Пантелеймон Куліш – 200 років: ТОП-10 фактів про творчість
Сьомого серпня світ відзначає 200 років від дня народження Пантелеймона Куліша (1819–1897) – українського письменника, фольклориста, етнографа, мовознавця, перекладача, критика, редактора, видавця. Саме Куліш, один з вагомих українських інтелектуалів ХІХ ст., був творцем українського алфавіту, серед перших перекладачів Біблії українською мовою, автор першого українського роману… Перелік заслуг цієї людини можна продовжувати. До ювілею ми підготували ТОП-10 фактів про творчість цього недооціненного митця, несамовитого Панька Олельковича (як він себе любив називати).
1. 40 томів невиданої творчої спадщини Куліша
За приблизними підрахунками, Кулішів доробок мав би становити близько 40 великих томів. Натомість найповніше видання його поезій було здійснено ще 1908 року. Найвагоміша історична праця Куліша ‒ тритомна «История воссоединения Руси» – значно перероблена й доведена до семи томів, досі залишається в рукопису. Як зазначав Євген Маланюк: "В певному сенсі можна говорити про многозначність, ба навіть загадковість „несамовитого Панька”.
Нагадаємо, що до 2 вересня триває виставка до ювілею Куліша в музеї книги і друкарства України. Куратори виставки Інна Мочарник та Михайло Довбищенко зазначають: "Думаємо, зараз він був тим, кого називають лідером думок: одним з найпопулярніших блогерів з купою фоловерів, гострим на слово критиком, і не тільки літературнопричетних речей, генієм PR-менеджменту та чи не найзатребуванішим автором рецензій". "Ми намагалися представити Пантелеймона Куліша як багатогранну постать - і як видавця, і як художника, і як перекладача, і як письменника. Часто говорять, що постать Куліша суперечлива. Так. Але він до кінця залишався вірним народній мові. Він говорив, що народна мова - виразник психології, менталітету" .
2. Автор модерного сприйняття України
Куліш був перший, хто в концепт «Україна» вкладав модерний зміст і розвивав його впродовж десятиліть культурницькими, видавничими, літературними проектами. Його поема «Україна», «Книга о ділах народу українського і славного війська запорозького» (1843), історико-популярний трактат «Повість про український народ» (1846), «Чорна рада», де повсякчас наголошено на проблемі української єдності ‒ ці тексти мали неабиякий вплив на сучасників.
3. Творець ренесансного типу
Портрет гетьмана Богдана Хмельницького авторства Пантелеймона Куліша. Ілюстрація до нездійсненого видання (1846 рік). Під малюнком підпис: «Тим і сталась по всьому світу страшенная козацькая сила, Що у вас, панове молодці, була воля й дума єдина. Из народн. песни». Зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї імені Василя Тарновського
4. Автор "Чорної ради" - першого історичного роману в українській літературі
«Чорна рада» повна назва «Чорна рада. Хроніка 1663 року» – перший історичний роман українською мовою, вперше виданий повністю Пантелеймоном Кулішем у 1857 році. Свій роман Куліш писав близько 14 років.
Написаний цей твір був на основі історичних матеріалів. У 1663 році під Ніжином відбулася так звана чорна рада, учасниками якої були не лише заможні й впливові козаки, а й козацька голота, різноманітна чернь. Завдяки останній на ній гетьманом обрали Івана Брюховецького, який роздавав щедрі обіцянки. Підтримуваний козацькою старшиною Яким Сомко зазнав поразки. Обрання Брюховецького призвело до дезорганізації суспільного життя на Гетьманщині. Популістські обіцянки новообраного гетьмана так і не були реалізовані. Від обрання Брюховецького не виграли ні козаки, ні простолюд, а лише купка наближених до нього людей. Щоб утримати владу, гетьман пішов на значні поступки Москві, зробивши помітні кроки в обмеженні прав Української гетьманської держави. Не даремно козацькі літописці вкрай негативно оцінювали діяльність Брюховецького. А історики трактують його гетьманство як одну з найтрагічніших сторінок Руїни.
Перша згадка про твір, ще тільки задум, датована 1843 роком, а вийшов він у світ 1857 року. Роман «Чорна рада» існує у двох різномовних версіях ‒ українській і російській, тотожних за сюжетом, але відмінних у багатьох деталях і навіть сценах. Ці тексти є самостіними творами і водночас вільними авторськими перекладами один одного.
«Чорну раду» Куліш планував випустити з ілюстраціями. Він сам зробив ескізи, а також залучив до створення малюнків Сергія де Бальмена (художника-аматора, рідного брата Шевченкового друга Якова де Бальмена). Пропонував також зробити малюнки й Шевченкові, однак той відмовився. Декілька Кулішевих ескізів до роману збереглися донині.
