У Вишгороді в княжі часи процвітало ливарництво

Дані археологічних розкопок у Вишгороді є одними з еталонних для вивчення металургійного ремесла Київської Русі

Вишгород доби Київської Русі був великим ремісничим центром. Найбільш відомим виробництвом було гончарне, а про його масштаби його свідчить те, що у місті був навіть свій «Квартал гончарів».

Але не менш інтенсивно розвивалися й інші напрямки давньоруської економіки: у Вишгороді в ХІІ–ХІІІ ст працювало немало ювелірів, ковалів, склоробів, косторізів, а найбільше – металургів. То ж місцевість на східному краю вишгородського дитинця, за 150 метрів від церкви святих великомучеників Бориса і Гліба, де жили й працювали майстри, у науковій літературі отримав назву «Квартал металургів».

Дослідники зауважують, що матеріали розкопок саме цієї місцевості є одними з еталонних для вивчення ремесла Київської Русі та його організації.

Київська Русь, як і всі середньовічні країни, потребувала великої кількості  виробів із заліза практично для всіх сфер життєдіяльності суспільства. Металурги і ковалі забезпечували знаряддями та зброєю селян, воїнів, мисливців, інших ремісників. Вишгород називають одним з великих центрів з виробництва чорних металів– поряд з Києвом, Новгородом, Смоленськом і Галичем. Тут вироблялось понад 150 назв різної продукції, в тому числі 16 видів зброї, 46 ремісничих знарядь, 38 предметів домашнього вжитку тощо.

Вишгород мав усі сировинні передумови для розвитку металургійного виробництва – залізну руду, а також деревину для випалювання вугілля для ливарних печей. З деревиною зрозуміло – лісами край був багатий. А як з рудою? Вочевидь, вона була, і про це свідчать і назви деяких населених пунктів Вишгородщини, наприклад, Рудня, Димер. Спочатку у Вишгороді виникли  невеликі поодинокі металургійні горни наземної конструкції для власних потреб окремих господарств. Вони, вочевидь, і дали поштовх виникненню в другій половині ХІІ ст. «Кварталу металургів».

Ремісники-ливарники зводили металургійні майстерні – напівземлянки з легким перекриттям, великими горнами, найбільший з яких мав розміри 1,5×1,1 м, робочими майданчиками –«передгорновими ямами», а подекуди і з каналами для виводу шлаків, з ямами для зберігання запасів вугілля та для відходів виробництва. Схожим чином були оснащені і розташовані поруч кузні. «Квартал металургів» був винесений на окраїну дитинця,  адже вогненебезпечне виробництво мало розміщуватися на безпечній відстані. Крім того, розміщення горнів на краю гори забезпечувало природний доступ повітря для нагнітання до міхів.

Для обробки залізної руди до стану металу використовували металургійні горни, споруджені з глини на поверхні землі чи в невеликих ямах.

Вишгородські майстри поєднували обробку чорного металу з ливарництвом і ювелірною справою. За роки досліджень тут знайдено численні ювелірні вироби, ливарні формочки, робочі інструменти, напівфабрикати та сировина (в тому числі – монета-срібник Володимира Великого).

Наймастабніші розкопки «Кварталу металургів» проводились в основному у 1930–х роках ХХ ст. і з часу перших розкопок значна його частина зруйнувалась внаслідок зсувів ґрунту. Під час плланових розкопок ремісничого кварталу у 2012–2013 роках Вишгородська археологічна експедиція заклала три розкопи, котрі примикали до розкопів 1930–х років. Виявлені археологами матеріали свідчать про безперервне заселення ділянки з ХІІ до XIV cт.

У Вишгороді дбають про те, що усі, хто цікавиться історією, отримали якнайповніше інформацію про минувшину краю. Нині «Квіртал металургів» оснащується QR-кодом, встановленим у межах проєкту Вишгородського історико-культурного заповідника «Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація й популяризація», який  реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Джерело: ВІКЗ