рушника. Якби вони тоді не відродили цей рушник, нам зараз не було б що вносити до цього переліку. А потім цю ідею підхопила наша голова Об'єднання майстрів "Творча спадщина" Ольга Матвійчук, яка долучила й мене.

Крім того, на певних етапах допомагали наші обухівські активісти, а вже на фінальному етапі нам дуже посприяла пані Влада Литовченко, яка очолює Вишгородський історико-культурний заповідник. Це була така потужна підтримка, тож нам все вдалося.

Навчатися, щоб продовжувати традицію

- Ви проводите заняття для всіх бажаючих?

- Так, ми постійно даємо оголошення про заняття по суботах.

Люди приходять, вишивають і поступово створюють гарні вироби. Ми дуже з цього задоволені.

Загалом ми багато часу приділяємо як проведенню занять на постійній основі, так і практиці проведення майстерок.

Для нас важливі майстерки, які відбуваються у рамках виставок.

Так ми робили і під час виставок в Обухівському краєзнавчому музеї, і в Київському обласному археологічному музеї (Трипілля).

У Львові майстерку ми не проводили, хоча виставка там була.

Зазвичай ми просимо, щоб на наші майстеркласи приходили діти старшого віку, тому що маленьким діткам вишити елемент цими швами буває доволі важко.

Вони вийдуть із майстеркласу незадоволені, тому що не впораються з цією роботою.

Тож ми просимо, щоб це були дітки хоча б старше 12 років. З ними вже можна працювати, у них краща моторика, тож вони можуть впоратися.

Крім того, бувають ситуації, коли навіть дорослим людям важко працювати з лічильними швами.

Хоча ми переважно шиємо по мальованому, проте дуже багато швів є лічильними.

Коли ми вишиваємо і заповнюємо елемент, ми стикаємося з лічильними швами. Я не знала, але деяким людям важко спочатку збагнути як покласти ту саму двосторонню штапівку або двосторонній хрестик, адже щоб його зробити, треба мати певну уяву.

У когось вона виникає з першого стібка, тож людина вже розуміє як їй піти вперед і як повернутися назад, а в когось це займає трошки більше часу.

Тому це суто індивідуально. Хтось схвачує на льоту: один раз прийшов на майстерку і вже в Інстаграмі показує свої вишиті роботи. А хтось приходить періодично на заняття.

Фото для публікації надані Ольгою Стахів.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Нагадаємо, обухівський рушник визнали об’єктом культурної спадщини України. Про зовнішній вигляд, унікальність та відродження Обухівського рушника розповідає засновниця громадської організації "Об’єднання майстрів “Творча спадщина” м. Обухів" Ольга Матвійчук.