Як зазначає дослідник творчості Куліша Олесь Федорук: "Усі сучасні публікації української «Чорної ради» містять численні похибки в текстах (російська востаннє з’явилася аж 1899 року). Є системна хиба цих публікацій ‒ вони здійснені за другим і останнім прижиттєвим виданням «Чорної ради», яке вийшло 1890 року у Львові, але без участі автора, а не за першодруком 1857 року".
5. Творець українського правопису «кулішівка»
Кулішівка, або Система Куліша — український фонетичний правопис, застосований Пантелеймоном Кулішем наприкінці 1850-х років. Цей його правопис появляється вперше в "Записках о Южной Руси" 1856—1857, і в томі в невеличкій статейці "О малороссійском правописаніи (ст. VІI—ІX) " Куліш подає його оcнови, заявляючи виразно, що він той правопис силкувався "упростить, сколько возможно" і "приспособить его к легчайшому произношенію слов".
Назва "кулішівка" торкалася первісно тільки правопису, який вжив Куліш уперше 1856 р. Згодом його перенесли на галицький ґрунт українські журнали 1862 р. ("Вечерниці", "Мета" й нарешті "Правда").
Куліш вважав, що на місце «безумної одваги» має прийти клопітка культурна робота, котра, передусім, має виражатися у плеканні рідної мови: "Єдиний в тебе скарб – прапращурівське слово, Заклав його Боян від кражи й чужоядства".
Письменник у своїх роботах показував, що українська мова є мовою природною, такою, якою говорять люди. І що вона існувала з давніх часів. Цю мову він протиставляв штучній книжній мові, яка з’явилася в Україні на базі старослов’янської. А потім ця мова трансформувалася в штучну мову російську.
У листі Якову Головацькому з Варшави 16 жовтня 1866 року Куліш писав:
Вам відомо, що правопис, прозваний у нас в Галичині «кулішівкою», винайдений мною в той час, коли всі в Росії були зайняті поширенням грамотності в простому народі. З метою полегшити науку грамоти для людей, яким ніколи довго вчитися, я придумав спрощений правопис.
Отже як "кулішівка", "драгоманівка" та "желехівка" - найвідоміші варіанти українського фонетичного правопису ХІХ ст., стали етапними в унормуванні правопису сучасної української мови.
6. Автор першого україномовного букваря - "Граматка"
«Граматка» Пантелеймона Куліша – перший україномовний буквар. Книга була видана в 1857 році. Буквар Куліша відкрив серію україномовних підручників для початкової освіти, що з'явилися в Східній Україні в 1857–1862 роках. Обсяг «Граматки» – 149 сторінок. Це була перша фонетична абетка для української мови.
7. Біблія Пантелеймона Куліша
Крім всього, треба згадати гірку долю невтомної 30-ти річної праці Куліша з перекладу Біблії з древньогрецької на українську
Історія створеня першого перекладу українською мовою повного текту Біблії нагадує детектив. Пантелеймон Куліш почав перекладати Біблію ще на початку 1860-х років. В цьому починанні, незважаючи на ідейні розходження, його підтримував Тарас Шевченко. Переклав він Новий Завіт дуже швидко. Потім почав перекладати Старий Завіт, долучивши до перекладу Нечуя-Левицького та Пулюя. Однак трапилась загадкова пожежа, в якій загинув весь архів, та майже готовий переклад Старого Завіту. Тож довелось співперекладачам розпочинати переклад заново і тривала багато років.
Тож перший вже готовий до друку варіант рукопису був викрадений царською охранкою на варшавсьсому вокзалі, а другий варіант, відновлений і доповнений впертою багаторічною працею – був спалений разом з будинком невідомо ким підбуреними несвідомими селянами, і лише третій, створений незадовго до смерті, побачив світ – але тільки як скорочена Біблія спеціально для дітей і малограмотного та несвідомого люду.
Завершилась робота над перекладом вже після смерті Куліша. Друком Біблія Куліша була видана лише на початку ХХ ст. А потім друкувалась в Америці, Австрії, Великобританії. А в Україні лише в 2000 році. Варто ширше інформувати українців у цілому світі, що Пантелеймон Куліш - автор не тільки "Чорної Ради", але й грандіозного за маштабом проекту - "Українська Біблія".
