Радомир Мокрик: Дисидент Микола Матусевич
Поки серйозні люди, цілі народні обранці вирішують справді доленосні проблеми української громади в далеких екзотичних країнах – мій маршрут сьогодні був значно лаконічнішим. Як тільки над Києвом відгриміло ППО, я вирушив у Васильків.
Центральна вулиця Декабристів вже своєю назвою викликала в мене алергію. Ні, не тому, що я маю щось особисте проти декабристів (чи всього руского).
В мене з ними «особисті рахунки». Свого часу я написав статтю для одного збірника (насправді непоганого!) про «шістдесятників і дисидентів».
Редактор чомусь вставив свої п’ять копійок, і «дисидентів» поміняв на «декабристів». Так стаття і вийшла під назвою «Шістдесятники і декабристи».
Ну, буває, мабуть. Але з того часу в мене рефлективне несприйняття цього поняття. Гарний парадокс в тому, що сьогодні вулиця декабристів була моєю відправною точкою для чергового занурення в світ дисидентів.
Микола Матусевич. Я можу багато про нього розповідати. Не просто тому, що я зануда, який любить цю тему, чи тому, що я готувався до нашої зустрічі.
Свого часу я написав дипломну роботу в празькому університеті про Українську Гельсінську Групу.
Тому, вже даруйте за нескромність – трохи знаю цю тему.
«Я не пам’ятаю своєї біографії – то ти вчив – ти мені й розкажи» сміявся сьогодні пан Микола. Воно то смішно, але насправді так і є. Ми сьогодні перевірили )
Матусевич – один з тих десяти, хто був серед засновників УГГ в 1976 році. Правозахист в радянській Україні був тоді дорогою справою. Матусевичу він обійшовся в 12 років таборів і заслання.
Я не буду зараз розповідати його історію. Ще років десять тому це було б варто зробити, бо інформації було категорично мало.
Сьогодні ж багато дисидентів і Микола Матусевич зокрема отримали свій нехай і невеликий, але такий важливий медійний простір.
Я часто запитую наших дисидентів про одне й теж – уточнюю якісь історичні події, шукаю впливи, намагаюсь зрозуміти їхню мотивацію.
Я люблю і пишу про цю тему не лише тому, що вона дає мені можливість зустрічатися з прекрасними (не побоюсь цього слова – найкращими) людьми попередніх поколінь. Дисидентство – це та тема, де історія перетинається з сьогоденням. Це ті історії, на яких ми саме зараз можемо і маємо вчитись.
Микола Матусевич вкотре підтвердив мені тезу, яку я давно намагаюсь осмислити на заняттях зі своїми студентами. Дисидентський рух – це передусім про етику.
Так, подекуди це переливалося в політичну опозицію. Але основа цього феномену – це про «бути чесним перед собою». Політика тут похідне.
І от тут я можливо звучатиму вкотре «занудно» і передбачувано. Але мені видається, що те, що ми так і не оцінили і не усвідомили, не відрефлексували наш дисидентський рух – це один із симптомів загального стану нашого суспільства. Бо весь цей клубок дисидентських історій – це про етичні дороговкази. Про порядність.
В жодному разі не про безпомилковість – але про чесність. І цього нам реально бракує.
Так, Матусевич не схожий на глянцевого експерта з будь-яких телемарафонів. І живе він так, що більшість людей, які самовільно відносять себе до української еліти, мабуть, вжахнулися б.
На думку спадає закінчення чудового тексту, який не так давно про Миколу Матусевича написала Христина Коціра:
“У вікна машини всі 30 кілометрів до Києва зазирали обличчя з передвиборчих білбордів. З усмішками та ідеальними зачісками кандидати в депутати божилися охороняти та захищати, будувати дороги й садочки, забезпечувати гідну старість. Але тепер я бачила, що гідність може жити й у курнику поряд із недобудованим будинком” Навіть нема чого додати. Саме так і є.
Але саме такі люди насправді мають що сказати, і варті того, щоб їх слухали. Моралі тут немає і не буде, лише думки в голос. Просто хочеться, щоб ми дослухалися і вчилися в тих, хто цього справді вартий.
Я ж просто писатиму і розповідатиму про них знову і знову. Дасть Бог, хтось таки почує.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Раніше у своєму блозі Радомир Мокрик розповідав, що у Києві перейменували вулицю на честь Івана Дзюби.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.