Письменнику Роману Іваничуку сьогодні було б 90 років
Видатний письменник, громадський діяч Роман Іваничук народився 27 травня 1929 року у селі Трач Косівського району на Івано-Франківщині в сім’ї вчителів.
Деякі відомсті про літературну діяльність українського письменника:
У 1954 році в студентському альманасі Львівського університету Роман Іванович опублікував першу новелу “Скиба землі”. Літературний дебют письменника увінчався успіхом, як і його перша збірка малої прози - “Прут несе кригу” (1958). З-під пера Іваничука вийшли збірки новел “Не рубайте ясенів” (1961), “Під склепінням храму” (1961), “Тополина заметіль” (1965), “Дім на горі” (1969), “Cиві очі”(1975) та трилогія “Край битого шляху” (1964). З 1960 року Роман Іванович – член Спілки письменників України.
У 1968 році Роман Іваничук видав свій перший історичний роман “Мальви”, що приніс автору визнання серед читачів і шалену ідеологічну партійну критику. Через вперше поставлену проблему збереження національної свідомості у романі про події з часів Хмельниччини, яку письменник вдало підмітив у першій назві свого твору “Яничари”, його було названо “ідеологічно шкідливим історичним романом без історії ”. Першу назву автору вдалося повернути лише в 1992 році, а написаний 1968 року роман “Журавлиний крик” про зруйнування Запорізької Січі й трагедію кошового отамана П. Калнишевського вийшов друком лише через двадцять років.
У 1977 році вийшов друком роман “Черлене вино”, в якому автор змалював оборону Олеського замку. За ним з’явився “Манускрипт з вулиці Руської ” (1979), в якому зображено картину життя Львова кінця XVI – початку XVII століть й зародження ідеї визвольної війни. До проблеми національної пам’яті й “Руської трійці” Іваничук звернувся в романі “Вода з каменю” (1982). Однією з вершин творчості видатного романіста вважають“Четвертий вимір” (1984) про М.Гулака. У романі “Шрами на скалі”(1987) письменник поєднав три часові плани: епоху Франка, часи Д. Галицького й сучасність. Вперше в українській художній літературі Роман Іваничук порушив тему ОУН-УПА в тетралогії “Вогненні стовпи” (2005). Серед інших визначних творів автора є романи “Саксаул у пісках”, “Бо війна війною”, “Орда” ,“Ренегат”, “Євангеліє від Томи” ,“Злодії та Апостоли”, “Через перевал”, “Хресна проща”, “Генерали імперії”, “Країна Ірредента” ,“Торговиця”.
Для історичної прози Іваничука характерні гостросюжетність, оригінальність, глибока символічність, химерне сплетіння фантастики, реальності й історичної достовірності та трьох вимірів часу: минулого, теперішнього й майбутнього.
Особисті спогади й есеї прозаїка вилилися у твори “Чистий метал людського слова”(1991), “Благослови, душе моя, Господа”(1993), “Дороги вольні і невольні”(1996).
Роман Іванович брав активну участь у національно-визвольному русі періоду перебудови. У червні 1988 року очолив львівську філію Товариства рідної мови “Просвіта”. Був обраний депутатом Верховної Ради України I скликання (1990-1994). З 1994 року – професор кафедри української літератури Львівського університету імені Івана Франка.
Письменник був лауреатом премії ім. А. Головка(1979), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1985). Йому присвоєно звання Заслуженого працівника культури України (1993) та Героя України (2009).
Помер Роман Іваничук 17 вересня 2016 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