Електронний варіант Кулішевої Біблії можна переглянути за посиланням: https://royallib.com/…/van_pulyuy_van_nec…/bblya_kulsha.html
8. Перекладач класичних творів Шекспіра Байрона, Шилера
Характерна риса Куліша-поліглота: швидкість, з якою він оволодівав мовами. Три-чотири місяці у нього пішло на французьку, місяць-півтора – на італійську, по кілька місяців – на іспанську та англійську. Постать Куліша-поліглота нерозривно пов’язана з постаттю Куліша-перекладача. По-перше, знання мої відкривало йому доступ до оригіналів. Він мав західницькі настанови, і писав про конечну потребу поставити український курінь у Європі. Пантелеймон Куліш переклав 13 п’єс Шекспіра, твори Байрона, Шилера, Міцкевича.
Перекладацька діяльність П. Куліша передбачала свідоме утвердження українського слова, з одного боку, та «європеєзацією» української літератури, з другого. Показовим у цьому контексті є підбір Кулішем творів для перекладу – Біблія, Шекспір, Байрон, Гейне, Гете, Шіллер, а також Пушкін, Некрасов, Кольцов, Фет.
Значний внесок у доробок української перекладної літератури становлять Кулішеві переклади творів В. Шекспіра, звернення до яких зумовлювалося передусім прагненням митця підняти українську літературу до рівня осмислення «вічних» тем. «Коли б Шекспір робився читанням любим, – зазначав П.Куліш, – се отверезило б нашу літературу мізерну, дало б їй крила… Така моя мета».У віршах «До Шекспіра» та «До рідного народу», які є своєрідними передмовами до перекладів, П.Куліш висловив свої культурницькі ідеали.
І.Франко, який видав більшість Кулішевих перекладів драм Шекспіра, високо оцінив їхню мистецьку вартість. Будучи перекопаним, що «добрі твори чужих літератур мають велику вагу для розвою кожної національної літератури», І.Франко писав, зокрема про переклад Куліша трагедії «Гамлет, принц датський»: «Куліш – перворядна звізда в нашому письменстві… дав нам переклад, з яким ми можемо без сорому показатися в концепті європейських перекладачів великого Британця». Порівнюючи переклади П.Куліша зі спробами його попередників (Федьковича, Старицького, Свенціцького), І.Франко віддає безперечну перевагу Кулішеві.
Переклади з європейських поетів – Байрона, Гете, Гейне, Шіллера, – які об’єднані у збірці «Позичена кобза», за словами М.Зерова, «підбивають підсумок усім змаганням Кулішевим здобути нові терени українському поетичному слову». Найсильніші у збірці, на думку М.Зерова, переклади з Байрона, що пояснюється не тільки більшою відповідністю первотворові Кулішевого лексичного добору, а й тим, що •«настрої, маски та пози Байрона були прекрасним річищем для власних Кулішевих емоцій».
9. "Я — піонер з сокирою важкою"
«Я не поет і не історик, ні! / Я — піонер з сокирою важкою: / Терен колючий в рідній стороні / Вирубую трудящою рукою», — так в одному з віршів характеризує себе Пантелеймон Куліш. Попри полярні оцінки, наприклад, ролі козацтва в українській історії від захоплення до негації, яка вкорінилася у ньому в зрілому віці, попри різкі, не раз скандальні розходження з багатьма людьми, які ще вчора були приятелями, Куліш був напрочуд постійний в одному. Він усе своє життя працював задля, за його словами, «рятівної для майбутнього української ідеї».
Куліш пройшов непросту еволюцію у своїй критичності щодо українських народних мас. Якщо він у ранні роки захоплювався козацтвом як найяскравішим українським феноменом, то в зрілі роки піддав цей феномен гострій критиці, вважав, що чимало бід українського народу було пов’язано з нерозумними діяннями козацтва та їхніх провідників. Про це Куліш, зокрема, відверто сказав у своєму різкому вірші «До рідного народу»:
Народе без пуття, без чести і поваги, / Без правди в письменах, завітах предків диких, / Ти, що постав з безумної одваги / Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих. / Одно воно життя твого міцна основа, / Певніша над усі потуги і багатства.
10. Google присвятив свій дудл Пантелеймону Кулішу на честь 200-річчя
200-річний ювілей, на думку знавця творчості Куліша літературознавця Олеся Федорука:
"не тільки для того, щоб вшанувати його пам’ять і поговорити про нього, про його творчість і діяльність.
- Це дуже добра нагода через Куліша краще пізнати своє минуле і зрозуміти себе самих.
- Нагода порушити теми й проблеми, які колись і тепер стоять викликом перед українським суспільством.
- Це можливість поговорити про Кулішеве середовище ‒ Шевченка, Костомарова, кирилометодіївців загалом, про громадський рух 1860-х і російські утиски українського слова. Про європейський вектор розвитку України та про її медіальність на азійському шляху. Про нашу ідентичність, про дискусійну роль козаччини в нашому минулому та міфологічну героїзацію цього феномену".
