"Світ дуже динамічно змінюється, і вислів Сенеки "Щоб слова не дзвеніли, а важили" сьогодні звучить особливо актуально". Інтерв’ю зі Світланою Поваляєвою, директоркою фестивалю "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного

Коли слова втрачають сенс, ними стає легко маніпулювати. Саме тому цьогорічний фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного проходив під гаслом: "Щоб слова не дзвеніли, а важили". Уже четвертий рік поспіль цей фестиваль збирає у Києві на галявині Протасового Яру людей, які вірять, що українська культура і пам'ять потребує активних дій. Фестиваль був заснований після загибелі Романа Ратушного – громадського активіста, захисника Протасового Яру та розвідника 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр", який загинув 9 червня 2022 року під Ізюмом. Захід став продовженням його боротьби, де народжуються нові культурні зв'язки, об'єднуються фестивалі з різних куточків України, звучать чесні розмови про війну, відповідальність і майбутнє. В ексклюзивному інтерв’ю для медіа "Погляд" зі Світланою Поваляєвою – поеткою, журналісткою, членкинею Українського ПЕН, директоркою фестивалю "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного, мамою загиблих захисників Романа і Василя Ратушних – читайте про те, чому сьогодні важливо повернути словам справжній зміст, як культура здатна захищати країну і чому виховання дітей є інвестицією в перемогу.

– Світлано, ви вже вчетверте організовуєте фестиваль "Протасів Яр" пам’яті свого сина Романа Ратушного. Якою наскрізною ідеєю керувались у цьому році?

– Як ви знаєте, мій син Роман Ратушний був розвідником у 93-й бригаді. Він мав позивний "Сенека", оскільки захоплювався працями античного філософа Сенеки. Цьогоріч ми подумали: світ дуже динамічно змінюється, і вислів Сенеки "Щоб слова не дзвеніли, а важили" сьогодні звучить особливо актуально (латинський вираз "Non sonant, sed ponderant" є відображенням філософії стоїцизму та базується на поглядах філософа і давньоримського мислителя Луція Аннея Сенеки про те, що сенс та вага висловлювань переважають над їхньою гучністю, - прим ред.).

Програма цьогорічного фестивалю, усі дискусії й панельні розмови були присвячені темі виживання і трансформації в перенасиченому просторі інформаційних воєн. Слова вже не просто дзвенять – вони шумлять так, що за ними не чутно нічого. Стає дедалі важче відрізнити брехню від правди. Відбуваються суцільні маніпуляції. Може здатися, що немає чітких правил і орієнтирів, поки ми безкінечно сидимо в соцмережах, читаємо новини чи Telegram-канали. Але якщо звернутися до своєї спільноти, до своєї "сродної" праці (мається на увазі філософська концепція Григорія Сковороди про роботу, яка відповідає природним здібностям і натурі людини, - прим ред.), до власної справи й серця, то розумієш, що слова мають вагу, а правила існують.

Мирослава Барчук під час однієї з панельних дискусій говорила, що коли ми починаємо соромитися якихось слів, затертих недобросовісними політиками, зокрема, патріотизм, незламність, любов до своєї країни, коли починаємо ставитися до них іронічно й називаємо їх пафосом, це означає, що суспільство захворіло.

Довідково:

Мирослава Барчук – відома журналістка, телеведуча та співорганізаторка громадського фестивалю "Протасів Яр" пам’яті Романа Ратушного; цьогоріч також виступала координаторкою та запрошеною спікеркою заходу.

Роман Ратушний ніколи не соромився говорити про патріотизм, непохитність і любов до України в своїх інтерв'ю, ніби повертаючи їм справжній зміст. Він робив це щиро, керуючись власним досвідом, переживаннями, тому неможливо було сприймати ці слова як пустопорожній дзвін чи пафос. Його слова справді важили.

Ось чому ми вирішили присвятити цьогорічний фестиваль "Протасів Яр" пам’яті Романа Ратушного темі інформаційного терору, який дедалі більше загрожує суспільству. Ми хотіли разом із нашими гостями й учасниками повернути словам їхню суть і справжній сенс.

– Помітно, що багато текстів цього року звучать у музичному супроводі. Такий підхід підсвічує вашу ідею фестивалю?

– Такі музично-поетичні перформанси ми робимо не вперше. І я страшенно вдячна нашим друзям. Це одна з моїх найулюбленіших ідей – фестиваль фестивалів – участь дружніх фестивалів із різних міст і регіонів. Це дуже красиво й зворушливо. Власне, таким чином фестиваль продовжує Ромину активність, який постійно знайомив людей між собою, створював зв'язки, приводив їх до співпраці й спільних проєктів.

– Якщо говорити про фестиваль як про місце сили, боротьба за Протасів Яр триває й досі?

– Так. Цей фестиваль виріс із боротьби, яка триває й дотепер.

Масштабуватися вшир ми фізично не можемо – це невелика галявина, за яку і досі точиться боротьба. Сьогодні це вже галявина пам'яті. Але ми можемо рости вглиб і ввись.

Спочатку я сама сприймала фестиваль як своєрідний культурний щит. Адже забудовувати територію значно складніше, коли тут відбуваються такі події, коли сюди з усієї України приїздять митці, інтелектуали, лідери думок. А цього року я раптом відчула, що люди, які сюди приходять, відкривають свої серця, вкладають у цей простір творчість, інтелект, любов, ніби залишаючи тут частинку себе. І ця сила накопичується. Мені здається, що це вже такий купол, який колись накриє весь Київ, а потім і всю Україну.

– Цікаво, що у цьому році на фестивалі дуже потужна дитяча програма. Чому вирішили зробити більший акцент на дітях?

– Це надважливо. Роман завжди займався з дітьми й підлітками. Він їм багато розповідав, читав Юрія Горліса-Горського (справжнє ім’я – Юрій Юрійович Городянин-Лісовський), український письменник, військовий розвідник та старшина Армії УНР, автор документально-художнього роману "Холодний Яр", - прим. ред.), показував фільми Дзиґи Вертова (йдеться про Давида Кауфмана – відомого кінорежисера, одного із засновників документального й авангардного кіно, - прим. ред.). Таблички, які можна було побачити на фестивалі, вони разом друкували й встановлювали.

Також вони спільно побудували конструкцію, на якій тепер висить банер із моїми синами. Спочатку це була рама для екрана, де проводили кінопокази.

Для мене це дуже важливо ще й тому, що мої діти самі виросли на мистецьких фестивалях. Ви ж пам'ятаєте, чим для України був фестиваль "Червона рута"? Я абсолютно впевнена: діти, які зростають у такому культурному середовищі, не можуть стати колаборантами, не можуть не любити Україну, не розуміти ваги слова, значення української культури й того, що саме культурна тяглість є нашою основою. І я не просто в це вірю, я бачу.

Фестиваль існує вже четвертий рік, а діти ростуть швидко. Якщо у 2023 році, коли ми вперше провели фестиваль, дітям було по п'ять чи шість років, то зараз їм вже десять або одинадцять. Вони формуються в цьому середовищі. І мені здається, що це прекрасно.

Я впевнена: саме цим Роман займався б і сьогодні. Дуже важливо, щоб наші діти не виростали на російському репі, мультфільмі «Маша і Ведмідь» чи подібному контенті. До речі, саме про це ми теж говорили під час однієї з панельних дискусій, де діти були не лише слухачами, а й самі ставали творцями, вигадували власних персонажів.

– Щиро дякуємо за розмову!

Розмову вела продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.