У ніч на Андрія: давні українські традиції, вечорниці, обряди

Це свято відзначають на честь одного з перших учнів Христа – апостола Андрія Первозванного, який проповідував християнство на землях, де жили слов’яни. Як свідчить «Повість минулих літ», Андрій Первозванний проживав деякий час на пагорбах, де пізніше виник Київ. Він передбачив своїм супутникам, що на цих землях люди побудують місто, в якому спорудять безліч церков. Андрій Первозванний прийняв мученицьку смерть за віру Христову в Греції. Традиції Вже за кілька днів до того, 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. Андріїв вечір, або ж Калита, є одним зі свят, які починають зимовий святковий цикл. В народі - це парубочий день, оскільки у Андрієву ніч парубкам дозволено бешкетувати, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись про свою долю. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до якоїсь однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії, співали пісні про кохання та грали в різні ігри, а в ніч на 13-е грудня ворожили… Калита – це давня традиція українського народу, яка отримала свою назву  завдяки коржу з білого тіста круглої форми, що символізує сонце, який печуть лише на свято Андрія. Цього дня на вечорницях  хлопці повинні були стрибнути до підвішеної Калити – ритуального хліба, який випікали виключно дівчата, й відкусити його. Замішуючи тісто, кожна дівчина думала про свого коханого, бо ж калита – це ще й символ щасливого шлюбу. У неї додавали сушені ягоди і мед, а всередині робили дірочку, щоб крізь корж можна було протягнути стрічку. Традиційно, хлопці, які вперше прийшли на вечорниці, проходили ініціацію й отримували дозвіл з цього моменту бути членом компаній, які влаштовували і брали участь в вечорницях. Також “новачкам” дозволялося з цього моменту виконувати чоловічу роботу, ходити на побачення, свататися і одружитися. Дівчачі ворожіння У ніч напередодні цього свята дівчата за традицією ворожили на судженого за допомогою різних ритуалів, а також намагалися викликати віщі сни. 1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) – і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї пережи­вали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку” вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає. Якщо під тарілкою буде перстень – скоро заміж вийде; якщо – квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме. 2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме. 3. Вибігали  на подвір’я, ставали біля тину та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець”. Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували… Вірили – не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка. 4.На аркушах паперу ім’я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали”. 5. Виходили дівчата одна за одною на подвір’я і примовляли:     О Святий, добрий Андрію,       Я лишень на Тебе маю надію!       Дуже хочу знати,      Звідки нареченого маю виглядати? Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений. 6. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю. 7. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твер­дили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Сідаючи перед дзеркалом,  з обох боків слід запалити свічки й тричі промовити:     Я тебе, дзеркало, питаю,     З ким я свою долю злучити маю?     З’єднати з Іванком прошу,     Бо його в серденьку ношу. Тоді, відвернувшись від дзеркала із заплющеними очима, слід знову промовити:   Святий Андрію, допоможи,     Судженого мого покажи!     Ворожу на свій вінок,     Прошу захисту від зірок!       Дай, Боже, шлюбу дочекати,      Мене з Іванком звінчати. У дзеркалі має з"явитися обличчя незна­йомця, за якого дівчина й вийде заміж. 8. Коли вже дівчата лягали спати, то під ліжко ставили миску з водою, а зверху – дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:     О дай же, Боже, молодій мені,      Щоб приснився мій суджений вві сні.      І Тебе, Святий Андрію,      Я прошу, як умію:      Святий Андрію, допоможи,      Мене сьогодні не залиши!      Ой ти, місточок, та не хилися,      А ти, Іванку, мені приснися.      Перейди річку – биструю воду,      Й веди до шлюбу мене, молоду. Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів. 9.  Дівчата вибігали на вулицю, зупиняли першого зустрічного й запитували у нього ім’я, вірячи, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка. Народні прикмети: • Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна. • Якщо тиха вода – хороша зима, шумна – тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі. Починаючи з Андрієвого дня діяли заборони до Нового року на всі види ткацьких робіт та мотання ниток. Саме від цього свята день починає збільшуватися.

Підготовлено на основі фольклорно-етнографічних матеріалів