Настоятель храму Андрія Первозванного в Бучі розповідає про звірства рашистів
«Особливість Бучі в тому, що люди, які тут загинули, померли не під час бойових дій. 90%, можливо, і більше — застрелили.
Це не випадковість, а свідомі дії. В Ірпені, Бородянці чи Гостомелі можна побачити наслідки боїв, великі руйнування.
В Бучі ж таких боїв не було, щоб, скажімо, захоплювали вулицю за вулицею, будинок за будинком.
Це все люди, вбиті під час окупації, мирні люди», — пояснює Андрій Галавін.
За його підрахунками, кожна третя людина, яка загинула на Київщині під час російського наступу та окупації, була вбита саме в Бучі.
Настоятель храму Святого Апостола Андрія Первозванного, протоієрей Андрій Галавін служить тут з 1996 року.
Він залишався в Бучі після повномасштабного наступу росіян 24 лютого 2022-го, а за день до того, як в місто зайшла російська колона, ще проводив службу в храмі — останню перед окупацією.
Вже після деокупації Київщини Андрій Галавін був присутній під час ексгумації тіл з траншей на території церкві, потім — неодноразово брав участь у перепохованнях вбитих на місцевому цвинтарі.
В інтерв'ю НВ священик розповідає про те, що було з храмом під час окупації, згадує, коли почалися перші масові поховання, та пояснює, як після таких трагічних людських втрат тепер не втратити віру в Бога.
Лютий 2022-го
«Ми чекали на війну. Я відправив свою сім'ю ще 21 лютого. А 24-го вранці, коли вже були вибухи, виїхав на заправку. Поки черг не було, заправив повний бак.
Розумів, що будуть проблеми. Готувався до того, що буде далі», — згадує лютий 2022 року протоієрей Андрій Галавін.
«Далі [після початку повномасштабної війни] ми ще кілька днів служили, молилися. 26 лютого тут була остання служба, поминальна субота.
Тоді вже були вибухи, все в диму. А наступного дня, 27 лютого, зайшла російська колона», — згадує Андрій Галавін.
Це трапилося до початку служби, тож люди на той момент ще не встигли прийти до церкви, тож тоді ніхто не постраждав.
Про початок російського вторгнення ще і досі нагадують сліди від обстрілів на фасаді та вікнах храму, додає співрозмовник:
«Ту колону розбили, тож кілька днів ми ще пожили, хоч і у військових подіях, але ще не було окупації. Російська колона встигла знищити інфраструктуру: не було ні світла, ні газу, ні води. За кілька днів ми це відновили».
Кожен третій загиблий на Київщині загинув у Бучі
27 лютого, коли в Бучу зайшла перша російська колона, загинуло кілька людей. згадує Андрій Галавін.
Проте пізніше, після 5 березня, в місті почався справжній терор і масові вбивства: окупанти розстрілювали мирних мешканців, тіла лежали прямо на вулицях або залишалися в автомобілях — це люди, які намагалися евакуюватися, і їх розстрілювали цілими сім'ями.
«Ці тіла лежали майже два тижні, треба було щось з цим робити. Росіянам було байдуже на це. Тож місцева влада намагалася знайти вихід — де поховати людей — своїми силами, зважаючи на те, що це була окупація.
На кладовище дістатися було неможливо. Воно за містом, все прострілюється, і ті, хто поїхав би хоронити, там би поруч полягли», — розповідає про березневі події протоієрей Андрій Галавін.
Саме тому, додає, і було ухвалене рішення ховати тіла біля церкви. На це вплинуло відразу кілька факторів. Лікарня і морг, де зберігалася частина тіл, знаходяться приблизно в 300 м від храму.
Крім того, іншого подібного місця, де можна було б поховати таку кількість людей, поряд просто не було.
Тож спільно з міським головою Бучі Анатолієм Федоруком та з працівниками ритуальної сфери узгодили, що тіла тимчасово захоронять на території храму Андрія Первозванного.
Так 10 березня здійснили перше тимчасове поховання закатованих росіянами мешканців Бучі. Для цього вирили дві великі траншеї: одну повністю загорнули відразу, в іншу ж люди продовжували звозити тіла.
Дехто, згадує настоятель храму, використовував для цього візочки з будівельного супермаркету неподалік:
«Це — приблизно четверта частина всіх, хто загинув у Бучі. Ті, кого було вбито в центральній частині міста, і їх можна було сюди звезти.
Когось ховали не в траншеях, а поруч — було три чи чотири індивідуальних могили».
«Дуже багато людей були поховані у скверах, парках, або просто прикопані десь в посадках.
Це також і ті, хто помер своєю смертю, але їх не змогли поховати на кладовищі. Наприклад, бухгалтер цієї церкви, 84 роки — вона була лежача, діти залишилися з нею, аби доглядати.
Вона померла 17 березня, але її не змогли поховати навіть на церковній території. Тому прикопали біля себе на городі».
«Особливість Бучі в тому, що люди, які тут загинули, померли не під час бойових дій. 90%, можливо, і більше — застрелили.
Це не випадковість, а свідомі дії. В Ірпені, Бородянці чи Гостомелі можна побачити наслідки боїв, великі руйнування.
В Бучі ж таких боїв не було, щоб, скажімо, захоплювали вулицю за вулицею, будинок за будинком.
Це все люди, вбиті під час окупації, мирні люди», — пояснює Андрій Галавін.
За його підрахунками, кожна третя людина, яка загинула на Київщині під час російського наступу та окупації, була вбита саме в Бучі.
Раніше, ми повідомляли, про історію розстріляного авто і незламності духу волонтерки з Бучі.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.